Денис Казанський – Як Україна втрачала Донбас (страница 44)

На думку Петрулевича, спецслужби РФ готували в Україні захоплення декількох регіонів у травні, проте почалося все раніше, бо в Луганську вийшов своєрідний фальстарт.

«Уся матка — організація вибуху на Південному Сході перебувала у Луганську, навіть не в Донецьку», — розповідав Олександр Петрулевич через кілька років.

Того ж дня, 5 квітня 2014 року, співробітники луганського СБУ затримали у місті Стаханов групу диверсантів, які планували силове захоплення влади в регіоні — тих самих «луганських партизанів», які записували відеозвернення і обіцяли підняти збройне повстання 6 квітня. Серед затриманих були Олексій Рєльке та Олексій Карякін — майбутні лідери проросійського заколоту. Крім того, СБУ дістався цілий арсенал зброї — 300 автоматів, протитанковий гранатомет, велика кількість гранат.

Однак заарештовані були не всі бойовиками. Того ж дня лідер «партизанів» Валерій Болотов, який уникнув арешту, записав новий ролик, у якому закликав проросійськи налаштованих громадян виходити на вулиці. Наприкінці свого спічу Болотов зняв маску і назвав своє ім’я.

«Закликаю народ Південного Сходу вийти з відкритим протистоянням, усе, що планувалося на 6 квітня, має втілитися, ми не маємо відступати, це наша земля», — сказав він.

Наступного дня у Луганську було заплановано автопробіг та мітинг, і голова ОДА Михайло Болотських дуже нервував. Він приїхав до Петрулевича, щоб порадитися щодо подальших дій. Петрулевич запевнив губернатора, що СБУ працює, і все має бути нормально. Але те, що відбулося далі, «нормальним» назвати дуже складно.

6 квітня, як і очікувалося, у центрі Луганська зібрався черговий проросійський мітинг. Цього разу присутні вимагали не тільки відставки нової влади та референдуму про федералізацію, а й звільнення заарештованих напередодні «луганських партизанів». Із самого ранку біля будівлі СБУ зібралося кілька сотень людей. Близько полудня до них підтягнувся натовп мітингувальників із сусідньої площі, після чого обстановка одразу загострилася — активісти почали кидати у вікна будівлі СБУ каміння, бити і штовхати солдатів внутрішніх військ, які стояли в оточенні навколо будівлі.

Люди вимагали звільнення затриманих бойовиків, і керівник обласного управління міліції Володимир Гуславський розпочав із ними переговори. Обороняти будинок від натовпу мали силовики — самі співробітники СБУ, а також міліція. Але й ті, й інші не надто старалися зупинити натовп. Суперечки про те, хто більше винен у здачі Луганської СБУ — міліція чи сама Служба безпеки, — тривають і досі. Кожна зі сторін звинувачує у халатності та бездіяльності іншу.

Начальник УСБУ в Луганській області Олександр Петрулевич упевнений, що голова обласного МВС Володимир Гуславський діяв на боці сепаратистів.

«Близько 16:40 до будівлі УСБУ зайшов Гуславський із двома невідомими і почав вимагати звільнення шістьох затриманих, які перебували в ізоляторі тимчасового утримання МВС. Натовп безперешкодно його пропустив, вигукуючи «міліція з народом». Гуславський дав слово офіцера, що після звільнення затриманих він забере людей від будівлі СБУ, а у понеділок (7 квітня) особисто приведе затриманих до суду для обрання запобіжного заходу», — розповідав Петрулевич пізніше на допиті у суді.

Володимир Гуславський відповідальність за захоплення СБУ на себе брати, зрозуміло, відмовився і, в свою чергу, заявив, що будівля УСБУ була «недостатньо захищена», в чому звинуватив Петрулевича. Він заявив, що Петрулевич сам вирішив випустити затриманих, і цей крок на той момент був «узгоджений із керівництвом». Як було насправді — сказати складно, але факт залишається фактом: «партизанів» чомусь привезли до Луганського СІЗО, замість того, щоб вивезти у Київ, як це зробили з іншими затриманими організаторами заворушень, а потім під натиском погромників просто випустили їх.

Ця поступка не тільки не приборкала пристрасті, а ще більше розохотила натовп, який одразу після цього взяв будівлю СБУ штурмом. Утім, це не був штурм у тому вигляді, який ми можемо собі уявити. Натовп просто відтіснив бійців внутрішніх військ і виламав двері. Бійці ВВ майже не чинили опору. Співробітники СБУ теж не намагалися зупинити нападників і дали їм увійти.

У той же день загарбники отримали контроль над збройовою кімнатою СБУ, в якій був цілий арсенал — за кілька днів до того до главку СБ звезли зброю із регіональних відділень Служби. Залічені години «проросійськи налаштовані активісти» перетворилися на озброєних «до зубів» бойовиків, а мітинг — на незаконне парамілітарне формування. У зброярні СБУ було 44 гранатомета 69 кулеметів, 887 автоматів АК різних модифікацій, близько 1 тис. пістолетів (ТТ, ПМ, АПС). Загалом понад 2 тис. одиниць зброї, 680 тис. патронів, 370 гранат, тротил, пластид.

