Дэн Браун – Втрачений символ (страница 71)

— Професоре, — вів далі старий настоятель. — Я розумію, що ви, як і багато інших освічених людей, неначе застрягли між двома світами — однією ногою ви стоїте у духовному, а другою — у матеріальному. Ваше серце прагне віри, але ваш інтелект цього не дозволяє. Утім, вам, як вченому, було б корисно повчитися у великих мислителів людства. — Він замовк і прокашлявся. — Наскільки я пам’ятаю, один з найбільших геніїв людства усіх часів заявив: «Те, що є для нас незбагненним, реально існує. За таємницями природи ховається дещо ефемерне, невловне та непоясненне. Благоговіння перед цією силою, що перебуває за межами нашого розуміння, і є моєю релігією».

— Хто це сказав? — спитав Ленґдон. — Ганді?

— Ні, — втрутилася Кетрін. — Це сказав Альберт Ейнштейн.

Кетрін Соломон перечитала буквальне кожне слово, будь-коли написане Ейнштейном, і була вражена його глибокою повагою до містичного, а також його передбаченням, що колись це відчуття оволодіє широкими масами. «Релігія майбутнього, — писав Ейнштейн, — буде космічною релігією. Вона вийде за межі конкретного персонального Бога і позбудеться догм та теології».

Видно було, що Робертові Ленґдону ця думка не давала спокою. Кетрін відчула, як зростає його розчарування старим священиком єпископальної церкви, і добре розуміла чому. Вони прийшли сюди за відповідями, а натомість знайшли сліпого діда, котрий стверджував, що здатен перетворювати предмети дотиком руки. Втім, неприхована пристрасть старого до містичних сил знову нагадала Кетрін про її брата.

— Отче Геловей, — сказала вона. — Пітер у біді. За нами женеться ЦРУ. А Ворен Беламі послав нас до вас, щоб ви нам допомогли. Я не знаю, що каже ця піраміда і куди вона показує, але якщо її розшифрування допоможе Пітеру, то ми мусимо це зробити. Може, містер Беламі й волів пожертвувати життям мого брата, щоб сховати цю піраміду, але нашій родині від неї було лише горе. Хоч який би секрет вона в собі не ховала, він мусить припинити своє існування сьогодні.

— Маєте рацію, — суворо мовив старий. — Сьогодні все припинить своє існування. Ви про це подбали. — Він зітхнув: — Міс Соломон, зірвавши печатку з цієї скриньки, ви започаткували низку подій, після яких уже не буде вороття назад. Цієї ночі в дію вступили сили, про які ви ще не знаєте. Кажу вам, вороття не буде.

Кетрін остовпіло вп’ялася очима в преподобного настоятеля. У його інтонації було щось апокаліптичне, неначе він говорив про сім печаток Одкровення чи про скриню Пандори.

— Попри всю повагу до вас, пане, — втрутився Ленґдон, — я не можу собі уявити, як звичайна кам’яна піраміда здатна започаткувати хоч щось.

— Звісно, що не можете, професоре. — Старий сліпо дивився крізь нього. — Бо ще нездатні бачити.

РОЗДІЛ 83

Сидячи на лаві у Джунглях з перенасиченим вологою повітрям, Архітектор Капітолію відчув, як по його спині рясно котяться краплі поту. Зап’ястя, стиснуті наручниками, боліли, але вся його увага була прикута до зловісної титанової валізки, яку Сато щойно розкрила на лавці поміж ними.

— Вміст цього портфеля, — сказала вона, — переконає вас поглянути на речі з моєї точки зору. Це я вам гарантую.

Маленька японка прибрала валізку з його очей — йому ще належало побачити її вміст, але уява Архітектора вже малювала найжахливіші речі. Сато проробляла руками якісь маніпуляції всередині валізки, і Беламі очікував, як вона ось-ось витягне звідти кілька блискучих, гострих як бритва знарядь для тортур.

Раптом у портфелі замерехтіло світло; воно стало яскравішим і невдовзі освітило обличчя японки знизу. Її руки рухалися всередині, і світло змінювало відтінки. За мить вона схопила скриньку і повернула її до Беламі так, щоб він міг зазирнути всередину.

Архітектор примружився від світла, що линуло від екрана якогось футуристичного на вигляд переносного комп’ютера з телефонною слухавкою, двома антенами та подвійною клавіатурою.

На екрані виднівся логотип ЦРУ і текст:

Захищений логін

Користувач: Інуе Сато

Категорія допуску: гриф 5

Під вікном для логіна оберталася іконка стану:

Зачекайте, будь ласка...

Здійснюється дешифрування файла...

Беламі стрільнув очима на Сато, а та прикипіла до його обличчя немиготливим поглядом.

— Мені б не хотілося показувати вам це, — мовила вона. — Але ви не залишили мені вибору.

Екран знову замерехтів, і Беламі побачив, як файл розкрився і його вміст заповнив увесь рідкокристалічний монітор.

Кілька секунд Архітектор мовчки витріщався на екран, намагаючись усвідомити, що він бачить. Поступово до нього приходило розуміння, і він відчув, як кров відринула від обличчя. Охоплений жахом, Беламі мовчки дивився, не в змозі відвести погляд.

— Але ж це... це неможливо! — вигукнув він. — Як таке могло статися?!

Сато кинула на нього похмурий погляд.

