Деннис Лихэйн – Після падіння (страница 47)
Він підняв один палець, прохаючи її замовкнути, і зателефонував комусь із мобільного. Поки він чекав, вона чула гудки з того боку. Їй не йшов із голови палець, яким Калеб її втихомирив, презирство в цьому жесті. Він нагадав їй про доктора Фелікса Браунера: той якось так само відмахнувся від неї.
Калеб натиснув на мобільному «завершити виклик» і негайно спробував інший номер. Там теж жодної відповіді. Він знову натиснув «завершити виклик», а тоді стиснув телефон так сильно, що Рейчел подумала, ніби він розтрощиться.
Калеб сказав їй:
— Розкажи мені ще…
Вона повернулася до нього спиною. Взяла пляшку вина зі стільниці біля пічки й наповнила келих, стоячи спиною до Калеба. З її боку це було дріб’язковістю, та її самопочуття від цього не погіршилося. Коли вона знову повернулася до нього й зауважила його гнівний погляд, цей погляд за пів секунди зник із його обличчя, і Калеб блиснув дуже калебівською усмішкою — хлоп’ячою і сонною.
— Розкажи мені ще дещо про те, що бачила у Провіденсі.
— Давай ти перший.
Вона поставила вино на стільницю навпроти нього.
— Мені нема чого розповідати. — Він знизав плечима. — Я нічого не знаю.
Вона кивнула.
— Тоді йди.
Його сонна усмішка обернулася на сонний смішок.
— Чого це раптом?
— Калебе, якщо ти нічого не знаєш, то і я нічого не знаю.
— А… — Він відкрутив кришечку на пляшці з бурбоном і налив собі напою ще на два пальці. Повернув кришечку на місце й покрутив напій у келиху. — Ти на сто відсотків упевнена, що бачила, як Браян увійшов до крамниці, що продавала камери.
Вона кивнула.
— Як довго він там пробув?
— Хто такий Ендрю Ґеттіс?
Калеб трохи випив і кивнув їй, показуючи, що вона перемогла.
— Актор.
— Я знаю. Скажи щось таке, чого я не знаю.
— Він навчався у «Трініті-Реп» у Провіденсі.
— У школі акторської майстерності.
Знову кивок.
— Там ми всі й познайомились.
— Отже, мій чоловік — актор.
— У принципі, так. Отже, крамниця з камерами. Як довго він там пробув?
Вона на мить поглянула на нього з-за стільниці.
— Хвилин зо п’ять, не більше.
Він покусав себе за щоки.
— Виніс звідти що-небудь?
— Яке справжнє прізвище Браяна?
Трясця, їй аж не вірилося, що ці слова злетіли з її вуст. Яка жінка сподівається коли-небудь запитати таке про свого чоловіка?
— Алден, — сказав він.
— Бретт?
Він заперечно хитнув головою.
— Браян. Бретт — то був його творчий псевдонім. Моя черга.
Вона похитала головою.
— Ні, ні, ні. Ти приховував від мене інформацію, відколи ми познайомилися. Сьогодні я тільки почала. Одне твоє запитання в обмін на два моїх.
— А якщо цього недостатньо?
Вона помахала пальцями на двері за його спиною.
— Тоді йди в сраку, друже мій.
— Ти п’яна.
— Я забухала, — відказала Рейчел. — Що там у тих кембриджських офісах?
— Нічого. Ті приміщення ніколи не використовуються. Ними володіє один наш друг. У разі потреби — скажімо, як ти приїздиш до нас і ми дізнаємося про це заздалегідь, — ми його декоруємо. Достоту як сцену.
— Тоді хто стажери?
— Ти вже поставила два запитання.
Але тієї миті вона побачила відповідь, неначе та спустилася з небес, сяючи неоном.
— Актори, — мовила Рейчел.
—
— Я нічого такого не бачила.
Він зазирнув їй у вічі.
— До банку він поїхав до крамниці з камерами чи після?
— Це вже друге запитання.
— Будь милосердна.
Рейчел розреготалася так, що її мало не знудило. Засміялася так, як сміються жертви повеней і вцілілі після землетрусів. Засміялася не з чогось, а тому що сміятися не було з чого.
— Милосердна? — перепитала вона. — Милосердна?
Калеб склав долоні будиночком і опустив до них чоло. Благальник. Мученик, який чекає, коли його зобразять у скульптурі. Коли ж скульптор не прийшов, він підняв голову. Його лице спопеліло, а очниці потемніли. Він старів у неї на очах.
Вона покрутила вино в келиху, та пити не стала.
— Як він підробив лондонське селфі?
— Його зробив я. — Калеб крутнув своїм келихом із бурбоном на стільниці так, що той зробив повний оберт. — Він написав мені, розповів, що відбувається. Ти сиділа просто навпроти мене в «Лігві». Для цього було досить натиснути кілька кнопок на телефоні, поцупити одне зображення тут, друге там і пропустити їх крізь фоторедактор. Якби ти поглянула на нього з високою роздільною здатністю чи на пристойному моніторі, воно б, напевно, здалося неправдоподібним, але як селфі, начебто зроблене у тьмяному освітленні? Це було легко.
— Калебе, — промовила Рейчел, на яку тепер явно почало діяти вино, — у чому я задіяна?
— Що?
— Сьогодні вранці я прокинулася чиєюсь дружиною. Тепер я… Я — що, я одна з його дружин? В одному з його життів? Хто я?
— Ти — це ти, — сказав він.