Дэн Браун – Янголи і демони (страница 15)
— Я... не знаю, що й казати.
Вітторія повернулась до Ленґдона.
— Не хочете подивитися? — Вона показала на мікроскоп.
Не певний, чого сподіватися, Ленґдон підійшов. За два фути контейнер здавався порожнім. Усередині мусило бути щось надзвичайно мале. Ленґдон приклав око до окуляра. За якусь мить картинка набула чіткості.
І тоді він це побачив.
Об’єкт був не на дні контейнера, як він очікував, а плавав десь у центрі — блискуча крапелька рідини, схожої на ртуть. Вона плавно підскакувала в повітрі, і по її поверхні пробігали металічні хвильки. Це видовище нагадало Ленґдонові відеосюжет про те, як поводиться крапля води в невагомості. Він знав, що кулька плазми в контейнері мікроскопічна, однак бачив кожну ямку й кожну опуклість, що утворювались на її поверхні від руху.
— Воно... плаває, — вимовив він.
— Так і має бути, — сказала Вітторія. — Антиматерія дуже нестабільна. В енергетичному плані, антиматерія — це дзеркало матерії, тож при контакті обидві вмить зникають. Ізолювати антиматерію від матерії, звичайно, — надскладне завдання, бо
Ленґдон був вражений.
— А ці пастки для антиматерії, — втрутився Колер, зацікавлено водячи пальцем по одному з контейнерів, — теж спроектував твій батько?
— Насправді це була моя ідея, — скромно відповіла Вітторія. Колер звів на неї очі. — Батько створив перші частинки антиматерії, але не знав, як їх зберігати. Я запропонувала йому цю схему — герметична оболонка з нанокомпозитів, на кінцях — магніти з протилежними полюсами.
— Схоже, тобі передався батьків геній.
— Геній тут ні до чого. Я запозичила цю ідею в природи. Фізалїї ловлять щупальцями рибу за допомогою електричних зарядів. Такий самий принцип діє і тут. Контейнер має з кожного боку по одному електромагніту. Два магнітні поля протилежної дії перетинаються в центрі контейнера й утримують антиматерію посеред вакууму.
Ленґдон іще раз подивився в мікроскоп. Антиматерія плавала у вакуумі й не торкалася абсолютно нічого. Колер мав рацію. Це було геніально.
— Звідки надходить електрика для цих магнітів? — поцікавився Колер.
— Зі стовпців під контейнерами. Кожний контейнер прикручений до джерела живлення і постійно підзаряджається, — пояснила Вітторія.
— А що, як магнітне поле зникне?
— Це ж очевидно. Антиматерія впаде на дно контейнера, і відбудеться анігіляція.
Ленґдон нашорошив вуха. Останнього слова він не зрозумів.
— Анігіляція?
— Матерія й антиматерія при контакті взаємно знищуються. Фізики називають це явище «анігіляцією», — спокійно мовила Вітторія.
— Зрозуміло, — кивнув Ленґдон.
— Це найпростіша реакція в природі. Частинка матерії з’єднується з частинкою антиматерії, й утворюються дві
Про фотони Ленґдон читав — це частинки світла, найчистіша форма енергії. Він стримався й не запитав про фотонні ракети, що їх капітан Кірк застосовує проти клінґонів у «Стар трек».
— Отже, якщо антиматерія впаде, ми побачимо крихітний спалах світла?
Вітторія знизала плечима.
— Залежить, що вважати крихітним. Зараз я вам покажу. — Вона почала відкручувати контейнер від підставки.
Колер раптом злякано скрикнув, кинувся вперед і відштовхнув Вітторію від контейнера.
— Вітторіє! Ти що, збожеволіла?!
22
Сталося неймовірне. Колер підвівся і якусь мить, хитаючись, стояв на немічних ногах. Обличчя сполотніло від страху.
— Вітторіє! Облиш контейнер на місці!
Ленґдон мовчки спостерігав, спантеличений раптовою панікою директора.
— П’ятсот нанограмів! — вигукнув Колер. — Якщо магнітного поля не стане...
— Директоре, немає жодної небезпеки, — заспокоїла його Вітторія. — Кожний контейнер має альтернативне джерело живлення — батарею. Навіть якщо я зніму його з підставки, антиматерія й надалі висітиме там само.
Колера це начебто не дуже переконало. Проте він таки невпевнено опустився назад у крісло.
