Донато Карризи – Ловець невинних душ (страница 16)

У чоловіка волосся було таке саме чорне, як і його одяг, а ще розгублені сумні очі.

На скроні був шрам.

9:56

Маркус розглядав панораму Рима, стоячи на замковій терасі. За його спиною архангел Михаїл розправив крила й підніс меч, споглядаючи за людськими істотами і їх незліченними нещастями. Ліворуч від статуї висів дзвін милосердя, удари якого за давніх темних часів сповіщали про страти, коли замок Святого Ангела[12] був папською в’язницею.

Тепер це місце страждань і відчаю облюбували туристи: вони фотографувалися, скориставшись миттю, коли сонячне проміння прорізалося крізь хмари й залило світлом мокре після дощу місто.

До Маркуса підійшов Клементе й зупинився, не відводячи погляду від краєвиду, що розгортався внизу.

— Що сталося?

Вони скористалися голосовою поштою, щоб домовитися про зустріч. Коли один із них хотів побачитися з другим, достатньо було залишити повідомлення, сповістивши про місце й час.

— Ідеться про вбивство Валерії Альтьєрі.

Клементе придивився до опухлого обличчя приятеля й промовив:

— Хто тебе так розмалював?

— Сьогодні вночі я познайомився з її сином Раффаеле.

Клементе кивнув.

— Темна справа. До цього дня не розкрита, — промовив він так, наче добре знав, у чому річ.

Маркус був здивований, адже в той час Клементе могло бути щонайбільше десять років. Отже, існувало лише одне пояснення: ту справу провадили теж вони.

— Чи є щось в архіві?

Клементе не подобалося, коли про його роботу хтось згадував у публічних місцях, і він зауважив:

— Обережніше.

— Це дуже важливо. Що тобі відомо про цю справу?

— Слідство тривало навколо двох версій, в обох випадках підозрюваним був Ґвідо Альтьєрі. Адже йшлося про подружню зраду. В адвоката були знайомства й гроші, отже, він міг замовити вбивство та вийти сухим із води.

Якщо винним був Ґвідо Альтьєрі, він свідомо залишив сина наодинці з трупами на два дні тільки заради того, щоб зміцнити своє алібі. Маркус не міг у таке повірити.

— А друга версія?

— Альтьєрі — відомий комбінатор, він був тоді в Лондоні, де завершував справу про злиття великих компаній. Реально цією операцією мали приховати якісь брудні справи. Ішлося про нафту й торгівлю зброєю, про великі гроші. Англійське слово EVIL, написане над ліжком, можна інтерпретувати як інформацію для адвоката.

— Або погрозу.

— Зрештою вбивці не чіпали його сина.

Маркус поглянув на купку дітей, які пробігли повз нього. Він заздрив їхній безпосередності.

— Як сталося, що ці дві стежки привели в нікуди?

— Щодо першої, то Ґвідо й Валерія Альтьєрі думали розлучитися. Вона вела надто розпусний спосіб життя, і яхтсмен був останній із довгого переліку її коханців. Адвокат не відчував болю по цій втраті, бо за кілька місяців одружився знову. Має нову родину, дітей. Крім того, якби хтось на кшталт Альтьєрі хотів позбутися дружини, він обрав би не такий кровопролитний спосіб.

— А Раффаеле?

— Він давно з ним не спілкується. Як мені відомо, хлопець неврівноважений, постійно потрапляє до психіатричних лікарень. Звинувачує батька в тому, що сталося.

— А версія про світову змову?

— За якийсь час її взяли до уваги, однак відкинули через брак доказів.

— На місці злочину не було відбитків пальців, жодного сліду?

— Убивці виконали все чисто й акуратно.

Маркус подумав, що, хоч це було й не так, убивство скоїли за часів, коли слідство провадили старими методами. Лише починали застосовувати аналіз ДНК. Крім того, на місці злочину протягом сорока восьми годин перебувала дитина, а потім усе прибрали. Він пригадав, що Раффаеле Альтьєрі відновив обставини злочину. Неможливість вийти на винуватців дев’ятнадцять років тому була причиною закриття слідства. Тому тепер важко буде знайти якийсь вихідний пункт.

— Була також третя версія, чи не так? — спитав Маркус.

Він здогадався: імовірно, був привід, через який ця справа зацікавила також і їх. Маркус не розумів, чому Клементе про нього не згадав. Він дійсно намагався змінити тему.

— Послухай, що спільного це має з Єремією Смітом і зникненням Лари?

— Ще не знаю. Учора вночі Раффаеле Альтьєрі був у квартирі цієї дівчини: хтось написав до нього листа з проханням, щоб він туди прийшов.

— Хто?

— Не знаю, але у квартирі Лари на полиці з кулінарними книжками стояла Біблія. Я не зауважив цього під час першого візиту. Інколи потрібна темрява, щоб щось роздивитися, тому сьогодні вночі я повернувся до того дому. Хотів відтворити умови, за яких діяв Єремія.

— Біблія? — здивувався Клементе.

