Дэн Браун – Янголи і демони (страница 7)

Ленґдон наморщив чоло. Історія ілюмінатів була аж ніяк не проста. Я тут задубію, доки щось поясню. Він іще раз подивився на тавро, і йому знову стало моторошно.

Хоч про емблему ілюмінатів було написано чимало, жодний науковець так ніколи її й не бачив. У старовинних документах цей символ називали амбіграмою — від латинського кореня ambi, який означає «обидва». Амбіграма прочитується в обох напрямках. Символи-амбіграми не така вже й рідкість — це, наприклад, свастика, інь і ян, зірка Давида, простий хрест, однак те, що амбіграму можна зробити зі слова, здавалося абсолютно неймовірним. Сучасні символоги довгий час намагалися написати слово «ілюмінати» так, щоб воно було повністю симетричним, але всі їхні зусилля виявилися марними. І тому більшість науковців дійшли висновку, що цей символ — просто черговий міф.

— То хто ж такі ці ілюмінати? — допитувався Колер.

Справді, подумав Ленґдон, хто еони такі? І почав розповідати.

— Із давніх-давен наука й релігія ворогували між собою, — почав Ленґдон. — Учених, які відверто висловлювали свої погляди, таких як Джордано Бруно...

— Убивали, — перервав його Колер. — За оприлюднення наукових відкриттів їх знищувала Церква. Релігія завжди переслідувала науку.

— Так. Проте у шістнадцятому столітті група мешканців Рима вирішила дати Церкві відсіч. Деякі найученіші мужі Італії — фізики, математики, астрономи — почали таємно зустрічатися й обмінюватися думками про хибність учення Церкви. Вони боялися, що монополія Церкви на «істину» загрожує науковому просвітленню в усьому світі. Так вони заснували перший у світі науковий центр і назвали себе «просвітленими».

— Тобто ілюмінатами.

— Саме так, — підтвердив Ленґдон. — Це були найвидатніші голови Європи... щиро віддані пошукові наукової істини.

Колер мовчав.

— Звичайно, ілюмінатів жорстоко переслідувала католицька церква. Тільки завдяки суворій конспірації ці науковці залишалися в безпеці. Чутки про ілюмінатів поширилися в академічних колах, і до братства почали вступати науковці з усієї Європи. Вони організовували зустрічі в Римі в потаємному лігві, яке називали храмом Просвітлення.

Колер закашлявся і засовався в кріслі.

— Багато хто з ілюмінатів, — вів далі Ленґдон, — поривався боротися проти тиранії Церкви насильницькими методами, але найавторитетніший серед них відмовив їх від цього. Це був один із найзнаменитіших науковців в історії людства.

Ленґдон був певний, що Колер здогадається, про кого йде мова. Навіть далекі від науки люди чули про цього злощасного астронома, якого Церква посадила під домашній арешт і мало не стратила, коли він заявив, що центром Сонячної системи є не Земля, а Сонце. Хоч його докази були неспростовні, астронома суворо покарали за те, що він посмів припустити, що Бог розташував людство не в центрі всесвіту, а десь-інде.

— Його звали Галілео Галілей, — сказав Ленґдон.

Колер підвів голову.

— Галілей?

— Так. Галілей був ілюмінатом. І водночас ревним католиком. Він намагався пом’якшити ставлення Церкви до науки, наполягаючи, що наука не тільки не підриває віри в Бога, а й навпаки зміцнює її. Якось він написав, що, спостерігаючи в телескоп за рухом планет, чує в небесній музиці голос Бога. Він доводив, що наука й релігія — не вороги, а радше союзники; це дві різні мови, що розповідають ту саму історію — про симетрію й рівновагу... про рай і пекло, про ніч і день, про спеку й холод, про Бога й Сатану. І наука, й релігія мають в основі створену Богом симетрію... вічне протистояння світла й тьми. — Ленґдон замовк, притупцьовуючи на місці, щоб зігрітися.

Колер мовчки дивився на нього.

— На жаль, — додав Ленґдон, — Церква аж ніяк не прагнула об’єднувати науку з релігією.

— Ще б пак! — перервав його Колер, — Адже таке об’єднання спростувало б тезу Церкви про те, що лише через неї людина може зрозуміти Бога. Тож церковники звинуватили Галілея в єресі й засудили до довічного домашнього арешту. Історію науки я знаю, містере Ленґдон. Але все це відбулося багато століть тому. Як воно стосується Леонардо Ветри?

Питання на мільйон доларів. Ленґдон перейшов до фактів.

— Арешт Галілея збурив ілюмінатів. Вони припустилися кількох помилок, і Церква викрила чотирьох членів братства. Їх схопили й допитували. Однак ці вчені нічого не розповіли... навіть під тортурами.

— Їх катували?

Ленґдон кивнув:

— Розпеченим залізом. Випалили кожному на грудях хрест.

Зіниці Колера розширились, він тривожно глянув на понівечене тіло Ветри.