Як вийшло, що така кількість зброї без жодного пострілу опинилася в руках у сепаратистів? Хто насправді винен у тому, що це сталося? Цілком очевидно, що відповідальність за провал 6 квітня рівною мірою несуть співробітники МВС та СБУ. З самого початку все виглядало так, ніби силовики спеціально підігравали сепаратистам.

Болотов та його люди у своїх відеороликах теж відкрито анонсували своє повстання, заплановане на 6 квітня, і це було вагомим приводом для СБУ, щоб вжити додаткових заходів безпеки. Особливо це стосувалося зброї, яка зберігалася у збройовій кімнаті. Очевидно, що якщо начальник обласної СБУ Олександр Петрулевич сумнівався у здатності своїх підлеглих захистити зброю, то йому слід було б перемістити арсенал в інше місце. Але замість цього Петрулевич навіть не подбав про те, щоб замінувати вхід у збройову кімнату. Замість справжньої вибухівки двері за його розпорядженням були «заміновані» муляжами. Як пізніше пояснив Петрулевич, це було зроблено, щоб «не спровокувати жертви серед мирного населення». Яким чином це саме «мирне населення» могло опинитися у стінах СБУ, Петрулевич не пояснював.

Зрозумівши, що збройова кімната не захищена належним чином, сепаратисти легко відчинили її та заволоділи зброєю.

«Ми, об’єднаний штаб «Армії Південного Сходу», звертаємося до народу наших областей. Ми обіцяли, що якщо до 6 квітня не будуть виконані наші вимоги — ми вступимо у відкрите протистояння. Зараз ми звертаємося до вас з обласної СБУ в Луганській області. Будівля повністю під нашим контролем. Ми закликаємо все населення області вийти на підтримку нас і наших вимог, які стосуються нас усіх — усього Південного Сходу. Пора виступити за свої права та наші цінності. За останню добу наша армія багаторазово збільшилася. У цей момент ми готові відіслати резервний загін до міста Донецьк, якщо в цьому буде необхідність. Але без загальної народної підтримки ми не зможемо змінити нічого. Вставай, Південний Схід!» — говорилося у новій заяві, з якою бойовики виступили 7 квітня.

Спікерами команди, яка захопила СБУ, стали Олексій Рєльке та Валерій Болотов.

Ким були лідери сепаратистів?

Легенда Валерія Болотова базувалася на громадській організації «Союз ветеранів повітрянодесантних військ», про діяльність якої нічого відомо не було. В Луганській області такі армійські підрозділи ніколи не дислокувалися. За його словами, в армії Болотов служив у 103‑й повітряно–десантній дивізії, у білоруському Вітебську, та брав участь у збройному конфлікті у Нагорному Карабасі. Судячи з усього, на момент початку агресії проти України Болотов або був найманим працівником, або власником кількох копанок (нелегальних вугільних шахт) у Луганській області. Весною 2014 року Болотов приєднався до «Луганської гвардії» та очолив її осередок у місті Стаханов, який називався «Стахановською гвардією».

Олексій Рєльке був більш колоритною фігурою. Будучи німцем за походженням, цей уродженець Стаханова у 90‑х роках разом із батьками емігрував до ФРН, де отримав громадянство і тривалий час жив у Кобленці. Однак із часом він повернувся на малу батьківщину. Переїзд із Німеччини до депресивного шахтарського містечка Луганської області — дивний вчинок, з якого боку не глянь. Цей крок став підставою для всіляких припущень та підозр, зокрема, що Рєльке був співробітником російських спецслужб. У свою чергу, бойовики підозрювали його у роботі на «західні розвідки», адже він залишався громадянином Німеччини. Можливо, саме тому «Німець» (як називали Рєльке соратники) не затримався довго у проросійському русі. Вже в середині квітня у захопленій будівлі СБУ стався конфлікт, через який люди Болотова вигнали Рєльке. Незабаром після цього «Німець» був заарештований у Стаханові українськими спецслужбами і кілька місяців провів у в’язниці, поки не був обміняний.

Наступного дня після захоплення управління СБУ до Луганська прибули голова СБУ Валентин Наливайченко, його заступник Андрій Левус та секретар Ради нацбезпеки і оборони Андрій Парубій. Олександр Петрулевич, що тільки–но безславно здав будівлю бойовикам, одразу почав розробляти разом із ними план штурму СБУ, щоб відбити її у загарбників.

Штурм планували провести у ніч із 7‑го на 8 квітня, поки бойовики не встигли як слід обжитися та закріпитися. Сам Петрулевич, який під час захоплення Управління СБУ був усередині і потім кілька годин утримувався бойовиками, бачив, що серйозних заходів безпеки вони тоді не вживали. Він зміг покинути будівлю у супроводі однієї людини, яка сказала вартовим на вході, що вони «йдуть за сигаретами».