Дэн Браун – Янголи і демони (страница 14)

Ленґдон намагався стежити за розповіддю. Отже, Леонардо Ветра змоделював точку зі стиснутою енергією, з якої начебто утворився всесвіт.

— Результат без перебільшення можна назвати дивом, — сказала Вітторія. — Коли його опублікують, він струсоне самі основи сучасної фізики. — Тепер вона заговорила повільно, ніби насолоджуючись грандіозністю відкриття. — У цю мить, коли вся енергія стиснулася до точки, у прискорювачі раптом з нічого почали з’являтися частинки матерії.

Колер ніяк не відреагував. Він тільки мовчки дивився на Вітторію.

— Матерії, — повторила вона. — Яка виникла з порожнечі. Це був дивовижний феєрверк субатомних частинок. У нас на очах народжувався мініатюрний всесвіт. Батько довів не тільки те, що матерія може утворюватися з нічого, а й те, що великий вибух і біблійну версію походження світу можна пояснити просто присутністю надзвичайно потужного джерела енергії.

— Тобто Бога? — уточнив Колер.

— Бога, Будди, Сили, Єгови, сингулярності, одиничної точки... Називайте це, як хочете, результат залишається незмінний. Наука й релігія стверджують ту саму істину: всесвіт утворився з чистої енергії.

Коли Колер нарешті заговорив, голос його звучав сумно.

— Не знаю, що й думати, Вітторіє. Ти стверджуєш, що твій батько створив матерію... з нічого?

— Так. І ось доказ. — Вітторія показала на прозорі контейнери. — У цих контейнерах — зразки матерії, яку він створив...

Колер відкашлявся і попрямував до контейнерів. Він був насторожений, як звір, що інстинктивно чує небезпеку.

— Я, мабуть, чогось не дочув, — сказав він. — Чому хтось має вірити, що в цих банках зберігаються частинки матерії, яку ваш батько створив сам? Ці частинки можуть бути взяті звідки завгодно.

— Не можуть, — упевнено відповіла Вітторія. — Ці частинки унікальні. Такого виду матерії на Землі не існує... отже, її мусив хтось створити.

— Про який вид матерії ти говориш, Вітторіє? — Колер спохмурнів. — Існує лише один вид матерії, і це... — Колер змовк на півслові.

Вітторія тріумфувала:

— Ви ж самі нас учили, директоре. У всесвіті є два види матерії. Це науковий факт. — Вона повернулася до Ленґдона. — Містере Ленґдон, що каже Біблія про настання світу? Що Бог створив?

Ленґдон розгубився, не розуміючи, до чого тут це запитання.

— Гм... Бог створив... світло і тьму, рай і пекло...

— Саме так, — перебила його Вітторія. — Він усе створив парами. Симетрично. У повній рівновазі. — Вона знову обернулась до Колера. — Директоре, наука твердить те саме, що й релігія: усе, що створив великий вибух, має у всесвіті свою протилежність.

— У тому числі й матерія, — прошепотів ніби сам до себе Колер.

Вітторія кивнула.

— І в результаті батькового експерименту, зрозуміло, виникло два види матерії.

Цікаво, що це означає, думав Ленґдон. Леонардо Ветра створив протилежність матерії?

— Речовина, про яку ти говориш, — сердито мовив Колер, — існує деінде у всесвіті. На Землі її напевно немає. Можливо, її немає навіть у всій Нашій галактиці!

— Саме так, — підтвердила Вітторія. — І це доводить, що частинки в цих контейнерах мусили бути створені штучно.

— Вітторіє, — обличчя Колера пожорсткішало, — ти серйозно стверджуєш, що тут лежать зразки цієї екзотичної речовини?

— Ще й як серйозно! — Вона з гордістю подивилася на прозорі контейнери. — Директоре, перед вами перші у світі зразки антиматерії.

20

Другий етап розпочався, думав убивця, крокуючи темним тунелем.

Смолоскип у руці був непотрібний. Він це знав. Смолоскип був лише для того, щоб справити враження. А враження — понад усе. Він давно зрозумів, що страх — його союзник. Страх паралізує краще, ніж будь-яка зброя.

У тунелі не було дзеркала, у якому він міг би помилуватися новим убранням, однак тінь від широкої ряси переконувала, що виглядає він ідеально. Проникнення до табору ворога було частиною змови... найцинічнішою деталлю плану. У найсміливіших мріях він не уявляв себе в цій ролі.

Ще два тижні тому він подумав би, що місія, яка чекає на нього по той бік тунелю, нездійсненна. Рівнозначна самогубству. Це все одно, що опинитися беззбройним у лігві лева. Однак Янус змусив його переглянути поняття нездійсненного.

Упродовж минулих двох тижнів Янус відкрив йому чимало таємниць... Однією з них був цей тунель. Давній, утім, і досі цілком придатний для використання.

