Дэн Браун – Втрачений символ (страница 64)

Таємничий співрозмовник пообіцяв їм відповіді на запитання, якщо вони зустрінуться з ним в обумовленому місці. Схованка в Римі, на північ від Тибру. Ленґдон знав, що «Новий Рим» батьків-засновників Сполучених Штатів колись давно перейменували на Вашинґтон, однак ознаки їхнього початкового задуму-мрії залишаються й досі: води Тибру так само течуть у річці Потомак; сенатори й досі збираються під куполом, що є копією купола собору Святого Петра, а Вулкан та Мінерва й досі наглядають за давно згаслим полум’ям у ротонді.

Відповіді, що їх шукали Кетрін та Ленґдон, чекали на них лише за кілька миль попереду. На північний захід по Массачусетс-авеню. Їхній пункт призначення і справді являв собою сховище, розташоване на північ від річечки Тибр-Крик. «Не завадило б водію швидкості додати», — подумав Ленґдон.

Раптом Кетрін підскочила на сидінні і випрямилася, неначе її осяяла здогадка.

— О Господи, Роберте! — Вона повернулася до нього, і її обличчя сполотніло. Якусь мить вона вагалася, а потім вигукнула: — Ми не туди їдемо!

— Ні, саме туди, — заперечив Ленґдон. — На північний захід по Массачу...

— Ні! Я хочу сказати, що ми їдемо не в те місце!

Ленґдон остовпів від здивування. Він уже пояснив Кетрін, яке саме місце мав на увазі їхній таємничий співрозмовник. Воно містить десять каменів з гори Синай, один — із самих небес, а також іще один — з образом лихого батька Люка. Лише одна будівля на землі відповідала цьому описові. І саме туди прямувало таксі.

— Кетрін, я впевнений, що правильно визначив місце.

— Ні! — вигукнула вона. — Нам більше не треба нікуди їхати. Я вже вирахувала і піраміду, і горішній камінь! Я знаю, що все це означає!

Ленґдон страшенно здивувався.

— Невже ти в усьому розібралася?

— Так! Ми маємо їхати до Фридом-плази!

Професор зовсім розгубився. Хоча майдан Свободи, або Фридом-плаза, і був зовсім поруч, він, здавалося, аж ніяк не стосувався їхніх пошуків.

— Jeova Sanctus Unus! — сказала Кетрін. — Єдиний Істинний Бог юдеїв. Священний символ юдеїв — це єврейська зірка, печатка Соломона. Вона є також важливим масонським символом! — Вона вивудила з кишені доларову купюру. — Дай-но мені ручку.

Отетерілий Ленґдон дістав з кишені куртки ручку і подав її Кетрін.

— Ось поглянь. — Вона розправила купюру на стегні і кінчиком ручки вказала на велику печатку на зворотному боці. — Якщо накласти Соломонову печатку на велику печатку Сполучених Штатів... — І вона намалювала єврейську зірку прямо на піраміді. — ...Дивись, що ми маємо!

Ленґдон поглянув на купюру, а потім на Кетрін з таким виразом, наче вона збожеволіла.

— Роберте, придивися уважніше! Невже ти не бачиш, куди я показую?!

Він знову поглянув на малюнок.

«Заради Бога, куди вона хилить?» Ленґдон уже бачив раніше цю картинку. Вона була популярною серед прихильників теорії змови як доказ того, що масони потайки впливали на країну від моменту її створення. Якщо правильно накласти шестикутну зірку на велику печатку Сполучених Штатів, то верхній кут цієї зірки бездоганно накладається на всевидяче масонське око, а інші кути дивовижним чином чітко вказують на літери M-A-S-O-N.

— Кетрін, це звичайна випадковість, і я ніяк не можу збагнути, яким боком це пов’язано з Фридом-плазою.

— А ти ще раз придивися! — вигукнула вона, і цього разу її голос був майже сердитим. — Ти ж не туди дивишся!

І за мить Ленґдон усе побачив.

Старший оперативник ЦРУ Тернер Сімкінс стояв біля будівлі Адамса і, притискаючи телефон до вуха, намагався розчути розмову, що відбувалася в салоні таксі. Там щойно щось трапилося. Його група вже було залізла до гелікоптера Сікорський UH-60, щоб вирушити на північний захід і заблокувати дорогу, як ситуація раптом змінилася.

Кілька секунд тому Кетрін Соломон почала наполягати, що вони їдуть в хибному напрямку. Її пояснення — щось про доларову купюру та єврейську зірку — не мало сенсу для лідера групи, а також, вочевидь, і для Роберта Ленґдона. Принаймні спочатку. Однак зараз Ленґдон, здавалося, збагнув, про що йшлося.

— Господи, Кетрін, ти дійсно маєш рацію! — випалив професор. — Я просто не одразу побачив!

Раптом Сімкінс почув, як хтось почав гепати у водійську переборку і вона відчинилася.

— Плани змінилися, — гукнула Кетрін водію. — Везіть нас на Фридом-плаза!

— Фридом-плаза? — знервовано перепитав водій. — Не на північний захід по Массачусетс-авеню?

