Долорес Редондо – Диригент (страница 8)

Директор Вілсон, який мовчки слухав цю розмову, рушив до бічних дверей, що вели до суміжного кабінету. Поклавши руку на засув, він озирнувся і глянув на Дюпре.

— Тобі відома моя думка. Вона вже відмовила нам один раз. Талант не виправдовує зухвалості. Якщо вона зможе надати вагомі аргументи. — Він вказав блідим пальцем на кольорові стикери, що стирчали з теки на столі. — Якщо твоя теорія підтвердиться і йдеться про геніальність, а не про пихатість, я підтримаю будь-яке твоє рішення.

— Спасибі, Джиме, я дуже вдячний тобі, — відповів Дюпре.

— Подякуєш, якщо вона запропонує розумне пояснення.

Я слухатиму вашу бесіду з мого кабінету.

Дюпре кивнув і зачекав, коли Вілсон зачинить двері.

— Джонсоне, впустіть її.

Вмостившись у самотньому кріслі навпроти агента Дюпре, Амая боковим зором бачила Джонсона й Такер ліворуч від неї, а також Емерсона, що сидів праворуч. Лише один незнайомий чоловік, якого їй не відрекомендували, влаштувався біля дверей, поза її полем зору. Дюпре не простяг їй руки й ніяк не привітався з нею. Він гортав сторінки якогось документа, що лежав на столі. Вона одразу впізнала свій звіт завдяки різнокольоровим стикерам.

Аж раптом Дюпре заговорив. Це було так несподівано, що вона здригнулася, почувши його голос.

— Вчора агентка Такер передала вам матеріали для виконання завдання на основі реальної кримінальної справи. Треба було розробити три профілі: поведінковий, географічний і віктимологічний.

Дюпре вказав на годинник за її спиною, що показував дев’яту годину сорок п’ять хвилин.

— Попри те що ваша інструкторка дозволила вам працювати до полудня сьогоднішнього дня, ви були першою, хто здав завдання, причому минуло лише три години після заняття. — Він підняв звіт перед її очима. — Можна було б встановити справжній рекорд, якби не одна деталь: ви повернули нам ті самі матеріали, якими ми поділилися з вами, додавши з десяток кольорових стикерів і таку ж кількість коротких нотаток.

— Сеньйоре... — почала Амая.

Дюпре зупинив її порухом руки.

— У вашій першій нотатці написано: «Бракує даних щодо третьої справи про вбивство». — Дюпре допитливо глянув на неї. — Скажіть, інспекторко Саласар, що навернуло вас на думку про наявність «третьої справи»?

Вона проковтнула слину, перш ніж відповісти:

— Одне зауваження агентки Такер, коли вона розповідала нам про злочини підозрюваного.

Дюпре запитально вигнув брову. Амая помітила, що агентка Такер випросталася, почувши своє ім’я.

— Певної миті, — пояснила Амая, — агентка Такер сказала: «Враховуючи величезну територію, якою пересувається вбивця». Сеньйоре, можливо, що грек чи італієць вважає великою відстанню ту, що відділяє Техас від Оклагоми, бо йому важко проїхати чотири години в автівці, але для американця це дрібниці. Слова агентки Такер навернули мене на думку про ймовірний третій злочин, який приховали від нас.

— Але ж ваша інструкторка сказала, що ми надали вам усі дані, які мали, — наполягав Дюпре.

— Згідно зі здоровим глуздом, було б недоречно повідомляти всі подробиці відкритої справи, — зазначила Амая.

Агентка Такер ступила крок уперед, аби краще розгледіти її обличчя.

— Якщо спиратися на передумову відсутності інших даних, запропонованої нами інформації цілком достатньо для виконання цього завдання.

Дюпре вловив ледь помітний скептичний вираз, що промайнув на обличчі Амаї, поки вона слухала Такер.

— Але ви не спираєтесь на цю передумову... — Дюпре заохотив її висловитися.

— Моя передумова є такою: все вказує на наявність щонайменше одного подібного злочину.

Дюпре відкинувся на спинку стільця і впродовж кількох секунд, що видалися Амаї вічністю, пильно дивився на неї. Нарешті він мовив:

— Так, це правда, що свідчення хлопця, якого затиснуло під курником Джонсів, поклали початок нашому розслідуванню. Він не бачить суттєвої різниці між композитором і диригентом оркестру, але його опис ритуалу викликав у нас підозри, що той тип вбивав не вперше. Ми отримали дозвіл на ексгумацію та розтин членів родини Мейсонів, які загинули на своїй фермі місяць тому. Один агент згадав їх, звернувши увагу на дивовижну подібність обставин смерті. Тоді ми зробили відкриття, яким не поділилися з вами, коли формулювали завдання. Не знаю, чи відомо вам, що відбувається з трупами після бальзамування. Їм швидко випускають кров і замінюють її бальзамувальним розчином. Ця процедура може вплинути на те, що деякі відмітини на шкірі якийсь час не будуть видимими. Минув місяць, і синюшні плями чітко проступили — їх чудово видно під чорним світлом. На всіх тілах — включно з тілом батька — виявлено сліди від мотузок.

