Долорес Редондо – Диригент (страница 77)

— Лише один супроводжувальник на одного хворого, — мовив лікар.

— Це неможливо! Погляньте на неї. — Хлопець кивнув у бік Няньки. — Вона теж хвора. Її щойно прооперували, і вона ледве пересувається. Я не можу покинути її саму.

Лікар непохитно стояв на своєму.

— Ми маємо перевезти понад сто осіб. На човні лише двадцять п’ять сидячих місць. Я пропускаю вас уперед, тому що ваша мати у тяжкому стані. Проте хворих вистачає. А вона, — докинув він, маючи на увазі Няньку, — може подбати про себе.

Боббі почав протестувати.

— Мені прикро, але такими є правила, — відрізав лікар. — Або ви їдете з вашою матір’ю просто зараз, або чекаєте, поки звільниться місце на човні. А я не знаю напевно, коли це станеться.

Боббі не відповів. Ображений і безпорадний, він гучно видихнув повітря через ніс.

Нянька взяла його за руку.

— Боббі, любий, ти маєш відвезти маму до лікарні. Зі мною все буде добре.

— То що ви вирішили? — наполягав лікар.

Боббі зняв наплічник і поклав його на коліна Няньки.

— Тримай його спереду, інакше у тебе все вкрадуть. Не ділися водою, її вистачить лише для тебе, а з кранів тече багнюка.

Він у розпачі роззирнувся довкола.

— Няню, я хочу, аби ти лишилася тут, біля медпункту. Чуєш?

Я повернуся по тебе, щойно мою маму ушпиталять. Обіцяю: я повернуся по тебе. От тільки не треба нікуди йти. Інакше я тебе не знайду.

Приголомшена, Нянька кивнула.

— Обіцяй, — просив Боббі, поки санітари штовхали ноші, на яких лежала його мати. — Обіцяй мені, Няню! Скажи, що ти нікуди не підеш.

— Обіцяю, — сумно мовила вона, обводячи очима стадіон.

49. Цирк потвор

Лікарня «Черіті», Новий Орлеан

Джонсон чекав їх біля палати. Він жестом показав, що їм дозволили побачитися з Дюпре. Вони увійшли. У палаті стояли п’ять нош, і всі були зайняті. Дюпре лежав у глибині приміщення, поблизу вікна (хтось — напевно, Катріна — вибив усі шибки). Страшна блідість його обличчя і посинілі губи створювали враження, ніби він змерз, хоча тонка плівка поту на шкірі спростовувала це. Він наполовину підвівся і намагався — не дуже успішно — одягнути футболку.

— Чи можна дізнатися, що ви робите? — докірливо спитав Джонсон, вирвавши футболку з його рук. Дюпре безсило відкинувся назад. Всі агенти, не втримавшись, втупилися очима у давні шрами на його грудях.

— Мені треба вийти звідси. — Його голос пролунав ледь чутно.

Амая стала поряд із ліжком. Було очевидно, що, попри змучений вигляд, її начальник налаштований дуже рішуче.

— Ми поговоримо про це згодом. Гадаю, спершу ви маєте пояснити нам дещо.

Дюпре на кілька секунд заплющив очі.

— Це непросто...

— Як на мене, це справедливо. Брехати завжди важко. Я не знаю, якої думки дотримуються інші. Хай кожен відповідає за себе. Однак ви мали попередити мене, що ми приїхали сюди заради Самеді. Я б не ставилася до роботи з меншою самовіддачею, але принаймні не гаяла би час, вважаючи, що ми женемося за диригентом.

— Я не обманював вас. Спіймати диригента — наше основне завдання.

— Ні, переслідування диригента — офіційна версія, — уточнила Амая. — Привід бути тут. Мені не подобається, коли мною маніпулюють. Ви мали все розповісти.

У розмову втрутився Булл.

