Долорес Редондо – Диригент (страница 22)
До справи додавалося близько десятка світлин. Амая розклала їх на ліжку й уважно розглянула. Трупи розпростерті на підлозі, голови розміщені впритул одна до одної і розвернуті... На зображенні не було видно, чи вказували вони на північ, а пунктирні лінії від принтера заважали роздивитися, чи були на руках сліди від мотузок. Однак її увагу привернуло місце події в цілому. Хоча у звіті нічого не зазначалося про стан будинку, впадав у вічі безлад, що панував у вітальні, — горщики з рослинами були перевернуті, картини криво висіли на стінах. Звісно, це не можна порівняти з руйнівними наслідками торнадо, але...
Амая розставила на ліжку шість знімків місця події у тій послідовності, у якій вони надавалися у звіті, а поряд поклала чотири портрети усміхнених членів родини. Вона запитала себе, чи були ці світлини взяті з вітальні.
— Джонсоне, погляньте на це, — мовила вона.
Він підняв голову, відірвавшись від звіту, з яким працював, кинув його до купи паперів на столі й наблизився до неї.
— Вважається, що того дня батько лишився вдома, аби розправитися зі своєю родиною. Він вистрелив усім у голову, а потім застрелився сам. Але зверніть увагу на положення трупів. Я знаю, що їх лише чотири і слідів від мотузок немає, хоча якість фотографії завадила би роздивитися їх, якби вони були малопомітними. У звіті сказано, що батько стріляв чотирма кулями з револьвера, який знайшли поряд із ним; зброя була зареєстрована на його ім’я.
Джонсон взяв одну зі світлин і підійшов до вікна, аби краще розгледіти її.
— Чи згадуються інші члени родини, яких тоді не було вдома?
— Так, старший син, чий вік відповідає зазначеному в профілі. Його допитали, оскільки він успадкував дім у Сакраменто, будинок у Ґальвестоні й величезну суму грошей, хоча його ніколи не розглядали як підозрюваного. Він мешкав у Сакраменто і, як з’ясувалося, перебував там, коли сталися вбивства. Судячи з усього, він наробив галасу в пресі, розповівши всім, хто бажав слухати, що його сім’ю вбив якийсь незнайомець, а непрофесійні слідчі перекинули відповідальність на батька, звинувативши його у злочині, якого той не скоював.
Джонсон взяв звіт із рук Амаї і знайшов на останній сторінці відгук детектива, який проводив розслідування. Потім набрав номер поліцейського відділку в Ґальвестоні, де йому повідомили, що детектив Нельсон попросив про переведення. Усміхнувшись, він набрав ще один номер і увімкнув гучномовець, щоб Амая мала змогу чути розмову. На іншому боці дроту пролунав дещо гугнявий голос агентки Такер.
— Такер, Саласар слухає тебе через гучномовець. Ви досі перебуваєте у центральному поліцейському відділку Маямі?
— Привіт, Саласар. Так, ми чекаємо на транспорт, що має доправити нас до вражених територій, з якими наразі немає зв’язку. Тим часом ми відстежуємо всю інформацію про вбивства або випадкові смерті під час урагану. Та ми не плекаємо особливих надій: телефонні лінії зруйновані, а ті, що працюють, серйозно пошкоджені. Надійшло кілька повідомлень про підозрілі постріли. У тих випадках, коли вдалося це перевірити, з’ясувалося, що йшлося про хибну тривогу. Ми знайшли кілька сімей, що відповідають профілю і, згідно з заявами їхніх родичів, лишилися вдома. Поки що у нас не вийшло зв’язатися з ними. Проте, навіть якщо диригент уже скоїв злочин, може минути чимало годин, перш ніж ми дізнаємося про це.
— Саласар прочитала звіти про злочини, отримані сьогодні вранці. Вона знайшла справу «самогубство-вбивство»: вісім місяців тому, у Ґальвестоні, один чоловік застрелив свою дружину і двох дітей, а потім вибив собі мізки пострілом із власного пістолета. На перший погляд нічого підозрілого, але виявилося, що він мав ще одного сина, який був в іншому місці під час злочину. Зважаючи на існування цього хлопця, можна стверджувати, що профіль загиблої родини є подібним до того, що нам потрібен. Переді мною лежать знімки місця події, і я бачу, що голови всіх трупів розташовані впритул одна до одної; ми не знаємо, чи вказують вони на північ, оскільки неможливо роздивитися це на світлинах. Також не можна визначити, чи є сліди від мотузок, а в балістичному звіті вказано лише, що на руках батька виявлено залишки пороху і що кулі, витягнуті з трупів після розтину, були випущені з його власного револьвера двадцять другого калібру, який лежав на підлозі, поряд з його тілом.
— Гадаєте, що їх убив наш об’єкт?
— Оце ми й намагаємося з’ясувати. Необхідно поговорити з детективом, який очолював розслідування. Звіт підписаний Бредом Нельсоном, співробітником відділу вбивств у Ґальвестоні.
— І що з того?
— Детектив Нельсон попросив перевести його до Тампи. Судячи з усього, його дружина родом звідти, і він був прийнятий на роботу до того відділку.