Амая не насмілювалася ворухнутися. Дюпре знову нахилився вперед, продивляючись звіт і гортаючи сторінки.

— У вашій другій нотатці, — мовив він, підносячи до очей стикер, прикріплений до вказівного пальця, — ви пишете таке: «Він рятує їх від хаосу», «Він — їхній спаситель», «Він з’являється саме тоді, коли потрібно».

Амая зробила глибокий гучний вдих, перш ніж заговорити. Вона нервувалася.

— Завдяки свідку. — Її голос був тоненьким і приглушеним, наче у дівчинки, що захекалася після бігу. Вона кашлянула й проковтнула слину, після чого спробувала вдруге. — Завдяки свідку ми знаємо, що чоловік прийшов до ферми після катастрофи. Він з’явився першим, випередивши рятувальні групи, поліцію, пожежників. Родина вижила, але тієї миті вона приголомшена, адже усвідомлює, що втратила все. Незнайомець видає себе за помічника, за людину, що несе спасіння у різних сенсах цього слова. Це єдина причина, яка пояснює, чому сім’я, що складалася з трьох дорослих і трьох сильних підлітків, не змогла дати відсіч нападнику. Як зазначила агентка Такер, злочинець, імовірно, був неозброєний. Нам відомо, що він вбив їх пістолетом батька. Вони мали сприймати його як когось близького, доброзичливого, кому можна довіряти настільки, щоб він мав змогу обеззброїти їх.

Емерсон перебив її:

— Ви не повідомили нам нічого нового. Якщо ви читали звіт, ви маєте знати, що ми розглядаємо теорію про те, що вбивцею може бути член рятувальної групи. За словами свідка, диригент мав при собі портфельчик і розпізнавальний знак, що є властивим для пожежників, парамедиків...

Дюпре вказав на інший жовтий пластир, приклеєний до звіту.

— Ваша третя нотатка присвячена положенню тіл. Хоча ви не знали, що їх зв’язували, а їхні голови були розвернуті на північ, ви написали таке: «Після вбивства він дбає про своїх жертв. У цьому полягає його місія, подальше виконання якої тісно пов’язане з потребою не дати себе спіймати, замаскувати злочини, що обумовлено не стільки прагненням зачаїтися в тіні, скільки своєрідним вшануванням небіжчиків».

Поки Дюпре читав текст, Амая бачила, як Емерсон невпинно хитає головою, виражаючи свою незгоду з кожним словом. Однак першим, хто вступив у суперечку, був Джонсон. Його голос був спокійним, і він розмовляв у своїй звичній, напрочуд люб’язній манері, наче викладач, що старається напоумити студента.

— Я не згоден із цим пунктом. Чоловік, якого ми шукаємо, нагадує браконьєра. Він бажає лишатися в тіні, аби мати змогу спокійно полювати і надалі. Ми не думаємо, що приховування його злочинів якось пов’язане з жертвами; він робить це заради самого себе, жадаючи бути непомітним. Йому вдалося провернути це з родиною Мейсонів, і він досягнув би своєї мети з Джонсами, якби його не побачив свідок.

Дюпре відірвався від звіту і кивнув підборіддям у бік Амаї, запрошуючи її спростувати аргументи Джонсона.

— На мою думку, необхідність приховати справжню причину загибелі цих людей, а саме постріл із пістолета, викликана іншим бажанням. Гадаю, така розправа здається йому підступною. Якимось збоченим чином він намагається зробити їхню смерть більш гідною, надати їй сенсу, встановити порядок. Йому не хочеться глуму й знущання над ними, і саме тому вбивця приховує рани, видаючи смерть за нещасний випадок або Божу волю; ймовірно, що він сприймає себе як посланця, який має завершити роботу, не закінчену Господом, що наслав бурю. Чимало людей досі вірять, що стихійні лиха є карою небесною, способом, завдяки якому Творець демонструє власну силу, нагадуючи людським істотам про їхню нікчемну роль у Всесвіті, крихкість життя і відповідно свою вищу владу. Я вважаю: той факт, що цей тип використовує стихійні лиха для здійснення своєї місії, пояснюється не простим приховуванням злочину, а бажанням поєднати своє діяння з гнівом Господнім.

Такер і Джонсон обмінялися швидким поглядом із Дюпре.

Спецагент, що сидів за своїм письмовим столом, глибоко вдихнув повітря.

— Я поки що не знаю, погоджуватися з вами чи ні. Ми дотримуємось чіткої лінії розслідування, ґрунтуючись на ритуальній поведінці вбивць сімей, так званих винищувачів. Та мушу визнати, що ваша версія є не менш оригінальною, ніж ваша манера презентувати звіти.

Амая зітхнула. Обхопила руками коліно, що починало тремтіти. Треба заспокоїтися. Вона знала, на що йшла, коли вирішила оформити свої висновки саме так, — цей вчинок мав викликати бурхливу реакцію, і тепер їй доведеться отримати прочухана.

— Мою увагу привернув ось цей фрагмент, — сказав Дюпре, вказавши на жовту нотатку під свідченнями хлопчика, який бачив диригента. Потім зачитав уголос: — «Чи відвідує цей хлопчик церкву? Чи був він колись на похороні? Чи зміг би він впізнати проведення літургії?»