Долорес Редондо – Диригент (страница 37)

Так, Амая спускалася в пекло, вона знала сутність того демона, який, подібно до самого диявола, здобував владу над людьми завдяки тому, що вони не вірили в його існування. Судячи з погляду Дюпре, він рано чи пізно викриє її, адже нанюхав здобич, і, хоча ще не знав, що то було, вона не сумнівалася, що він не зіб’ється зі сліду, тим паче що таємниця Амаї — одна з причин її перебування в Новому Орлеані.

За її спиною між щілинами у склі пронизливо засвистів вітер.

Цей різкий звук відволік Дюпре, збив його з думки. Роздратований, він підійшов до вікна й почав смикати за стулки. Надворі вітер згинав молоді деревця, які оточували будівлю, а поверхня озера вкрилася брижами, що біліли то там, то тут. Хоча Дюпре щосили намагався закріпити стулки, гучне посвистування майже не ослабло. Зрозумівши, що тут нічого не вдієш, він знову розвернувся до Амаї.

— Чому ви так старанно прикидаєтеся травинкою у сіні?

Вона збентежено глипнула на нього.

— Я знаю багатьох чоловіків і жінок, ладних убити за те, щоб стати «голкою в копиці сіна». До слова, дехто намагається видати себе за неї. Та справжня голка — це ви. Блискуча, гостра, геть не схожа на травинки в сіні. Ваша доля — вирізнятися з-поміж інших, бути особливою.

Дівчина не відривала від нього розгубленого погляду. Вона не знала, як реагувати.

— Ви не схожі на пересічних людей, Саласар. Найбільш імовірно, що ви завжди відрізнялися від них. Дивно, коли дванадцятирічна дівчинка покидає рідну домівку через те, що її відправили на навчання в інший кінець світу. Чи я помиляюсь?

Амая стиснула губи, усвідомлюючи, що це провокація. Вона відвернулася, уникаючи його погляду.

— Ви ні на кого не схожі, і вам лишається одне: обернути вашу унікальність собі на користь.

Вона завмерла на кілька секунд, осмислюючи його слова. Потім підняла голову, зазирнула йому у вічі й кивнула.

Потішений, він відповів тим самим жестом, після чого ступив крок уперед і став перед нею.

— Джозеф Ендрюс мав рацію. Його батько чинив опір, і вбивця був змушений вистрелити в нього зі своєї зброї. Ті самі патрони й той самий пістолет він використав вісімнадцять років тому, коли застрелив власну родину. Такими є факти. Ви порадили нам повернутися в минуле, зазначивши, що він убиває не вперше. Ми вийшли на Ленкса. А тепер скажіть мені: чи є Ленкс диригентом?

— Я не можу пояснити, чим він займався ці вісімнадцять років, так само як і те, що спонукало винищувача своєї родини перетворитися на серійного біблійного вбивцю, але гадаю, що це він.

Дюпре задоволено кивнув і додав:

— Я помітив, що ви не погоджувалися з Такер, коли вона розмірковувала про те, яким могло бути його нове життя.

— Я ще не осмислила вчинків Мартіна Ленкса. Мені треба з’ясувати, що відбувається в його голові, перш ніж робити припущення про його нинішнє життя.

— Але...

— Жодних версій, поки я не розберуся, — категорично відрізала вона.

Дюпре стримав свій ентузіазм. Знову ця впертість і гординя королеви. Або мучениці? Остання думка стривожила його. Охоплений сумнівами, він наморщив лоба.

— Ви зможете це зробити, Саласар?

Вона кивнула.

— Беріться до роботи. Забудьте про диригента й зосередьтесь на справі Ленкса, — звелів він.

Здавалося, Амая відчувала полегшення, коли штовхала важкі двері, що відділяли сходовий майданчик від сходів третього поверху. Хоча тріск і свистіння ставали дедалі гучнішими, Дюпре якийсь час стояв нерухомо, поринувши в роздуми. Трохи згодом він зазирнув до зали, де сиділи його підлеглі, жестом покликав Джонсона й повернувся назад, змусивши агента піти слідом за ним. Щойно двері затріснулися, він різко розвернувся й опинився перед Джонсоном.

— Ви сказали мені, що хтось телефонував Саласар після того, як ми найняли її для виконання завдання в Новому Орлеані.

— Так, я вже доповідав вам, що інспекторка Саласар поїде з нами і що всі термінові дзвінки, спрямовані до неї, спершу переадресовуються на літак, а потім — на мій мобільний, після чого я надаю Саласар телефон для розмови.

— Чи знаєте ви, хто їй дзвонив?

Джонсон кивнув.

— Так, телефоністка з’єднала зі мною, і мені довелося просити виділити кабіну, перш ніж попередити Саласар. Дзвонила її тітка з Іспанії. Вона, напевно, подумала, що мала пояснити мені причину свого звернення. Я навіть не встиг сказати їй, що інспекторку негайно покличуть до телефона. Жінка повідомила, що батько Саласар дуже хворий і лікар вважає, що він проживе щонайбільше дві доби.

Дюпре задумливо дивився на нього.

Джонсон не розумів, як тлумачити його мовчанку.

— Мабуть, треба було сказати вам... Тоді мене здивувало, що Саласар вирішила не повертатися додому. З іншого боку, вона нічого не розповідала про це, і я дізнався випадково. Мені якось незручно.

— Не хвилюйтесь, ви правильно вчинили, — заспокоїв його Дюпре.