— Це ви поясніть мені, як таке могло статися, містере Беламі. Поясніть.

Коли Архітектор Капітолію осягнув наслідки того, що побачив на екрані, увесь його всесвіт небезпечно хитнувся, зависнувши на краю моторошної прірви.

«Господи милосердний... Яку ж страшну помилку я зробив!»

РОЗДІЛ 84

Настоятель Геловей відчув приплив життєвих сил.

Як і всі смертні, він знав, що близько час, коли він скине земну оболонку, але це станеться точно не цієї ночі. Його сильне серце билося швидко, а гострий розум міркував проникливо. «Я ще маю виконати деяку роботу».

Пробігшись ревматичними пальцями по гладеньких гранях піраміди, він ледве повірив тому, що відчував. «Ніколи й не уявляв, що доживу до цієї миті». Впродовж поколінь складові цієї мапи-символону тримали на безпечній відстані одна від одної. І тепер вони, нарешті, з’єдналися. Геловею стало цікаво, чи про цей час ішлося в пророцтвах?

Дивним чином розпорядилася доля — піраміду зібрали докупи двоє немасонів. Однак це чомусь видавалося доречним.

Таємниці виходять за межі внутрішніх кіл... з темряви — на світло.

— Професоре! — Настоятель повернув голову в тому напрямку, де чулося дихання Ленґдона. — А Пітер не казав, чому саме вам він ввірив на зберігання цей маленький пакунок?

— Він сказав, що його хочуть викрасти впливові люди, — відповів Ленґдон.

Священик кивнув.

— Так, Пітер і мені сказав те саме.

— Невже? — раптом озвалася Кетрін, що сиділа ліворуч. — Ви говорили з моїм братом про цю піраміду?

— Звісно, — відповів Геловей. — Ми говорили з вашим братом багато про що. Колись я був Верховним магістром Храмового дому, і він інколи приходить до мене за порадою. Десь рік тому він прийшов до мене глибоко стривожений. І сів саме туди, де ви сидите зараз, і спитав, чи вірю я в надприродні лиховісні передчуття.

— Лиховісні передчуття? — перепитала Кетрін. — Ви маєте на увазі... видіння?

— Не зовсім. То було якесь передчуття. Пітер сказав, що відчув, як зростає присутність якоїсь темної сили в його житті. Відчув, наче щось стежило за ним і вичікувало, збираючись заподіяти йому велике зло.

— Вочевидь він мав рацію, — зауважила Кетрін, — якщо зважити на те, що той самий чоловік, який вбив нашу матір та мого племінника, прибув до Вашинґтона і став одним із братів-масонів Пітера.

— Це дійсно так, — сказав Ленґдон, — але це не пояснює втручання ЦРУ.

Та Геловей був іншої думки.

— Люди при владі завжди зацікавлені у посиленні своєї влади.

— Але ж... — заперечив Ленґдон, — ЦРУ і містичні таємниці? Це якось не клеїться.

— Ще й як клеїться, — втрутилася Кетрін. — Вплив ЦРУ посилюється завдяки технічним досягненням. Вони завжди експериментували з містичними науками — екстрасенсорикою, дистанційним баченням, різким обмеженням сенсорної інформації та посиленням розумових здібностей за допомогою хімічних препаратів. І всі ці експерименти зводилися до одного: розкрити невивчений потенціал людського розуму. Якщо я й навчилася чогось у Пітера, то ось чого: наука та містика тісно пов’язані, різні лише підходи до розв’язання проблем. Їхні цілі — ідентичні, відрізняються тільки методи.

— Пітер сказав мені, — зауважив Геловей, — що цариною ваших студій є сучасна містична наука?

— Якщо конкретніше, то ноетика. І вона доводить, що людина має силу та здібності, про які ми навіть не здогадуємося. — Кетрін кивнула на мозаїчне вікно із відомим образом «Сяйного Христа», де Ісус зображений із променями світла, що виходять з його голови та рук. — Взагалі-то, нещодавно я використала переохолоджений прилад із зарядовим зв’язком, щоб сфотографувати руки цілителя під час сеансу. І ці фото вийшли дуже схожими на оцей образ Христа у вашому вікні... З пучок цілителя струменіла енергія.

«Добре тренований інтелект», — подумав настоятель і спитав:

— А як ще, по-вашому, Ісус зцілював хворих?

— Я чудово знаю, — продовжила Кетрін, — що сучасна наука висміює цілителів та шаманів, але я бачила це на власні очі. Мої відеокамери чітко зафіксували чоловіка, що випромінював потужну енергію з кінчиків своїх пальців... він змінював клітинний склад тіла свого пацієнта. Якщо це не божественна сила, тоді я не знаю, як це назвати.

Настоятель Геловей не зміг стримати посмішку. Кетрін мала таку саму палку пристрасть до предмета своїх інтересів, як і її брат.

— Колись Пітер порівняв ноетичну науку з твердженнями тих древніх дослідників, з яких глузували, бо ті схилялися до єретичної концепції про сферичність Землі. Але зненацька ці єретики перетворилися на героїв, відкривши нові світи і розширивши обрії світобачення для кожного на цій планеті. Пітер гадає, що вам вдасться зробити те саме. Він покладає великі сподівання на вашу роботу. Зрештою, всі значущі філософські зрушення у світі починалися з однієї сміливої ідеї.