Наближаючись до цитаделі ворога, убивця застановлявся, чи завдання, що чекає на нього там, буде й справді таким простим, як обіцяв Янус. Янус запевнив, що хтось усередині про все подбає. Хтось усередині. Неймовірно. Що більше він думав про свою місію, то простішою вона йому здавалася.

Вахад... тінтаїн... тхалатха... арбаа, подумки сказав він арабською, дійшовши до кінця тунелю. Один... два... три... чотири...

21

— Здається, ви чули про антиматерію, містере Ленґдон? — Вітторія уважно дивилась на нього. Її смаглява шкіра різко контрастувала з білими стінами.

Ленґдон звів очі. Раптом він відчув себе невігласом.

— Можна так сказати... У певному сенсі.

— Ви дивилися «Стар трек». — Вона ледь помітно всміхнулася. Ленґдон почервонів.

— Мої студенти люблять цей серіал... — Він наморщив чоло. — Здається, антиматерія слугує паливом для «Ентерпрайза»?

— Добра наукова фантастика черпає ідеї зі справжньої науки.

— То антиматерія реально існує?

— Це закономірність природи. Усе має свою протилежність. Протони мають електрони, «верхні» кварки мають «нижні» кварки. На субатомному рівні панує досконала симетрія. Матерія й антиматерія — це інь і ян фізики. Антиматерія забезпечує фізичну рівновагу. — Ленґдон пригадав про дуальність Галілея. — Науковцям відомо ще з 1918 року, що в результаті великого вибуху утворилося два види матерії. Один із них — це та матерія, яку ми бачимо навколо. З неї створені гори, дерева, люди — все на Землі. Другий вид — протилежність знайомої нам матерії. Вона ідентична з нею в усьому, за винятком того, що її частинки мають протилежний заряд.

— Добре, але ж зберігати антиматерію практично неможливо, — нарешті отямився Колер. У його голосі забриніли нотки сумніву. — Як вам із батьком вдалося її нейтралізувати?

— Батько сконструював вакуумний контейнер з протилежною полярністю, щоб витягувати позитрони антиматерії з прискорювача, перш ніж вони зникнуть.

— Але ж вакуум витягував би і матерію! — сердито вигукнув Колер. — Відділити ці частинки одні від інших неможливо!

— Батько розділив їх за допомогою магнітного поля. Матерія перемістилася вправо, антиматерія — вліво. Вони, як відомо, мають протилежні заряди.

Стіна невіри, якою оточив себе Колер, схоже, нарешті дала тріщину. Він подивився на Вітторію з німим подивом і раптом сильно закашлявся.

— Неймо... вірно, — вимовив, витираючи вуста, — однак... — Здавалося, його здоровий глузд усе ще опирається. — Добре, припустімо, що ідея з вакуумом спрацювала, але ж самі контейнери створені з матерії. Антиматерію неможливо зберігати всередині матерії. Від контакту вона вмить...

— Антиматерія не торкається стінок контейнера. — Вітторія, очевидно, чекала, що він про це запитає. — Вона висить у вакуумі. Ці контейнери називаються «пастками для антиматерії», бо вони втримують антиматерію в центрі на безпечній відстані від стінок і дна.

— Утримують? Як?

— За допомогою двох магнітних полів, що перетинаються. Ось, подивіться.

Вітторія перейшла через усю кімнату і взяла якийсь великий електронний прилад. Ленґдонові він нагадав променеву гармату з мультфільмів — широченна труба з оптичним прицілом і безліч електронних причандалів. Вітторія встановила прилад на рівні одного з контейнерів, подивилася в окуляр і покрутила якісь регулятори. Тоді відступила вбік, запрошуючи Колера. Той розгубився.

— Ви що, зібрали видимий обсяг?

— П’ять тисяч нанограмів, — відповіла Вітторія. — Це рідка плазма, що містить мільйони позитронів.

— Мільйони? Але ж досі ще нікому й ніде не вдавалося виявити більше, ніж кілька частинок...

— Ксенон, — спокійно пояснила Вітторія. — Батько пускав пучок частинок у струмінь ксенону і так відривав електрони. Усіх подробиць він мені не розповідав. Знаю лише, що він одночасно пускав у прискорювач ще й вільні електрони.

Ленґдон перестав будь-що розуміти і навіть засумнівався, чи розмова й досі ведеться англійською. Колер замислився, зморшки в нього на чолі поглибшали. Раптом він уривчасто зітхнув і обм’як, наче в нього влучила куля.

— У результаті цього всього мало б залишатися...

Вітторія кивнула:

— Саме так. Чимало частинок антиматерії.

Колер знову подивився на прозорий контейнер. Тоді невпевнено витягнувся в своєму кріслі і приклав око до окуляра мікроскопа. Він довго дивився, ніяк не реагуючи. Коли ж нарешті відірвався від окуляра і знову опустився в крісло, на чолі в нього був піт. Зморшки на обличчі розгладилися.

— О Боже, — прошепотів він. — Ви справді це зробили...

Вітторія кивнула.

— Це зробив мій батько.