— Ви, мабуть, розумієте, що нам складно пояснити це. Ми усвідомлюємо, що гналися за тінню. Десять років тому поліція полишила розслідування, хоча справу не закрила. Недоречно говорити про «повторне відкриття», тому що закриття не було. Після смерті агента Карліно та Джерома Ліретта ми отримали наказ припинити нашу діяльність. Але ми були певні, що історія повториться. Тому ми зберігали пильність, припускаючи, що банда Самеді знову викраде когось, коли містом пронесеться ураган. Як це трапилося з Медорою Ліретт.

Шарбу клацнув язиком, виражаючи незадоволення.

— Я розумію, що це тяжко. Я знав поліціянтів, які втратили напарників під час виконання службових обов’язків. Такий досвід ніколи не забувається. Та я вважаю нерозсудливим ставити всю операцію під загрозу через особисту помсту.

Дюпре суворо позирнув на нього.

— Нашій операції ніщо не загрожувало. Ми дуже близькі до того, щоби затримати диригента.

— Я згодна з Шарбу, — дорікнула йому Амая. — Весь цей час я думала, що приїхала сюди задля полювання на диригента. За всієї поваги, ви відволіклися. Інакше ви б не доручили Такер керувати операцією у Флориді. Вона просувається вперед, а ми — ні.

Джонсон опустив очі і прикрив долонею свої пишні вуса. Всі знали, що він недолюблював Такер і на додачу не схвалював спосіб, у який вона та Емерсон проводили розслідування.

Дюпре глянув на неї з безмежною втомою.

— Такер ні біса не розуміє. Я привіз сюди вас, оскільки гадаю, що ви здатні не тільки вистежити диригента, а й розкрити мотиви злочинів Самеді. — Він заплющив очі і завмер. Цілковита нерухомість його пози нагадала їй Медору Ліретт.

— Ви розслідували справу тієї жінки, Медори Ліретт. Ви певні, що це вона? Минуло десять років...

— Це вона, — підтвердив Булл одночасно з Дюпре, який кивнув. — Жодних сумнівів немає.

Амая трохи повагалася, не знаючи, як краще висловити свою думку.

— Я бачила її. Вона здається.

— Відчуженою, — прошепотів Дюпре.

— Ви хочете сказати, що її поневолили, підкорили?

Дюпре кивнув.

— Саме так вони чинять з ними.

— З ким? — поцікавилася вона.

— З тими, кого забирають.

— Я розмовляла з лікарями. Вони сказали, що ця жінка психічно хвора.

— Вона таки хвора, — визнав Дюпре.

— Але ви вважаєте, що хтось спричинив це захворювання, — зауважила Амая. — Згідно з першими теоріями психіатрії, люди з психічними розладами є відчуженими.

— У її випадку йдеться про поневолення. — Він стишив голос до шепотіння.

— Чому ви настільки впевнені? — спитала Амая, не зважаючи на те, що Дюпре відчутно слабшав.

— Тому що ми не вперше спостерігаємо за цим, — відказав він, маючи на увазі себе та Булла.

— Лікарі назвали два можливі джерела походження її хвороби — психічне й неврологічне, — наполягала Амая.

— Так, її стан може бути викликаний психічною недугою або вживанням токсичних речовин.

— Так, лікарі згадували це. Але... чи говоримо ми про ті самі речі? — спитала вона.

— Не знаю. А про що ви говорите? — насилу вимовив він.

— Я говорю про те, що бачила нагорі: підкорення волі, втрата життєвої енергії, впевненість у власній смерті, зміна свідомості.

— Дідько! Ви описуєте перетворення на зомбі, — ошелешено вигукнув Шарбу.

— Можете назвати це так, — погодився Дюпре, який виглядав дедалі гірше.

Амая підступила ще ближче до ліжка й нахилилася над ним. Вона побачила, що він стискав у долоні якийсь сірий клубок, схожий на клаптик козячої шкіри. Дюпре сховав його під простирадлом.

— Ні, я не називатиму це так. Зовсім не обов’язково бути родом із Міссісіпі, аби розуміти, що таке поневолення. Я маю на увазі не дивний вірус, що передається повітряним шляхом і повертає небіжчиків до життя, а більш жорстокі й реальні методи домінування завдяки наркотикам, як-от ГОМК, ескополамін, флака й навіть дурман, чортова трава.