— Тоді цих учених жорстоко стратили, а їхні тіла кинули на вулицях Рима як застереження всім охочим приєднатися до братства. Церква підступалася до братства щораз ближче, і решта ілюмінатів були змушені залишити Італію. — Ленґдон зробив паузу, щоб підкреслити важливість наступних слів. Він подивився Колерові просто у вічі. — Ілюмінати пішли в глибоке підпілля й почали змішуватися з іншими вигнанцями, що рятувалися від католицьких чисток, — містиками, алхіміками, окультистами, мусульманами, юдеями. Із часом лави ілюмінатів поповнилися новими членами. Виникли нові ілюмінати. Темні ілюмінати. Запеклі вороги християнства. Вони стали дуже могутніми, ретельно конспірувалися, запровадили таємні обряди й заприсяглися колись помститися католицькій церкві. Їхня влада зросла настільки, що Церква оголосила їх найнебезпечнішою антихристиянською силою на землі. Ватикан назвав це братство Шайтаном.

— Шайтаном?

— Це з ісламу. Означає «противник»... противник Бога. Церква взяла цю назву з ісламу, бо вважала мову мусульман брудною. — Ленґдон повагався. — Від цього слова походить англійське слово... Сатана. — У Колера на обличчі промайнула тривога. — Містере Колер, — жорстко сказав Ленґдон, — я не знаю ні як це тавро з’явилося на грудях покійного... ні чому воно там з’явилося... але зараз ви бачите перед собою давно втрачений символ найстарішого й наймогутнішого в світі культу Сатани.

10

Провулок був вузький і безлюдний. Убивця йшов швидким кроком, чорні очі горіли нетерпінням. Наближаючись до місця призначення, він згадав прощальні слова Януса. Скоро розпочнеться другий етап. Відпочинь трохи.

Убивця посміхнувся. Він не спав усю ніч, однак про сон і не думав. Сон — це для слабких. Він же, як і його предки, воїн. Його співвітчизники ніколи не спали після того, як розпочиналася битва. Ця битва, поза сумнівом, розпочалася, і йому надали честь пролити першу кров. Тепер він має дві години, щоб відсвяткувати першу перемогу, перш ніж повернутися до роботи.

Спати? Є набагато кращі способи відпочити...

Смак до земних утіх він успадкував від предків. Вони захоплювалися гашишем, а от він любив насолоду іншого типу. Він пишався своїм тілом — цим відлагодженим, смертоносним механізмом — і не хотів, на відміну від пращурів, труїти його наркотиками. Він пристрастився до чогось здоровішого й ефективнішого, ніж наркотики...

Відчуваючи, як усередині наростає знайоме збудження, убивця пришвидшив ходу. Зупинився перед нічим не примітними дверима й подзвонив. Крізь вічко у дверях його зміряла пара карих очей. Двері широко відчинилися.

— Ласкаво прошу, — привітала його елегантно одягнена жінка.

Вона провела його до вишуканої вітальні з м’яким освітленням. У повітрі чувся легкий аромат дорогих парфумів і мускусу.

— Як тільки визначитеся, подзвоніть. — Жінка дала йому альбом із фотографіями й зникла.

Убивця всміхнувся.

Сів на розкішну канапу і, поклавши альбом на коліна, відчув, як його охоплює хіть. Хоч на його вітчизні не святкують Різдва, він подумав, що так само, мабуть, почувається дитина, коли бачить перед собою гору різдвяних подарунків і збирається подивитися, що за дива сховані там під обгортками. Він розгорнув альбом і почав розглядати фотографії. Вони уособлювали найсміливіші сексуальні фантазії...

Маріса. Італійська богиня. Гаряча й пристрасна. Молода Софі Лорен.

Сашіко. Японська гейша. Гнучка й м’яка. Винятково вправна.

Канара. Розкішна чорношкіра красуня. Мускулиста. Екзотична.

Він уважно переглянув увесь альбом двічі і зробив вибір. Тоді натиснув кнопку на столику поруч із канапою. За хвилину з’явилась та сама жінка, що привела його сюди. Він Показав їй фотографію. Вона всміхнулася.

— Ходімо.

Коли фінансові питання були залагоджені, жінка подзвонила по телефону і, вичекавши кілька хвилин, повела його крученими мармуровими сходами нагору до розкішного холу.

— Золоті двері в самому кінці, — сказала вона. — У вас вишуканий смак.

Аякже, подумав він. Я ж експерт.

Убивця крався коридором нечутно, наче пантера на запах довгожданої здобичі. Наблизившись до дверей, усміхнувся. Вони були прочинені — ніби запрошували його досередини. Він штовхнув двері, й ті безшумно відчинилися.

Побачивши обраницю, він зрозумів, що не помилився. Усе було саме так, як він просив... Вона лежала на спині, гола, руки прив’язані до бильця оксамитовими мотузками.

Він підійшов і провів смаглявим пальцем по ніжному перламутровому животі. Вчора я убив, подумав він. Ти мій приз.

11

— Сатани? — Колер витер рот і неспокійно засовався. — Це символ культу Сатани?

Ленґдон ходив туди-сюди по кімнаті, щоб не змерзнути.

— Ілюмінати були сатаністами. Але не в сучасному розумінні цього слова.

Він швидко пояснив, що, хоч більшість людей уявляє сатаністів як одержимих недоумків, що поклоняються дияволу; первинно сатаністами називали освічених людей, які виступали проти Церкви. Шайтан. Чутки про чорну магію й приношення в жертву тварин, про пентаграми й темні ритуали сатаністів були всього-на-всього брехнею, яку поширювала Церква, щоб очорнити своїх недругів. Проте з часом інші противники Церкви, що прагнули перевершити ілюмінатів, повірили в ці вигадки й самі втілили їх у життя. Так народився сучасний сатанізм.