Дэн Браун – Янголи і демони (страница 62)

— Мої люди вже перевірили дві третини території білих зон. Шанси високі.

Камерарій, схоже, не поділяв такого оптимізму.

Цієї миті до кабінету зайшов гвардієць зі шрамом під оком. У руках він тримав карту Рима. Він рішуче підійшов до Ленґдона.

— Містере Ленґдон? Я вже маю інформацію щодо West Ponente, яку ви просили.

Ленґдон швидко прожував печиво.

— Чудово. Дозвольте глянути.

Гвардієць із Робертом розклали карту на столі. Вітторія підійшла до них. Інші продовжували розмову, не звертаючи на них уваги.

Солдат показав на майдан Святого Петра.

— Ми тут. Центральна лінія подиху West Ponente спрямована точно на схід — убік від Ватикану. — Гвардієць накреслив пальцем пряму від майдану Святого Петра через Тібр і далі — аж до самого серця Старого Рима. — Як бачите, ця пряма перетинає майже все місто. Поблизу неї розташовано понад двадцять католицьких храмів.

Ленґдонові стало зле.

— Двадцять?

— Може, й більше.

— А чи якісь із цих церков розташовані точно на цій прямій?

— Деякі розташовані ближче, інші — далі, — відповів гвардієць. — Перенести на карту точний напрям «Західного вітру» навряд чи можливо. Тому похибка тут неминуча.

Ленґдон подивився у вікно на майдан Святого Петра. Наморщив чоло, задумливо погладив підборіддя.

— А як щодо вогню? Не знаєте, чи в якомусь із цих храмів <: скульптура Берніні, що якось пов’язана з вогнем?

Мовчання.

— А обеліски? — знову запитав Ленґдон. — Якісь із цих храмів розташовані біля обелісків?

Гвардієць подивився на карту.

Вітторія побачила в очах Ленґдона проблиск надії і збагнула, що він має на увазі. Він має рацію! Перші два вказівники виявились розташованими на майданах із обелісками! Може, обеліски — це лейтмотив? Величні піраміди, що позначають стежку світла? Чим більше Вітторія про це думала, тим вірогіднішою здавалась їй ця ідея... Чотири маяки, що височать над Римом, позначаючи олтарі науки.

— Це тільки припущення, — пояснив Ленґдон, — але я знаю, що багато обелісків у Римі з’явилося саме за життя Берніні. Він, поза сумнівом, брав участь у їхньому розташуванні.

— Або ж, — додала Вітторія, — Берніні міг поставити свої вказівники біля обелісків, що вже існували на той час.

— Правда, — погодився Ленґдон.

— Мушу вас розчарувати, — сказав нарешті гвардієць. — На цій прямій немає жодного обеліска. — Він провів пальцем по карті. — Бачите? Навіть поблизу нічого такого немає.

Ленґдон зітхнув.

Вітторія теж засмутилась. Вона ж бо подумала, що це блискуча ідея. Очевидно, це не буде так легко, як вони сподівалися. Проте вона не хотіла складати рук.

— Подумайте, Роберте. Ви мусите знати якусь скульптуру Берніні, що пов’язана з вогнем. Хоча б щось.

— Повірте, я весь час про це думаю. Берніні створив неймовірно багато скульптур. Буквально сотні. Я сподівався, що Wesl Ponente вказуватиме на якусь одну церкву. Яка про щось нагадає.

— Fuoco, — повторила вона. — Вогонь. Жодна робота Берніні не спадає на думку?

Ленґдон знизав плечима.

— У нього є знаменитий ескіз «Феєрверк», але це не скульптура, і він зберігається не в Римі, а в Ляйпціґу, у Німеччині.

Вітторія спохмурніла.

— Ви впевнені, що напрямок визначає саме дихання?

— Ви ж самі, Вітторіє, бачили цей барельєф. Він повністю симетричний. Єдине, що може визначати напрямок, — це дихання.

Вітторія знала, що він має рацію.

— Не кажучи вже про те, — додав він, — що оскільки Wesl Ponente символізує Повітря, то найлогічніше орієнтуватися саме на напрям подиху.

Вітторія кивнула. Отже, мусимо йти за напрямом подиху. От тільки куди?

До них підійшов Оліветті.

— Ну що у вас?

— Надто багато церков, — відповів солдат. — Близько двох десятків. Думаю, можна виставити у кожній церкві по четверо людей...

— Це не серйозно, — сказав Оліветті. — Ми двічі проґавили цього хлопця, знаючи точно, де він має бути. Щоб організувати стільки засідок, ми мусили б залишити Ватикан практично без охорони і припинити пошуки антиматерії.

— Нам потрібний довідник, — сказала Вітторія. — Перелік усіх робіт Берніні. Можливо, якась назва наведе на якусь думку.

— Не знаю, — сказав Ленґдон. — Якщо Берніні створив цю скульптуру спеціально для ілюмінатів, то вона, мабуть, маловідома. У довіднику її може й не бути.

Вітторія так не думала.

— Але ж дві інші скульптури були достатньо відомі. Ви їх обидві знали.

Ленґдон знизав плечима.

— Це правда.

— А раптом у якійсь назві трапиться слово «вогонь» чи щось у такому дусі і відповідна скульптура виявиться у потрібному напрямку?

Ленґдон, очевидно, погодився, що спробувати варто. Він звернувся до Оліветті:

— Мені потрібний перелік усіх робіт Берніні. У вас тут, хлопці, часом, не знайдеться альбому з ілюстраціями робіт Берніні?

— Альбому? — Оліветті, схоже, не вловив іронії.

— Не конче альбому. Згодиться будь-який перелік. У музеях Ватикану мусять бути довідники робіт Берніні.

Гвардієць зі шрамом наморщив чоло.

— У музеях зараз немає електрики, а довідників там — море. Без допомоги персоналу...

— Ця скульптура Берніні, — перебив його Оліветті. — Ви думаєте, він створив її, доки працював тут, у Ватикані?

— Майже сто відсотків, — запевнив Ленґдон. — Він працював тут чи не все життя. А під час конфлікту Церкви з Галілеєм — то це точно.

Оліветті кивнув.

— Тоді є ще один довідник.

— Де? — з надією в голосі спитала Вітторія.

Командир не відповів. Він відвів гвардійця вбік і щось йому пошепки сказав. Той наче завагався, але слухняно кивнув. Вислухавши наказ Оліветті, гвардієць повернувся до Ленґдона.

— Прошу сюди, містере Ленґдон. Уже чверть на десяту. Мусимо поспішати.

Вони рушили до дверей.

Вітторія кинулась було за ними.

— Я допоможу.

Олівері втримав її за руку.