Дэн Браун – Янголи і демони (страница 9)

Ленґдон розглядав кабінет, нічого не розуміючи. Такої дикої суміші символів він іще не бачив зроду. На дальній стіні висіло величезне дерев’яне розп’яття. Ленґдон визначив, що виготовлене воно в Іспанії приблизно в чотирнадцятому столітті. Над розп’яттям зі стелі звисала металічна модель Сонячної системи. Ліворуч був портрет Діви Марії, написаний олійними фарбами, поряд із ним — періодична система хімічних елементів. На бічній стіні між двома іншими мідними розп’яттями висів плакат з Альбертом Айнштайном і його відомим висловом: «ГОСПОДЬ БОГ НЕ ГРАЄ В КОСТІ».

Спантеличений, Ленґдон підійшов ближче. На робочому столі Ветри лежала Біблія в шкіряній палітурці, пластикова модель атома і мініатюрна копія статуї Мойсея роботи Мікеланджело.

Дивне поєднання, що й казати, подумав Ленґдон. У кабінеті було тепло, однак від незвичного інтер’єру його знову пройняв мандраж. Було відчуття, що тут зійшлися в сутичці два титани філософії... неприродно сплелися дві протилежні сили. Він глянув на корінці книжок, що стояли на полиці:

«Божа частинка»

«Тао фізики»

«Бог: лише факти»

На одному з книготримачів була вигравірувана цитата:

СПРАВЖНЯ НАУКА

ЗА КОЖНИМИ ДВЕРИМА

ВИЯВЛЯЄ БОГА

— Леонардо був католицьким священиком, — сказав Колер.

Ленґдон повернувся до нього.

— Священиком? Здається, ви казали, він був фізиком.

— Він був і тим, і іншим. В історії траплялися випадки, коли людина присвячувала себе водночас і науці, і релігії. Леонардо був одним із таких. Він вважав фізику «Божим законом природи» і казав, що в будові всесвіту всюди відчутна рука Бога. Він сподівався за допомогою науки переконати тих, хто вагається, в існуванні Бога. Себе він називав теофізиком.

Теофізиком? Для Ленґдона це прозвучало, як оксиморон.

— У фізиці елементарних частинок, — вів далі Колер, — останнім часом було зроблено низку приголомшливих відкриттів... відкриттів, які мають духовний вимір. Леонардо був автором багатьох із них.

Ленґдон, усе ще не оговтавшись у незвичному кабінеті, здивовано подивився на директора ЦЕРНу.

— Духовність і фізика? — Усе свідоме життя Ленґдон вивчав історію релігії, і якщо в цій сфері була якась постійна теза, то це те, що наука й релігія — як олія й вода... непримиренні вороги, які ніколи не зійдуться.

— Ветра був в авангарді досліджень у фізиці елементарних частинок, — пояснив Колер. — Він почав поєднувати науку й релігію... доводячи, що вони доповнюють одна одну найнесподіванішим способом. Він назвав цей напрям новою фізикою. — Колер узяв із полиці якусь книжку і простягнув Ленґдонові.

«Бог, чудеса і нова фізика», прочитав Ленґдон на обкладинці. Автор — Леонардо Ветра.

— Це вузька галузь, — сказав Колер, — але вона дає нові відповіді на деякі старі запитання — про походження всесвіту і про сили, що зв’язують усіх нас. Леонардо вірив, що його наукова праця може навернути мільйони до значно духовнішого життя. Торік він переконливо довів існування певної енергії, яка всіх нас об’єднує. Фактично, він продемонстрував, що всі ми фізично пов’язані... що молекули у вашому тілі переплетені з моїми... що всіх нас пронизує одна сила.

Ленґдонові все це не вкладалося в голові. І сила Бога всіх нас об’єднає.

— Невже містер Ветра справді спромігся продемонструвати зв’язок між частинками?

— Він навів неспростовні докази. Нещодавно «Сайнтифік американ» опублікував статтю, автор якої називає нову фізику прямішим шляхом до Бога за саму релігію.

Ці слова влучили в ціль. Раптом Ленґдон згадав про антирелігійність ілюмінатів і змусив себе на мить уявити неможливе. Якби ілюмінати й справді існували дотепер, то чи могли б вони убити Леонардо, аби не допустити поширення його поглядів на релігію? Ленґдон швидко відігнав цю думку. Дурниці! Ілюмінатів давно немає! Це знають усі науковці!

— Ветра мав чимало ворогів серед наукової громади, — знову заговорив Колер. — Навіть тут, у ЦЕРНі. Його недолюблювали поборники чистоти науки. Вони вважали, що використання аналітичної фізики для захисту релігійних принципів — це зрада науки.

— А хіба сучасні науковці не ставляться до Церкви дещо толерантніше?

Колер презирливо фиркнув.

— З якої б це рації? Так, Церква більше не спалює учених на вогнищі, але якщо вам здається, що вона залишила науку в спокої, запитайте себе, чому в половині шкіл у вашій країні не дозволено викладати теорію еволюції. Запитайте себе, чому Американська спілка християн — найзапекліший противник наукового прогресу у світі. Жорстока битва між наукою й релігією триває дотепер, містере Ленґдон. Вона лише перенеслася з відкритих майданів до залів засідань, от і все.