— Саме тут ми перебуваємо. Не варто пояснювати вам, яка метушня зчинилася довкола. Всі вільні агенти зараз надворі, але, якщо він справді працює у них, я знайду його. Чекаю на конференц-зв’язок за п’ятнадцять хвилин. Зателефонуйте на цей номер.
Поки тривало очікування, Амая увійшла до ванної кімнати, відкрила всі крани в рукомийнику й сполоснула зап’ястя прохолодною водою. Передвісник головного болю досі нагадував про себе хвилями тепла, що розливалися по тілу. Вона змочила рушник і приклала його до потилиці.
— Саласар, — Джонсон несподівано вигулькнув на порозі, налякавши її, — час телефонувати.
— Агенте Джонсоне, інспекторко Саласар, інспектор Емерсон слухає вас через гучномовець. Детектив Бред Нельсон виїхав на завдання. Він вирушив із першою групою добровольців до вражених ураганом територій і навряд чи повернеться найближчими годинами. Встановити телефонний зв’язок неможливо, але я розмовляв з ним по рації. Ось що він сказав: жертви були застрелені з револьвера «Сміт і Вессон» двадцять другого калібру; з трупів витягли кулі аналогічного калібру. Детектив вважає, що впертість старшого сина пояснюється нездатністю прийняти злочин батька й змиритися з тим, що сталося з його близькими. Він навчається в Новому Орлеані, в Тулейнському університеті. Після вбивств повертався до Ґальвестона лише один раз. Відтоді сімейний будинок зачинений. Хлопець телефонує Нельсону щотижня і наполягає, що справу треба знову відкрити. Останнього разу це сталося буквально вчора, і він ще не покинув Новий Орлеан. Можливо, вам вдасться поговорити з ним. Його звуть Джозеф Едвардс — так само, як і батька.
Джонсон дивився на Амаю в очікуванні її реакції. Стиснувши губи, вона заперечно хитнула головою і злегка здвигнула плечима. Ця інформація мало чим відрізнялася від того, що було написано у звіті. Так, вони могли поговорити з хлопцем, але детектив мав рацію: найбільш імовірно, що його реакція викликана глибоким горем і небажанням визнати настільки жахливий факт.
На лінії пролунав голос Такер:
— А ще я запитала у нього про безлад у будинку.
Амая затамувала дух.
— Того дня на Ґальвестон обрушилася тропічна буря. Втім, вона була не надто сильною і не завдала особливої шкоди — лише повалила дерева й вибила шибки у вікнах. Жодних загиблих чи поранених. Батько не пішов на роботу, тому що керівництво його фірми порадило всім працівникам лишитися вдома. Ендрюси нещодавно перебралися до міста; вони ніколи не були на узбережжі під час урагану. На думку детектива, певної миті вони відчинили одне вікно, внаслідок чого вилетіли шибки з кількох вікон. На тілах не було видно слідів від порізів, ні ран, заподіяних уламками скла. Щоправда, на зап’ястях батька були відмітини, але слідчі вирішили, що він сам себе поранив, коли намагався вчинити самогубство. На місці події не виявили жодних поворозок, мотузок чи шнурів. Безлад, що панував у будинку, був спричинений поривами вітру, що потрапляли всередину крізь розбиті вікна. Ця деталь не була вирішальною і вважалася поодиноким фактом, тож її не згадували у звіті. Нельсон сказав, що не насмілюється поклястися, у якому напрямку були розвернуті голови, бо для цього треба переглянути матеріали справи. Однак він майже певен, що то був північний напрямок.
— Трясця! — вирвалося у Амаї. — Чи буде цього достатньо для сеньйора Дюпре, аби визнати справу терміновою?
Джонсон попрощався з Такер і набрав номер Дюпре. Він повідомив про останні відкриття й уважно вислухав начальника. Амая пильно вдивлялася в його обличчя, силкуючись визначити їхні наступні кроки.
— Він наказує нам їхати до університетського містечка, проте наполягає, щоб нас супроводжували Білл і Булл.
— Гадаєте, вони досі внизу?
— Так, — відповів Джонсон, складаючи світлини в теку. — І мені здається, що вони непогано там влаштувалися. Власниця готелю сказала, що той бар довгий час був борделем Мей Бейлі й, вочевидь, зберігає певний сексуальний шарм і донині.
Усміхнувшись, Амая кивнула. Вона таки вгадала, припустивши, що жінка розповідала цю історію всім постояльцям.
13. Глухоніма печаль
Елісондо
Енґрасі з огидою піднесла руку до обличчя і струсила залишки павутиння.
Вона довго стояла навколішки в найнижчій частині горища, шукаючи різдвяні іграшки. Як це зазвичай траплялося, жінка знайшла геть непотрібні речі. Коробки з одягом, який вона носила колись давно, гуляючи вулицями Парижа; тонни написаних від руки конспектів французькою мовою, що збереглися з часів навчання на факультеті психології; книжки, що заповнювали полиці будинку, де вона жила з коханим чоловіком. Прикраси й спогади, що раніше мали неабияке значення, а нині видавалися чимось далеким і безповоротно втраченим, наче якесь інше, прожите життя, яке передувало її нинішній реінкарнації, переродженню в новій подобі. Відкинувши картонні кришки, вона нахилилася таким чином, щоби світло, що осяювало сходи, впало на її годинник. Час пролетів непомітно. Амая вже давно мала би повернутися.