Долорес Редондо – Диригент (страница 9)

Поки він промовляв ці фрази, Амая затамувала подих, а потім гучно вдихнула повітря, закліпала очима й хотіла щось сказати, однак Дюпре здійняв руку й вдруге зупинив її, підхопивши зі столу якийсь документ із печаткою ФБР.

— Вчора, коли я прочитав вашу стислу нотатку, — мовив він, виділивши голосом слово «стислу», — агенти Джонсон і Такер вилетіли до Оклагоми, аби запитати про це у свідка. Вони мали розмову з ним та його батьками. Повернулися сьогодні рано вранці. Агенти... — Він жестом надав їм слово.

— Ця родина не відвідує церкву, — зазначила Такер. — Батько не бачить потреби. Ба більше, — агентка зачитала текст документа, який тримала в руці, — він докладно пояснив, чому його сім’я не ходить до церкви. Він не хоче, аби його сину морочили голову. Відповідаючи на ваше запитання. Хлопчик ніколи не був присутнім ні на релігійній церемонії, ні на похороні.

— Ми показали йому відео, — зауважив Джонсон, — де можна побачити, як поводяться пастори, священники й проповідники під час проведення літургії. Хлопчик одразу впізнав жести. Він сказав, що «диригент» діяв саме так.

Ошелешена важливістю цього зізнання, Амая видихнула все повітря з легенів. Проте Дюпре заговорив першим:

— Вбивця не керував оркестром, не писав симфонії смерті. Він служив прощальну літургію на похороні.

— Dies Irae. Дні гніву. Заупокійна молитва, — прошепотіла Амая.

Дюпре обмінявся блискавичним поглядом із Вердоном, який кивнув з іншого кінця кімнати. Потім він знову зосередився на обличчі дівчини, що сиділа навпроти, чудово розуміючи, що вона починає почуватися незручно.

Амая витримувала його погляд, доки вистачало сил. Цей чоловік заглиблювався у потаємні закапелки її душі, шукаючи те, що вона не була готова показати. Ризикуючи припуститися помилки й видатися слабкою, вона опустила очі додолу й звела їх лише тоді, коли він продовжив читання:

— У вашій наступній нотатці сказано: «Він вбиває їх зброєю батька. Це не випадковість. Йому відомо, що в будинку є зброя».

Емерсон посовався на стільці.

— А як він знайшов її посеред цього хаосу? Логічно припустити, що на фермі має бути якась зброя — рушниця або мисливська гвинтівка, але в обох випадках ідеться про малий калібр. Навіть якщо він звідкись дізнався, що вони мають зброю, як йому вдалося знайти її після того, як фермою пронісся торнадо?

Амая не відповіла. Вона дивилася на Дюпре, аж доки той не зробив відповідного жесту, дозволивши їй провадити далі:

— Коли насувається велика буря чи стихійне лихо — у цьому випадку прогнозований катаклізм, — цілком нормально, що сім’ї вдаються до певних заходів безпеки, запасаючись їжею, ліхтарями, водою, зброєю... Не виключено, що вони поклали в торбу всі необхідні речі і, як я вже казала на початку нашої розмови, той тип не здався їм підозрілим або небезпечним. Це єдине пояснення їхньої необачності. — Вона витримала паузу, усвідомлюючи, що її версія не сподобається Такер. — Можливо, він прийшов із власною зброєю і пригрозив їм, змусивши віддати свою.

Дюпре здивовано звів брову.

— Якщо вбивця має власну зброю, навіщо йому використовувати зброю батька? — спитав він, пишучи якусь примітку в нижньому кутку сторінки.

— Частина ритуалу. З якоїсь причини це важливо.

Не в змозі стриматися, Емерсон підскочив.

— Ця гіпотеза вкотре підтверджує, що ми маємо справу з винищувачем, убивцею сімей, який має скоїти злочин зброєю батька, щоби здобути те, що потрібно вбивцям такого штибу, — владу й контроль. Основна мета — батько. Саме тому він використовує його зброю.

— Чому ж він карає інших членів родини? — спитала Такер.

— Ймовірно, що вони символізують його власну родину. Він карає їх за те, що вони бачили його страждання, але нічим не допомогли, — пояснив Емерсон.

Амая обміркувала його слова.

— Можливо, він належить до винищувачів, але вбивці сімей, які жадають влади й контролю, у дитинстві часто зазнавали страшного насильства — фізичного, емоційного й здебільшого сексуального. Чинячи злочини, вони зазвичай мучать своїх жертв, завдаючи їм тих самих страждань, крізь які їм довелося пройти в минулому. Якщо вбивця обирає якусь сім’ю тому, що вона нагадує його власну, він має ототожнювати себе з кимось із її членів. У більшості задокументованих випадків він зберігає життя цієї людини і, навіть якщо втрачає над собою контроль, вбиває її лише в разі потреби й за жодних обставин не піддає тортурам. Над іншими він залюбки знущається і згодом не приховує ран, слідів наруги чи приниження. Ба більше, його мета — продемонструвати їх. Йому хочеться, аби весь світ побачив, якого болю йому завдали, і відчув глибину його страждань.

Джонсон погодився.

— Я вважаю такий підхід цікавим. Не виключено, що ми стикнулися з іншим типом убивці. Він стратив усіх членів цих родин, приховав рани на тілах і ні над ким не знущався з особливою люттю.