— Забудьте про Массачусетс-авеню! — скрикнула Кетрін. — Фридом-плаза! Звертайте тут ліворуч! Тут! Тут, я сказала!!!

Агент Сімкінс почув, як таксі скреготнуло гальмами, звертаючи за ріг. Кетрін збуджено заговорила до Ленґдона, розповідаючи щось про знаменитий бронзовий відливок великої печатки, вмонтований у цей майдан.

— Пані, просто для підтвердження, — втрутився у їхню розмову водій, і голос його прозвучав напружено і дещо неприродно. — Ми їдемо до Фридом-плази, що на розі Чотирнадцятої вулиці та Пенсільванія-авеню?

— Так! — відказала Кетрін. — Хутчіш!

— Та це ж близько. Якихось дві хвилини.

Сімкінс посміхнувся. «Молодчага, Омаре». І кинувся до гелікоптера, двигун якого працював на холостих обертах.

— Ми накрили їх! Рушаймо до Фридом-плази! Мерщій! — вигукнув він своїй групі.

РОЗДІЛ 76

Фридом-плаза — це і є мапа.

Мозаїчна поверхня широкого майдану, розташованого на розі Пенсільванія-авеню та Чотирнадцятої вулиці, відображає вулиці Вашинґтона у тому вигляді, як їх задумував колись архітектор П’єр Лянфан. Фридом-плаза приваблює багато туристів не лише тому, що їм цікаво пройтися цією гігантською мапою, а й тому, що Мартін Лютер Кінг-молодший, відомий борець за свободу, на чию честь цей майдан був названий майданом Свободи, написав більшу частину своєї знаменитої промови «Я маю мрію» у готелі «Віллард», розташованому неподалік.

Вашинґтонському таксистові Омару Амірані часто доводилося підвозити сюди туристів, але сьогодні ці двоє точно не були звичайними гостями міста. «Їх переслідує ЦРУ!» Не встиг Омар зупинити авто, як чоловік та жінка вже вискочили з салону.

— Тут і чекайте! — наказав Омарові чоловік у твідовій куртці. — Ми невдовзі повернемося.

Омар дивився, як ці двоє прожогом кинулися на широкий простір величезної мапи і, вивчаючи геометрію перехресних вулиць, почали щось кричати та показувати одне одному. Таксист ухопив з панелі свій мобільний.

— Сер, ви мене чуєте?

— Так, Омаре! — гукнув голос, ледь чутний крізь страшенний гуркіт потойбіч лінії. — Де вони зараз?

— Надворі, мапу вивчають. Здається, вони щось шукають.

— Не випускайте їх із виду! — викрикнув агент. — Ми вже підлітаємо!

Омар бачив, що двоє втікачів швидко знайшли на плазі знамениту велику печатку — один з найбільших у світі литих бронзових медальйонів. Якусь мить вони постояли над ним, потім замахали руками, показуючи на південний захід, а за кілька секунд чоловік знову підбіг до таксі. Захеканий, він нахилився до Омара, і той ледве встиг покласти телефон на панель.

— У якому напрямку Александрія, що в районі Вірджинія? — запитав він.

— Александрія? Он там, — і Омар показав на південний захід, саме туди, куди щойно вони самі й показували.

— Я так і знав! — тихо видихнув чоловік. А потім крутнувся і побіг до жінки. — Все правильно! Їдьмо до Александрії!

Раптом жінка показала на сяючий неподалік знак підземки.

— Блакитна лінія йде туди. Нам потрібна станція «Кінг-стрит»!

Омара охопила паніка. «Ні, тільки не це».

Чоловік обернувся до таксиста і дав йому чималеньку суму грошей, щедро переплативши.

— Дякую, далі ми поїдемо самі. — 3 цими словами він поправив на плечі сумку і побіг геть.

— Зачекайте! Я вас підвезу! Я їжджу туди кожного дня!

Та було вже пізно. Чоловік із жінкою вже мчали через майдан. За кілька секунд вони зникли на сходах до підземної станції «Метро-Центр».

Омар схопив із панелі телефон.

— Сер! Вони спустилися до підземки! Хочуть блакитною лінією дістатися до Александрії!

— Залишайтеся на місці! — гаркнув агент. — Я буду за п’ятнадцять секунд.

Омар поглянув на пачку грошей, яку залишив йому клієнт. Купюра, що лежала зверху, була, вочевидь, саме тією, на якій вони малювали єврейську зірку поверх великої печатки Сполучених Штатів. Кути цієї зірки чітко вказували на літери, які вкупі давали слово «МАСОН».

Зненацька Омар почув довкола себе оглушливий брязкіт, наче ось-ось на його таксі мав наїхати велетенський трактор. Шум посилився, і раптом із темряви ночі вигулькнув стрімкий, схожий на чорну осу гелікоптер і приземлився посередині мапи-майдану.

Звідти вискочила група вдягнених у чорне чоловіків, що швидко побігли до станції метро, але один кинувся до Омарового таксі і рвучко відчинив водійські дверцята.

— Це ви — Омар?

Омар кивнув, від страху втративши дар мови.