Дэн Браун – Втрачений символ (страница 9)

Саме таким Ленґдон і запам’ятав це приміщення, де колись йому довелося побувати на лекції.

За одним лише винятком.

Цього вечора тут не було ані душі.

Не було стільців. Не було слухачів. Не було Пітера Соломона. Лише купка туристів, що безцільно блукали залом, не звертаючи ані найменшої уваги на Ленґдона та його грандіозне антре. «А може, Пітер мав на увазі ротонду?» Та визирнувши в коридор у напрямку ротонди, він побачив, що й там вештаються туристи.

Відлуння годинникового бою ущухло. Тепер Ленґдон спізнився вже цілком офіційно.

Він поквапився до коридору і знайшов там екскурсовода.

— Перепрошую, я маю прочитати сьогодні лекцію на заході, влаштованому Смітсонівським інститутом. Ви не в курсі, де заплановано проведення цієї урочистості?

Екскурсовод завагався.

— Не знаю, що й сказати, пане. А коли початок?

— Уже зараз!

Чоловік похитав головою.

— Нічого не чув про урочистості, організовані сьогодні Смітсонівським інститутом. Може, десь в іншому місці?

Спантеличений, Ленґдон поспішив назад, до центру залу й уважно весь його обдивився. «Це що — Соломон отак пожартував?» Та професор навіть припустити такого не смів. Він витягнув свого мобільника та отриманий вранці факс і набрав номер Пітера.

Телефон помовчав, ловлячи сигнал у величезному просторому приміщенні, й нарешті почулися гудки.

На дзвінок відповів уже знайомий голос із південним акцентом.

— Офіс Пітера Соломона, Ентоні слухає. Чим можу допомогти?

— Ентоні! — полегшено зітхнув Ленґдон. — Добре, що ви й досі на роботі. Це Роберт Ленґдон. Схоже, з лекцією виникла якась плутанина. Зараз я стою в Національному залі статуй, але тут нікого немає. Може, лекцію перенесли до якогось іншого приміщення?

— Не думаю, сер. Стривайте, я зараз перевірю. — Асистент на мить замовк. — А ви отримали підтвердження від містера Соломона особисто?

Ленґдон знітився.

— Та ні. Я отримав підтвердження від вас, Ентоні. Сьогодні вранці.

— Так, я пам’ятаю. — Асистент знову на мить замовк. — А вам не здається, професоре, що ви вчинили дещо необачно?

Ленґдон одразу ж насторожився.

— Прошу?

— А ви лишень подумайте... — мовив Ентоні. — Ви отримали факс, у якому вам пропонують подзвонити за певним номером — що ви й зробили. Потім ви говорили з абсолютним незнайомцем, який назвався асистентом Пітера Соломона. Опісля ви з власної волі сіли на приватний літак до Вашинґтона, а потім в авто, що на вас чекало. Я точно переказую?

Ленґдон відчув на спині неприємний холодок.

— Хто ви, в біса, такий? Де Пітер?

— Боюся, Пітер Соломон і гадки не має, що ви зараз у Вашинґтоні. — Південний акцент «асистента» зник, і його голос перейшов у тихий медоточивий шепіт. — Ви зараз у Капітолії, містере Ленґдон, бо потрібні тут мені.

РОЗДІЛ 9

Роберт Ленґдон міцно притиснув до вуха мобільник і став нервово походжати по залу статуй, описуючи невеличке коло.

— Хто ви, в біса, такий?

— Не тривожтеся, професоре. Вас викликали сюди не просто так, — відповів чоловік солодкавим шепотом.

— Викликали? — Ленґдон раптом відчув себе, як звір у клітці. — Скоріше, викрали, а не викликали.

— Навряд чи, — голос співрозмовника був неприродно спокійний та безтурботний. — Якби мені захотілося зробити вам зле, то я убив би вас іще в «Лімузині Таун Кар». — Він зробив коротку промовисту паузу. — Мої наміри виключно шляхетні. Я просто маю для вас запрошення.

«Та ні, дякую». Після всіх його пригод у Європі кілька років тому Ленґдон зажив несподіваної слави, що перетворила його на магніт для всіляких схиблених йолопів, але цей псих точно перейшов межу дозволеного.

— Слухайте, мені начхати на ту чортівню, що тут відбувається, тому я вимикаю зв’язок...

— Украй нерозважливо з вашого боку, — зауважив співрозмовник. — У вас лишилося дуже мало часу, щоб врятувати душу Пітера Соломона.

Ленґдону аж подих перехопило.

— Що ви сказали?

— Що почули.

Тон, яким незнайомець вимовив ім’я Пітера Соломона, змусив Ленґдона похолонути від страху.

— А що вам відомо про Пітера?

— Наразі я вже знаю його найпотаємніші секрети. Містер Соломон у мене в гостях, а я — господар, який уміє переконувати і розв’язувати язики.

«Цього не може бути».

— Не брешіть, Пітера у вас немає.

— Я ж розмовляю по його приватному телефону. Вам це ні про що не каже?

— Я викличу поліцію.

— Немає потреби, — відказав чоловік. — Вони вас вмить загребуть.

«Що цей псих верзе?»

— Якщо Пітер справді у вас, то дайте йому телефон негайно, — суворо зажадав Ленґдон.

— Це неможливо. Містер Соломон застряг у дуже незручному та небезпечному місці. — Чоловік на мить замовк. — Він в Арафі.

«Де?!» — Ленґдон збагнув, що стискає телефон так сильно, аж пальці терпнуть.

— Араф, або ж Хамістаган. Місце між раєм та пеклом, місце, якому Данте присвятив свій духовний славень у легендарному творі «Кола пекла».

Посилання на релігійні та літературні джерела, що їх зробив незнайомець, зміцнили Ленґдона в думці, що він має справу з божевільним. Другий славень. Ленґдон добре його знав; ще нікому не вдалося закінчити спецшколу «Філіпс Ексетер», не прочитавши Данте.

— Ви кажете, що, на вашу думку, Пітер Соломон у... чистилищі?

— Ви, християни, користуєтеся аж надто грубим словом, але так — містер Соломон нині у підвішеному, проміжному стані.

Слова схибленого незнайомця загули у вухах Ленґдона поховальним дзвоном.

— Ви хочете сказати, що Пітер... мертвий?

— Не зовсім... Ні, не мертвий.

— Не зовсім? — заволав Ленґдон, і його голос різким відлунням відбився від стін залу. Сім’я туристів з подивом витріщилася на нього. Він відвернувся і стишив голос.

— Не можна померти «не зовсім». Людина або помирає, або ні!

— Ви мене дивуєте, професоре. Я гадав, що ви краще знаєтесь на таємницях життя та смерті Між життям і смертю існує цілий світ, світ, у якому зараз витає Пітер Соломон. Він може або повернутися до вашого світу, або переміститися до іншого... залежно від того, як ви поводитиметеся зараз.

Ленґдон спробував вмістити у своїй свідомості щойно почуте й обміркувати.

— Що вам від мене потрібно?

— Усе дуже просто. Колись вам надали доступ до однієї досить древньої речі. І цього вечора ви мені про неї розкажете.

— Я й гадки не маю, про що ви кажете.