— Магніти автоматично перемикаються на батарею, якщо від’єднати контейнер від основного джерела струму, — пояснила Вітторія. — Батареї вистачає на двадцять чотири години. Це як запасний бак бензину. — Вона повернулася до Ленґдона, ніби відчувши його тривогу. — Антиматерія має деякі незвичні властивості, містере Ленґдон, і тому доволі небезпечна. У десяти міліграмах — це розмір піщинки — гіпотетично міститься стільки ж енергії, скільки й у двохстах метричних тоннах звичайного ракетного палива.
У Ленґдона знову голова пішла обертом.
— Це енергія майбутнього. У тисячі разів потужніша за ядерну. Коефіцієнт корисної дії — сто відсотків. Жодних відходів. Жодної радіації. Жодної шкоди для довкілля. Кількох грамів антиматерії достатньо, щоб забезпечувати енергією велике місто цілий тиждень.
— Не бійтеся, — заспокоїла Вітторія, — У цих пастках зберігаються мільйонні частки грама. Така кількість відносно безпечна. — Вона знову почала відкручувати контейнер.
Колер зіщулився, але цього разу не втручався. Коли Вітторія зняла контейнер з підставки, почувся короткий сигнал, і на ньому засвітився маленький дисплей. Заблимали червоні цифри — почався зворотний відлік часу.
Ленґдон уважно подивився на цей лічильник, він нагадав йому бомбу сповільненої дії.
— Батареї вистачає на двадцять чотири години. Її можна під-зарядити, поставивши назад на підставку. Вона виконує функцію запобіжника, а крім того, дає змогу переміщати контейнер.
— Переміщати? — налякався Колер. — Ви що, виносили антиматерію за межі лабораторії?
— Звісно, ні, — сказала Вітторія. — Але мобільність контейнерів дає змогу краще її дослідити.
Вітторія повела Ленґдона з Колером у дальній кінець лабораторії. Там вона відсунула завісу, за якою виявилося вікно до суміжної, доволі великої, кімнати. Її стіни, підлога й стеля були суцільно обшиті сталлю. Ця кімната нагадала Ленґдонові цистерну нафтового танкера, на якому він якось плавав до Нової Гвінеї, щоб вивчати татуювання тамтешніх аборигенів ханта.
— Це анігіляційна камера, — повідомила Вітторія.
Колер підвів голову.
— Ви справді
— Батько захоплювався фізикою великого вибуху: коли з мікроскопічних крупинок матерії утворюється величезний обсяг енергії. — Вітторія. витягла з-під вікна сталеву шухляду, поклала на неї контейнер з антиматерією і засунула назад. За мить контейнер з’явився по той бік вікна — він повільно котився широкою металевою дугою на металевій підлозі і нарешті зупинився майже в самому центрі кімнати. — Вітторія слабко усміхнулась. — Увага! Зараз ви вперше в житті спостерігатимете анігіляцію матерії й антиматерії. Кілька мільйонних грама. Обсяг відносно мізерний.
Ленґдон подивився на контейнер з антиматерією, що самотньо лежав на підлозі посеред величезної камери. Колер теж невпевнено повернувся до вікна.
— За звичайних умов нам довелося б чекати цілих двадцять чотири години, доки батарея сяде, але у цій камері під підлогою є потужні магніти, які можуть нейтралізувати пастку. Коли антиматерія торкнеться матерії...
— Відбудеться анігіляція, — прошепотів Колер.
— І ще одне, — сказала Вітторія. — При анігіляції вивільняється чиста енергія. Усі сто відсотків маси перетворюються на фотони. Тож не дивіться просто на контейнер. Прикрийте очі.
Ленґдон трохи нервувався, але зараз йому здалося, що Вітторія надто все драматизує.
Вітторія натиснула кнопку.
Ленґдон моментально осліп. У контейнері з’явилася малесенька блискуча цятка, яка вибухнула навсібіч сліпучим спалахом. Ударна хвиля струсонула скло з неймовірною силою. Від вибуху завібрувала стеля, і Ленґдон мимоволі відступив від вікна. Якусь мить світло яскраво сяяло, потім швидко стягнулося знову в крихітну цятку, а тоді й зовсім зникло. Очі в Ленґдона боліли, зір повертався повільно. Він знову зазирнув до сталевої камери. На підлозі було порожньо. Від контейнера не залишилося й сліду. Ніби він просто випарувався.
Ленґдон був ошелешений.
— О... Боже!
Вітторія з сумом кивнула.
— Те саме сказав і мій батько.