— Закладка лежить на Першому посланні апостола Павла до Солунян, підкреслено слова: «День же Господній прибуде, як злодій вночі». Якби це не здавалося абсурдним, я б сказав, що хтось залишив цю інформацію для нас, щоб ми перетнулися з Раффаеле Альтьєрі.

Клементе зблід.

— Ніхто про нас не знає.

— Так, ніхто, — підтвердив Маркус і гірко повторив подумки: «Ніхто».

— У нас мало часу на порятунок Лари, ти це знаєш.

— Ти сказав діяти за голосом інстинкту, запевнив, що тільки я можу її знайти. Саме це я й роблю. Тож розкажи мені про ту іншу версію. Крім слова EVIL на місці злочину знайшли виведений кров’ю жертв символ із трьох крапок, що утворюють трикутник.

Клементе повернувся до бронзового архангела, немовби хотів попросити його про допомогу.

— Це езотеричний символ.

«Нічого дивного, — подумав Маркус, — що поліція вирішила випустити цю подробицю з протоколу». Поліціянти — практичні люди, їм не подобалося, що слідство відхилялося в бік езотерики. Таких доказів не можна було представити суду, бо це дало б змогу обвинуваченим послатися на розумові розлади. І в такому разі завжди існував ризик появи безлічі вигадок.

Але Клементе брав цю гіпотезу до уваги.

— На думку певних осіб, у цій спальні виконували певний ритуал.

Ритуальні злочини належали до сфери аномалій, над якими вони зазвичай працювали. Гедонізм змішався із сексом. Чекаючи, поки Клементе дістане йому з архіву теку з актами справи Валерії Альтьєрі, Маркус вирішив якнайшвидше з’ясувати значення трикутного символу. Тому пішов до єдиного місця, де міг знайти відповідь.

Бібліотека Анґеліка розташована в колишньому монастирі августинців на площі перед базилікою Сант-Аґостіно. Від XVII століття ченці стали збирати й каталогізувати безцінні томи, зберігши близько двохсот тисяч, а потім розділили їх на стародавні й сучасні. Це була перша у Європі бібліотека, доступна широкому загалу.

Маркус сидів за одним зі столів у читальній залі, названій на честь архітектора Ванвітеллі, який перебудував комплекс у XVIII столітті, а навколо височіли дерев’яні стелажі, повні книжок. До зали можна потрапити через вестибюль із каталогами, прикрашений портретами відомих членів Аркадської академії[13]. Трохи далі була розташована броньована зала з найціннішими мініатюрами.

Протягом віків навколо Бібліотеки Анґеліки точилися різні релігійні суперечки, адже в ній зберігали також численні заборонені тексти. Саме вони цікавили Маркуса, який попросив дозволу подивитися кілька томів, присвячених символам.

Він надів білу бавовняну рукавичку, тому що контакт із кислотами, які виділяє шкіра, міг зашкодити паперу. У приміщенні чути було тільки звук гортання сторінок, подібний до звуку крил метелика. За часів інквізиції Маркус заплатив би життям за читання цих слів. За годину пошуків він дізнався походження трикутного символу.

Створений як протилежність християнському хресту, він став символом деяких сатанинських культів. Його виникнення сягало часів переходу в християнську віру імператора Константина. Християн уже не переслідували, і вони вийшли з катакомб, у яких сховалися язичники.

Маркуса здивувало відкриття, що сучасний сатанізм походить від язичницьких вірувань. Головним супротивником Бога християн був сатана, і його постать протягом століть замінила інші божества. Адепти цих культів були поза законом. Вони зустрічалися у відлюдних місцях, зазвичай просто неба. Малювали палицею на м’якій землі контури мурів своєї святині, котрі могли легко стерти, якби їх викрили. Убивство невинних жертв використовували для укладання пактів крові між прихильниками культу. Але крім ритуальних цілей це мало також і практичну мету.

«Якщо я накажу тобі когось убити, ти зв’язаний зі мною на все життя», — подумав Маркус. Той, хто виходив із секти, міг бути звинувачений у вбивстві.

У каталозі бібліотеки Маркус знайшов книжки, що в них описано еволюцію цих практик аж до сьогодення. А позаяк це були нові видання, він зняв рукавичку й заглибився в читання тексту з кримінології.

Сатанинське підґрунтя є в багатьох убивствах. Однак найчастіше йдеться лише про привід до організації сексуальних оргій. Деякі психопатичні вбивці переконані, що з ними прагне налагодити контакт якась вища сила. Тому вони брали участь у кривавих ритуалах, де роль посланців припадала жертвам.

Найвідоміший випадок стосувався Давіда Річарда Берковіца, відомого як Син Сема, серійного вбивці, що тероризував Нью-Йорк наприкінці сімдесятих. Після того як його спіймали, він розповів поліції, що вбивати йому наказувала демонічна істота, яка втілилася в собаці сусіда.

Маркус вирішив, що в справі Валерії Альтьєрі не варто розглядати психічну патологію як причину злочину. Діяло кілька осіб, а в такому разі вони мали б бути цілком дієздатні.