Деннис Лихэйн – Після падіння (страница 61)

— Сьогодні всі йдуть прогулятися, — зауважив Кесслер і погладив себе по животі. — Мені через це починає здаватися, що час іти до спортзали.

Він відчинив парадні двері всередину й махнув їм обом рукою, ніби кажучи «після вас». Нед пройшов у двері, а за ним — Рейчел.

На тротуарі Рейчел сказала Недові:

— Приємної прогулянки. Привіт Розмарі.

— Гаразд. — Нед простягнув руку Кесслерові. — Радий знайомству, детективе.

— Навзаєм, містере Темпле.

— Гемпл, — виправив Нед, тиснучи йому руку.

— Звісно. Я сплохував. — Кесслер опустив руку. — На все добре, сер.

Кілька дивних секунд ніхто з них не рухався. Врешті Нед повернувся і пішов на схід уздовж тротуару, засунувши руки в кишені. Рейчел позирнула на детектива Кесслера, який неначе на щось чекав. Коли вона знову глипнула на потемнілу вулицю, Неда вже ніде не було видно.

— Значить, це Нед.

— Це Нед.

— Вони з Розмарі давно одружені?

— Хтозна-відколи.

— От тільки обручки в нього немає. Він не видався мені богемним типом із тих, які вважають, ніби обручки — це просто символи суспільного гноблення з боку домінантної парадигми.

— Мабуть, просто здав, щоб почистили.

— Може, й так, — відповів він. — Чим він займається, наш друзяка Нед?

— Знаєте, я точно не в курсі.

— Чому я не здивований?

— Здається, якимось виробництвом.

— Виробництвом? — перепитав Кесслер. — У нашій країні вже ні хріна не виробляють.

Вона знизала плечима.

— Ви ж знаєте, як воно зараз із сусідами.

— О, розкажіть, будь ласка.

— Усі пильнують особистий простір.

Вона напружено йому всміхнулася.

Він відчинив пасажирські дверцята темного «форда» із чотирма дверцятами.

— Дозвольте підвезти вас до сигарет.

Вона озирнулася на вулицю. Кожні двадцять футів на неї падало світло від вуличного ліхтаря. Між цими вогнями лежала темрява.

— Звичайно.

Вона сіла в автівку.

Кесслер сів, поклав капелюха між ними на сидіння і від’їхав від бордюру.

— Бували в мене уїбанські справи, даруйте вже на слові, та ця — одна з найбільш уїбанських за останній час. У мене є мертва білявка в Роді, зниклий дядько з подвійним життям, його брехлива дружина…

— Я не брешу.

— Ох-хо-хо! — Він помахав їй пальцем. — Та ні, ні, ні, ви брешете, місіс Делакруа. Ви брешете так, що вашим побрехенькам немає ліку. А той ваш сусід, одружений хлопака при піджаку «Мемберс Онлі», у штанях із «Джей-Сі-Пенні» й без обручки? Такі хлопці, як він, не живуть у таких будинках, як ваш. Бля, та він навіть не знав, де гараж, а вахтер явно досі його не бачив.

— Я цього не помітила.

— Добре, що я коп. Нам же, курва, платять за те, щоб ми помічали таку хрінь.

— Ви багато лаєтесь.

— А чому б і не лаятися? — сказав він. — Лайливі слова чудові. Дієслова, іменники, прислівники, прикметники. Лайка — це, бля, річ помічна. — Він звернув ліворуч. — У вашій брехні мене бентежить те, що я не знаю, чому та про що ви брешете. Справа ще недостатньо далеко просунулася. Та я дійсно знаю, що ви брешете.

Вони зупинилися на світлофорі, і вона з упевненістю подумала, що зараз біля вікна Кесслера з’явиться Нед і почне стріляти всередину машини.

Спалахнуло зелене світло, і Кесслер іще раз звернув ліворуч, а тоді припаркувався під крамничкою «Тедескі» на Бойлстон-стріт, навпроти Пруденшл-білдинг. Він повернувся до Рейчел, не встаючи з крісла, і з його очей начисто зникла жорстока веселість, а на зміну їй прийшло щось таке, чого вона не могла визначити.