Ленґдон знав, що Колер каже правду. Тільки минулого тижня в Гарварді студенти факультету богослов’я влаштували демонстрацію біля кафедри біології на знак протесту проти експериментів із застосуванням генної інженерії, що є частиною магістерської програми. Керівник кафедри біології, відомий орнітолог Річард Аароніан, на захист своєї навчальної програми вивісив з вікна кабінету величезний плакат із зображенням християнського символу — риби, якій, утім, прималювали чотири маленькі лапки на честь виходу на сушу африканської дводишної риби. Під рибою замість слова «Ісус» великими літерами було виведено «ДАРВІН!»

Раптом щось різко запищало. Ленґдон здригнувся. Колер витягнув з футляра пейджер і прочитав повідомлення.

— Чудово! Дочка Леонардо за мить буде на гелікоптерному майданчику. Зустрінемо її там. Думаю, краще їй не йти сюди й не бачити батька в такому вигляді.

Ленґдон погодився. Звичайно, це було б надто жорстоко.

— Я попрошу міс Ветру розповісти про той проект, над яким вони працювали разом із батьком... можливо це щось прояснить.

— Ви гадаєте, що Ветру вбили через його роботу?

— Цілком можливо. Леонардо казав мені, що працює над чимось грандіозним. І більше — ані слова. Він тримав цей проект у великій таємниці. Мав окрему лабораторію і просив, щоб йому дозволили працювати там на самоті. Я охоче пішов йому назустріч, адже він був непересічним науковцем. Останнім часом на його експерименти йшла величезна кількість електроенергії, але я нічого не розпитував. — Колер розвернувся й поїхав до дверей. — Перш ніж ми звідси підемо, я мушу сказати вам ще дещо.

Ленґдон не був певний, що хоче це чути.

— Убивця викрав у Ветри одну річ.

— Яку?

— Ідіть за мною.

Директор рушив назад до вітальні, наповненої крижаним туманом. Ленґдон пішов за ним, не знаючи, чого й сподіватися. Колер під’їхав майже впритул до тіла Ветри й зупинився. Жестом підкликав Ленґдона. Той неохоче підійшов, пересилюючи приступ нудоти від запаху замерзлої сечі вбитого!

— Подивіться на його обличчя, — сказав Колер.

Подивитися на обличчя? здивувався Ленґдон. Ви, здається, сказали, що вбивця щось украв.

Повагавшись, Ленґдон став навколішки. Він спробував поглянути на обличчя Ветри, але в того голова була скручена на сто вісімдесят градусів, а обличчя притиснуте до килима.

Колер ціною неймовірних зусиль спромігся нахилитися й обережно повернути замерзлу голову Ветри. Почувся голосний хрускіт, і з’явилося спотворене стражданням обличчя вбитого. Колер потримав його так якусь мить.

— О Боже милосердний! — скрикнув Ленґдон і з жахом відсахнувся. Обличчя Ветри було все закривавлене. З нього на Ленґдона дивилося одне-єдине згасле око. Друга очна яма була пошматована й порожня. — Вони що — вкрали його око?!.

14

Ленґдон вийшов з корпусу С на свіже повітря неймовірно щасливий опинитися подалі від помешкання Ветри. Сонце допомогло відволіктися від жахливого образу порожньої очної ями, що міцно вкарбувався в пам’ять.

— Сюди, будь ласка. — Колер звернув на стежку, що круто йшла вгору. Інвалідне крісло з електродвигуном набирало швидкість без жодних зусиль. — Міс Ветра буде тут з хвилини на хвилину.

Ленґдон наддав ходи, щоб не відставати.

— Ну що, — запитав Колер, — ви й досі не переконалися, що це справа рук ілюмінатів?

Ленґдон уже не знав, що й думати. Релігійні погляди Ветри, безумовно, насторожували, однак він не міг змусити себе відкинути численні наукові факти. І до того ж це око...

— Я й далі вважаю, — рішуче сказав Ленґдон, — що ілюмінати не причетні до цього вбивства. Викрадене око — зайвий доказ.

— Що?

— Безглузда жорстокість дуже. ...не в традиціях ілюмінатів, — пояснив Ленґдон. — Фахівці, що знаються на культах, кажуть, що калічити жертв задля розваги властиво передусім недосвідченим маргінальним сектам — усіляким фанатам, що стихійно коять насильство. Ілюмінати ж завжди діяли надзвичайно виважено.

— Виважено? Із хірургічною точністю вирізати людині око — це що ж, не виважено?

— Не зрозуміло, який у цьому сенс! Це не слугує ніякій вищій меті.

Інвалідне крісло різко зупинилося на вершині пагорба. Колер повернувся.

— Повірте, містере Ленґдон, це око справді слугує вищій меті... набагато вищій меті.

Ідучи через зелений пагорб, чоловіки почули з заходу стрекотіння гелікоптера. За мить з’явився й він сам — пролетів над долиною, зробив віраж і завис над злітно-посадковим майданчиком, позначеним на траві.

Ленґдон розсіяно спостерігав за гелікоптером, застановляючись, чи повноцінний нічний сон допоміг би йому впорядкувати думки, що кружляли, наче лопаті гвинта гелікоптера. Він не був у цьому впевнений.

Шасі торкнулося землі. Пілот вистрибнув з кабіни й почав викладати багаж: вовняні спортивні костюми, пластикові сумки, балони зі стиснутим повітрям і ящики з чимось, схожим на найсучасніше обладнання для підводного плавання.