Поставився до всіх однаково.

Амая кивнула й повела далі:

— Якщо він виділяє когось з-поміж родичів, так це батька, чию зброю застосовує в усіх випадках. Інших відмінностей немає. Я не схильна відносити його до винищувачів, хоча на перший погляд може видатися, що подібність існує. Це «біблійний вбивця», який карає жертв за їхні гріхи, що спокутуються смертю. І наразі ми знаємо, що він молиться за них.

— Сумніваюсь, що це якось пов’язано з його мотивами. Може, він молиться, бо шкодує про свій вчинок. Інші його характеристики чудово узгоджуються з профілем винищувача. Ми всі згодні з цим, — безапеляційно оголосив Емерсон.

Амая помітила, що Такер трохи нахилила голову вбік. Емерсон не міг похвалитися такою кількістю згодних із ним агентів, як йому уявлялося.

— Ефект хибного консенсусу, — роздратовано буркнула Амая.

— На що ви натякаєте? — запитав Емерсон, не приховуючи образи.

Амая вдихнула повітря і зачекала кілька секунд. Ситуація ставала сміхотворною. Звісно, ніхто не мав полегшувати їй завдання, але вона не думала, що ці люди вимагатимуть від неї згоди лише тому, що вони є розумними агентами ФБР. Дівчина ретельно добирала слова, формулюючи відповідь:

— Під час розробки профілю вбивці необхідно зберігати пильність, аби не допустити ефекту хибного консенсусу. Значно легше шукати теорії і докази, які підтверджують наші думки, уникаючи тих, що суперечать нашим переконанням. Те саме стосується консенсусу і схильності вважати, що теорія, якої ми дотримуємось, є більш ґрунтовною лише тому, що набула поширення або стала популярнішою серед оточення, хоча ми точно не знаємо, хто ж усі ці особи, які «так думають». Це помилка, до якої підштовхує нас мозок, коли ми лінимося міркувати глибше. Той факт, що багато людей зійшлися на думці стосовно чогось, іноді означає, що всі ці люди помиляються.

Емерсон опустив погляд, виплеснувши свою ненависть на підлогу. Почулося розчароване зітхання Джонсона.

Дюпре злегка насупив брови й скривив губи, спостерігаючи за нею. Було очевидно, що її промова йому також не подобалась. Амая зрозуміла, що вони сприймали її як звичайну вискочку, що непоштиво ставилася до них. Проте вона була не однією з кадеток ФБР, а середньостатистичною поліціянткою. Так, Амая Саласар працювала в маленькому відділку, але заслуговувала на ту саму повагу, що й вони, бо знала, як її здобути. Вона спробувала виконати завдання, попри те, була цілком певна, що бракує інформації. Втім, зараз їй було байдуже до всіх і до всього. За її спиною почулося тихе шарудіння. Озирнувшись, вона побачила, що Дюпре відповів ствердним кивком на жест чоловіка, що сидів позаду.

— Продовжуйте, — звелів він.

Вона кивнула на знак згоди. Якщо вони все ж таки хотіли вислухати її, не варто було виявляти надмірну неповагу.

— Той факт, що він молиться за своїх жертв, вирізняє його з-поміж інших убивць, і ця відмінність змінює все. Ми ще не знаємо, якого значення він надає своїм молитвам і чи відіграє цей ритуал вирішальну роль, але таку версію не можна відкидати. Слід провести більш глибоке розслідування, оскільки наш об’єкт не відповідає профілю винищувача. І я підозрюю, що ви теж так вважаєте, — мовила вона до Дюпре.

Дюпре звів брову.

— Справді? Ви робите здогадки про мої припущення... На чому ж ґрунтуються ваші підозри?

— Ви невипадково присвятили вашу вчорашню лекцію вбивцям, які приховують свої злочини, видаючи їх за щось інше.

Дюпре мовчав, гортаючи туди-сюди сторінки тоненького звіту, продивляючись кольорові нотатки. Нарешті згорнув його й глянув на Амаю:

— Лишилися дві нотатки. Розробляючи віктимологічний профіль, ви пишете: «Ідентичний акторський ансамбль». Хіба це не узгоджується з думкою нашої групи? Якщо йдеться про винищувача родин, він потребує саме такого «акторського складу». Кожен із членів родини грає роль його родича, уособлює його близьких, аби він мав змогу помститися їм.

Амая заперечно хитнула головою.

— Він жадає не помсти, а спокутування гріхів. Йому потрібен не «акторський склад», а «акторський ансамбль», де немає розподілу на головні й другорядні ролі. Його цікавить сім’я як така, поняття сім’ї саме по собі. Це біблійний вбивця, який не чіпав собаку, бо той не вписувався в його задум. Я певна, що він жодного разу не вбивав тварин.

Амая помітила незадоволення присутніх. Зітхання, зміни пози. Вона поставила все на карту: або тріумф, або нищівна поразка. Їй вдалося привернути їхню увагу своїм зухвальством, але вона усвідомлювала ризик: відмінність між сміливістю і зухвальством полягала лише у ступені поваги до опонента. Вони починали втомлюватися від гри з мишенятком. Амая випросталася на сидінні. Час діяти: якщо вона не висловиться зараз, то вже не матиме нагоди зробити це в майбутньому.