24. Нянька. Старі світлини

Новий Орлеан, Луїзіана

Неділя, 28 серпня 2005 р.

Нянька спрямувала погляд на дах стадіону «Superdome». Хмари, що заволокли небо опівдні, призвели до парникового ефекту, підвищивши температуру повітря; кілька годин тому пішов теплий, лагідний дощ, що нагадував воду з лійки. Ніхто не намагався прикритися. Деякі люди задирали голову, немовби насолоджуючись омріяним душем.

Кілька телеоператорів знімали натовп біля входу. До стадіону стікалися цілі сім’ї з малими дітьми, але більшість новоприбульців були пенсіонерами приблизно її віку, що пересувалися за допомогою милиць, палиць на кшталт тієї, яку вона використовувала після операції, або інвалідних візків, подібних до того, в якому Боббі перевозив Селету. Молоді допомагали старшим, а також несли пухові матраци й подушки, загорнені у великі сміттєві пакети. Дехто зупинявся, щоб дати інтерв’ю телевізійникам.

Нянька гадала, що їм буде найважче протиснутися крізь основні двері, проте, коли вони переступили поріг, усі кинулися до проходу, штовхаючись і навалюючись одне на одного. Втративши рівновагу, Нянька спіткнулася. Боббі притримав жінку за лікоть і, потягнувши її на себе, допоміг розміститися між його тілом і ручками інвалідного візка матері.

Люб’язні голоси, що лунали з гучномовців, запрошували їх увійти й просили сісти на стілець, аби звільнити проходи й дати змогу швидше потрапити всередину всім, хто чекав надворі під дощем.

Нянька зітхнула. Раптом її накрило теплою хвилею оплесків. Збентежена, вона підняла голову й позирнула на Боббі.

— Щойно оголосили, що міська влада передала нам харчі, щоб ми приготували вечерю, — усміхаючись, пояснив він. — Усе буде добре, няню, не хвилюйся.

Вона через силу посміхнулась.

Боббі прийшов до неї опівдні.

— Няню, мер Неджин видав указ про обов’язкову евакуацію, а метеорологічна служба попереджає про ураган п’ятої категорії. Цілий ранок по телебаченню крутять давні фотографії Бетсі й залякують людей. Я пам’ятаю, що казав, що ми перечекаємо ураган вдома, але зараз бачу: найрозумніше рішення — піти звідси.

Нянька з сумом кивнула. За її спиною, на екрані телевізора, було видно, як Катріна невпинно кружляє над Мексиканською затокою.

— Бетсі мала четверту категорію, — прошепотіла вона.

— Ми переночуємо на стадіоні «Superdome»; туди прямує багато людей. Кажуть, що нас забезпечать медичним обслуговуванням і машинами швидкої допомоги на той випадок, якщо комусь стане зле. Я чекаю на мого кузена Габріеля, який допоможе мені винести маму з будинку. І ми відразу поїдемо. Я запасся водою, бутербродами й ковдрами. Візьми свої ліки та все, що тобі потрібно.

Вона зачинила за ним двері й рушила до кухонного буфета. Смикнула розсувні дверцята й витягла зсередини альбом у твердій блакитній палітурці. Однією рукою вона притиснула його до грудей, а другою рукою вчепилася в палицю. Впродовж останніх годин вологість повітря збільшилася, внаслідок чого її стегно почало тріщати, мов стара колода. Зітхнувши, нянька поклала альбом на стіл, розгорнула його і вмостилася перед ним. Довгий час вона зберігала газети під простирадлами. П’ять чи шість років тому нарешті вирізала пожовтілі статті й сховала їх під пластиковими пластинами альбому. Треба було покласти їх туди раніше. За цей час зображення вицвіли, а папір зіпсувався: подекуди з’явилися білі плями, і заголовки розпливалися. Майже всі вирізки були взяті з газети «The Times-Picayune» — однієї з найдавніших новоорлеанських газет.

Нянька провела пальцем по пластині, що захищала папери. Хоча жінка знала текст напам’ять, вона нахилилася і ще раз прочитала його.

БЕТСІ. НАЙМАСОВІША ЕВАКУАЦІЯ В ІСТОРІЇ ШТАТУ

Близько пів мільйона людей на півдні Луїзіани втекли незадовго до наближення урагану.

МЕР НОВОГО ОРЛЕАНА ВІК СКІРО РАДИТЬ МЕШКАНЦЯМ ТРИМАТИ СОКИРУ НА ГОРИЩІ

Оскільки ураган налетів на місто вночі, величезна кількість новоорлеанців прокинулася і виявила, що їхні оселі затоплені.

Чимало людей вирішили сховатися у найвищій частині будинку — на горищі, — і більшість загинула через підвищення рівня води.

«БЕТСІ НА МІЛЬЯРД ДОЛАРІВ» — НАЙДОРОЖЧИЙ УРАГАН ЗА ВСЮ ІСТОРІЮ США

Має сумнівну честь вважатися першим ураганом в історії Сполучених Штатів, що завдав збитків на мільярд доларів.

Палець Няньки завмер на одній із вирізок.

ТРИВАЄ РОЗСЛІДУВАННЯ СПРАВИ ПРО ЗНИКНЕННЯ ШЕСТИ ДІВЧАТ, ЩО ПРОПАЛИ БЕЗВІСТИ ПІД ЧАС УРАГАНУ

Після проходження урагану зникли двадцять чотири особи, хоча поліція не пов’язує щезнення дівчат зі стихійним лихом.