Дэн Браун – Янголи і демони (страница 50)

— Надгробок роботи Рафаеля? Поняття не маю. Він виготовив їх чимало. Тут, мабуть, ідеться про каплицю роботи Рафаеля, а не просто надгробок. На місці поховання архітектори завжди споруджували каплицю.

Ленґдон зрозумів, що чоловік має рацію.

— Скажіть, якісь надгробки чи каплиці роботи Рафаеля називають земними?

Чоловік знизав плечима.

— Пробачте. Не розумію, про що ви. Слово «земний» мені ні про що конкретно не говорить. Я мушу йти.

Вітторія, не відпускаючи його руки, прочитала верхній рядок з аркуша.

— Земний гріб Санті, демона діра. Це вам про щось говорить? ¹

— Анічогісінько.

Ленґдон раптом стрепенувся. Він зовсім забув про другу частину цього рядка. Демона діра?

— Згадав! — Він звернувся до гіда: — Скажіть, якісь каплиці роботи Рафаеля мають отвір у даху?

Гід покрутив головою.

— Наскільки мені відомо, Пантеон у цьому унікальний. — Він помовчав. — Але...

Але що? — разом запитали Ленґдон з Вітторією.

Тепер гід, гордо задерши голову, сам підійшов до них ближче.

— Діра демона? — Він пробурмотів сам до себе: — Діра демона... тобто...  buco diavolo?

Вітторія кивнула.

— Так, це дослівний переклад.

Гід ледь-ледь усміхнувся.

— Давно я не чув цього терміна. Якщо не помиляюсь, так називали церковне підземелля.

— Підземелля? — перепитав Ленґдон. — Тобто крипту?

— Так, але специфічну крипту. Здається, «діра демона» — це давня назва великої порожнини для поховання... викопаної під іншою могилою в каплиці.

— Ви маєте на увазі осуарій? Прибудований склеп? — запитав Ленґдон, відразу зрозумівши, про що говорить гід.

— Так! — зрадів гід. — Саме цей термін я намагався згадати!

Ленґдон замислився. Прибудовані склепи були дешевим способом розв’язання однієї делікатної проблеми. Коли церкви ховали своїх найдостойніших парафіян усередині храму і споруджували їм розкішні надгробки, інші члени родини часто вимагали, щоб їх теж поховали поряд... і таким чином здобували собі омріяне місце для вічного спочинку всередині церкви. Однак іноді Церква не мала достатньо місця або коштів, щоб зробити могили для всієї родини, і тоді поряд із могилою достойника викопували так званий осуарій — яму в підлозі, де ховали менш достойних членів родини. Отвір у підлозі прикривали чимось схожим на сучасну кришку люка. Хоч такі підземні склепи були зручним способом втрішення проблеми, вони швидко вийшли з моди через те, що часто з них у приміщення храму виходив сморід. Діра демона, подумав Ленґдон. Раніше він ніколи не чув цієї назви, але мусив визнати, що нона дивовижно влучна.

Серце в Ленґдона сильно забилося. Земний гріб Санті, демона діра. Залишалося запитати тільки одне.

— Скажіть, якісь із каплиць роботи Рафаеля мають цю діру демона?

Гід почухав потилицю.

— Насправді... я знаю тільки одну таку.

Тільки одну? Про кращу відповідь Ленґдон і не мріяв.

— Де вона?! — майже закричала Вітторія.

Гід подивився на них із дивним виразом.

— Це каплиця Кіджі. Там поховані Августин Кіджі і його брат, заможні покровителі мистецтва й науки.

— Науки? — перепитав Ленґдон, перезирнувшись із Вітторією.

— Де вона? — знову спитала Вітторія.

Гід не звернув уваги на запитання, радий, що знову може прислужитися.

— Не знаю, чи можна вважати цю могилу земною, але, безумовно, вона... якби це сказати... інакша.

— Інакша? — перепитав Ленґдон, — Що ви маєте на увазі?

— Не пасує до всього іншого оздоблення. Рафаель був там тільки архітектором. Інтер’єром займався якийсь інший скульптор. Не пам’ятаю, хто саме.

Ленґдон слухав, намагаючись не пропустити жодного слова. Інший скульптор? Може, це той анонімний митець-ілюмінат?

— Хто б не був цим скульптором, він однозначно мав поганий смак, — заявив гід. — Dio тіо! Atrocita! Хто хотів би, щоб його поховали під пірамідами?

Ленґдон насилу вірив власним вухам.

— Під пірамідами? Каплиця — і піраміди?

— Жахливо, правда? — сказав гід.

Вітторія схопила його за руку.

— Сеньйоре, скажіть, де ця каплиця Кіджі?

— Приблизно за милю звідси. У церкві Санта-Марія дель Пополо.

Вітторія полегшено видихнула.

— Дякую. Ходімо...

— Зачекайте хвильку, — гукнув наздогін їй гід. — Мені щойно прийшла ідея. Який же я дурень!

Вітторія зупинилась.

— Тільки не кажіть, що ви помилились.

Він похитав головою.

— Ні, я не помилився. Я згадав іще щось. Каплицю Кіджі колись називали інакше. Спочатку це була Капела делла Терра.

— Каплиця Землі? — переклав Ленґдон.

— Майже, — сказала Вітторія і рішуче попрямувала до виходу. — Земна каплиця.

Вибігши на п’яца делла Ротунда, Вітторія швидко витягнула мобільник.

— Командире Оліветті, це неправильне місце!

Оліветті розгубився.

— Неправильне? Це як?

— Перший олтар науки у каплиці Кіджі!

— Де? — Голос Оліветті тепер звучав сердито. — Але містер Ленґдон сказав...

— Санта-Марія дель Пополо: Одна миля звідси. Кажіть своїм людям негайно їхати туди! Залишилось чотири хвилини!

— Але мої люди вже зайняли позиції тут! Це не можливо...

— Робіть, що я кажу! — Вітторія різко закрила мобільник.

За нею з Пантеону вибіг Ленґдон.