— Покійну Ніколь Алден, — промовив він, — було страчено. Вбивство, судячи з мого досвіду, доста професіональне, а досвід у мене чималий. А що ж ваш чоловік із подвійним життям? Є чимала ймовірність, що він — профі у, так би мовити, позбавленні людей життя. І, можливо, він сам або хтось із його друзів завітає в гості. А що ж Рейчел? — Він перехилився через сидіння, опинившись достатньо близько, щоб вона відчула запах льодяників Altoids. — Вас, бля, стратять.

Він не може її врятувати. Навіть якщо зацікавлений у цьому, а в його зацікавленості вона сумнівалась. Його робота полягає в тому, щоб закрити вбивство Ніколь Алден. Він із вузьколобою впевненістю копа вирішив, що найкращий спосіб це зробити — повісити вбивство на Браяна. Та коли Браян не знайдеться, Кесслер почне копати глибше. Можливо, дізнається, що вона була у Провіденсі якраз перед убивством жертви. Рейчел майже не сумнівалася, що на автівках Zipcar стоять пристрої стеження, щоб компанія завжди знала, де перебувають її машини. Дізнатися, що Рейчел була на тій вулиці під будинком Ніколь Алден, буде неважко. І легко здогадатись, яким є подальший сценарій: дружина дізнається, що її чоловік має іншу дружину, до того ж із дитиною на підході, та вбиває її. А якщо цей сценарій недостатньо натякає на її провину, то в її квартирі сидить труп ділового партнера її чоловіка. А проведений коронером огляд доведе, що цей партнер був мертвий ще до того, як Рейчел заявила цьому ж таки поліціянтові, буцімто він живий-здоровий і лежить у відключці на її дивані.

— Не люблю, коли мене принижують, — сказала вона детективові Кесслеру.

— Я вас не принижую. Я констатую факти.

— Ви висловлюєте здогади. У максимально загрозливий спосіб.

— Зауважити, що ви зараз нажахані, — сказав він, — це не здогад.

— Я вже була нажахана.

Він, суворий коп, який глипав на зарозумілу япі без постійної роботи, повільно захитав головою. Мабуть, уявив її гардероб, повний дорогого одягу для тренувань, лабутенів, шовкових ділових костюмів, у яких вона ходить до ресторанів, що їх не може собі дозволити жоден коп.

— Ви думаєте, що були, та це не так. На світі є темрява, про яку не можна дізнатися з телевізора та книжок.

Тієї ночі в леоґанському таборі чоловіки ходили туди-сюди по багнюці й на спеці при світлі пожеж на смітниках, носячи в руках серпети й пляшки з дешевим алкоголем. Десь о другій Відді сказала їй: «Якщо я віддамся їм зараз, вони, можливо, тільки, — вона зробила коло однією рукою та кілька разів просунула в коло вказівний палець другої, — та якщо їх змусити чекати, вони можуть розсердитись і…» — Вона чиркнула тим самим пальцем по горлі.

Відді (повне ім’я — Відлен Жан-Калікст) було одинадцять років. Рейчел умовила її сидіти у схованці. Та через це, як і передбачала Відді, чоловіки тільки стали ще сердитішими. І невдовзі після сходу сонця вони знайшли її. Знайшли їх обох.

— Я дещо знаю про темряву на світі, — відповіла Рейчел Трейвонові Кесслеру.

— Справді? — Він зазирнув їй у вічі.

— Справді.

— І що ж ви дізналися? — прошепотів він.

— Якщо ви чекаєте, коли вона вас знайде, ви вже мрець.

Вона вийшла з автівки. Коли вона дісталася тротуару, він опустив вікно.

— Хочете накивати від мене п’ятами?

Вона всміхнулася.

— Так.

— Я коп. І непогано відстежую людей.

— Але ж ви із Провіденса. А це — Бостон.

Він погодився, злегка схиливши голову набік.

— Тоді, місіс Делакруа, коли ви побачите мене наступного разу, у мене в руці буде ордер на обшук.

— І правильно.