Дэниел Коул – Лялька (страница 8)
Стривожений, він ступив на підвищення та почав коротке, завчене напам’ять речення:
— Я — детектив Натан Вульф із…
— Що? Говоріть голосніше! — перебили його з натовпу.
Один чоловік із тих, які збирали крихітну сцену, підійшов та з гучним статичним клацанням увімкнув мікрофон. Вульф намагався не чути ядучого сміху, який линув із цього моря облич.
— Дякую. Як я й казав, я — детектив Натан Вульф із міської поліції Лондона, і сьогодні я був у складі команди, яка оглядала місце масового вбивства.
Із натовпу почали вигукувати запитання, однак Вульф не звертав на них уваги і продовжував:
— Ми можемо підтвердити, що рано-вранці за адресою Кентіш Таун знайшли останки шістьох жертв…
Вульф припустився помилки, відірвавши очі від своїх записів, оскільки відразу ж упізнав у натовпі неймовірно руде волосся Андреа. Йому здалося, що вона виглядала, неначе божевільна, і це ще більше його відволікло. Вульф випустив свої картки на підлогу і присів, щоб зібрати їх, розуміючи, що на одній із них було зазначено те, чого говорити він не збирався. Вульф відшукав ту картку і підвівся до мікрофона.
— Цього ра… Вранці…
Вульф відчував, що у горлі пересохло, і знав, що густо почервонів, як це завжди бувало, коли йому було соромно, тож поспіхом прочитав текст із завершальної картки.
— Ми зараз у процесі встановлення осіб жертв і перед тим, як оприлюднити будь-які імена, спочатку зв’яжемося з їхніми родинами. Зважаючи на те, що розслідування ще триває, наразі поки все, про що я можу повідомити. Дякую.
На кілька секунд він замовк, чекаючи аплодисментів, аж доки не зрозумів, що це було б дуже недоречним і що його виступ, імовірно, у жодному разі не був виправданням. Він зійшов униз і відступив від голосів, які вигукували його ім’я.
— Натане! Натане!
Вульф озирнувся й побачив, що до нього біжить Андреа. Їй вдалося ухилитися від першого поліціянта, однак її заблокували двоє інших. Його скувала та сама сплутана злість, яка затьмарювала кілька їхніх зустрічей після розлучення, і майже спокусився думкою дати поліціянтам відтягнути її подалі, однак, коли представник дипломатичної групи захисту, озброєний штурмовою гвинтівкою Heckler & Koch G36C попрямував до неї, усе-таки вирішив втрутитися.
— Усе гаразд. Усе гаразд. Пропустіть її, будь ласка, — неохоче вигукнув він.
Коли вони бачилися востаннє, щоб обговорити труднощі з продажем будинку, зустріч була по-особливому холодною, тож, коли Андреа підбігла і міцно його обняла, він вирішив відступити. Вульф дихав ротом, відчайдушно намагаючись перехопити подих і не відчувати аромату її волосся, знаючи, що воно пахне її улюбленими парфумами, які він так любив. Коли Андреа нарешті відпустила його, Вульф побачив, що вона готова була розплакатися.
— Енді, я не можу розповісти тобі ще щось…
— Ти хоч колись відповідаєш на дзвінки? Я майже дві години намагалася до тебе додзвонитися!
Вульф не міг осягнути такої швидкої зміни її настрою. Складалося враження, що тепер вона була шалено розлючена на нього.
— Мені дуже шкода, але насправді я сьогодні був трохи зайнятий, — промовив він, а потім нахилився і прошепотів їй на вухо:
— Очевидно ж, що я був на місці вбивства.
— По сусідству з твоєю квартирою!
— Ага, — замислено сказав Вульф. — По сусідству.
— Я маю тебе про дещо запитати, але мені потрібно, щоб ти казав правду, добре?
—
— Там було дещо більше? Тіло зшили докупи… як ляльку.
Вульф почав розгублено бурмотіти:
— Як ти? Звідки ти? В інтересах міської поліції Лондона, я…
— Це ж Халід, правда? Голова?
Вульф схопив Андреа за руку і потягнув її вбік, подалі від поліціянтів. Жінка витягла з сумочки товстий коричневий конверт.
— Повір мені, я остання, хто хотів би згадувати ім’я цього бридкого чоловіка. Бо я впевнена, що це він зруйнував наш шлюб. Але я впізнала його на фото.
— Фото? — обережно запитав Вульф.
— О Боже! Я знала, що вони справжні, — сказала вона, геть вражена. — Хтось відправив мені фото чогось, схожого на ляльку. Я годинами сиділа над ними. Мені потрібно ставати до роботи.
Андреа замовкла, бо хтось проходив повз них.
— Натане, хто б не відправив мені ці фото, він додав ще й список. Саме тому я й намагалася додзвонитися до тебе, бо не знаю, що він означає: шість імен і дата навпроти кожного.
Вульф вихопив з її руки конверта й розірвав його.
— Перше ім’я: мер Тернбл і сьогоднішня дата навпроти, — сказала Андреа.
— Мер Тернбл? — перепитав Вульф.
Здавалося, у нього з-під ніг щойно вибили землю.
Не кажучи ані слова, Вульф розвернувся й побіг до головного входу. Він чув, що Андреа кричить щось йому навздогін, однак коли їх розділило товсте скло, слова вже здавалися нечіткими.
Сіммонс розмовляв по телефону з комісаром, і, коли він уже вкотре вибачився за те, що його команда не надто просунулася в розкритті справи, комісар зовсім непрозоро натякнув йому, що на його місце легко знайдуть когось іншого. Сіммонс саме розповідав свій план дій, коли до його кабінету увірвався Вульф.
— Вульфе! Пішов геть! — вигукнув Сіммонс.
Вульф нахилився над столом і натиснув кнопку завершення розмови.
— Що в біса ти робиш? — розгнівано запитав Сіммонс.
Вульф відкрив було рота, щоб відповісти, коли спотворений голос із трубки перебив його:
— Це ти до мене, Сіммонсе?
— От же лайно, — Вульф натиснув іншу кнопку.
— Ви увімкнули голосову пошту — почав роботизований голос.
Сіммонс був шокований, і поки Вульф шалено натискав на телефонові одну кнопку за іншою, схопився за голову.
— Як вимкнути цю штуку? — у відчаї заволав Вульф.
— Велика червона кнопка з… — саме вчасно порадив комісар, а потім почулося різке клацання і запала тиша, яка підтвердила, що він таки мав рацію.
Вульф розкидав на столі поляроїдні фотографії моторошного тіла.
— Наш убивця надіслав їх пресі разом із переліком майбутніх жертв.
Сіммонс потер обличчя і глянув униз на фотографії.
— Перший — мер Тернбл… сьогодні, — промовив Вульф.
На те, щоб його слова досягли цілі, знадобився якийсь час. Несподівано Сіммонс почав діяти і схопив свій мобільник.
— Терренсе! — радісно відповів мер.
Судячи зі звуку, він був надворі.
— Чим заслужив таку честь?
— Рею, де ти? — запитав Сіммонс.
— Повертаюся до Гем Ґейт у Річмонд Парк. А потім у мене благодійна акція для…
Сіммонс прошепотів його місцезнаходження Вульфу, і детектив уже набирав номер патрульних.
— Рею, у нас проблема: реальна загроза твоєму життю.
Новину мер сприйняв на диво добре.