Дэн Браун – Втрачений символ (страница 59)

Ленґдон мусив визнати, що його теж обманули. Як послухати Пітера та Беламі, то цей горішній камінь начебто має допомогти їм розшифрувати напис на кам’яній піраміді. Ці заяви дали Ленґдонові надію на щось справді корисне та інформативне. «А це скоріше банальність, позбавлена змісту». І він знову прочитав шість красиво вигравіруваних слів:

The

secret hides

within The Order

«Ця таємниця криється в Цьому Порядку»?

На перший погляд цей напис стверджував очевидне: літери на піраміді розміщувалися без певного порядку і секрет полягав у їх впорядкованому розташуванні в певній послідовності. Позірна очевидність напису заплутувалася ще однією обставиною.

— Слова «цьому» та «порядку» написано з великої букви, — зауважив Ленґдон.

Кетрін нерозуміюче кивнула.

— Я теж це помітила.

Ця таємниця криється в Цьому Порядку. Ленґдонові спало на думку лише одне логічне пояснення.

— Оскільки слово Order означає також орден як організацію, то, певно, йдеться про масонський орден.

— Згодна, — сказала Кетрін, — та все одно у цьому мало сенсу. Це нічого не пояснює.

Ленґдон мусив погодитися. Зрештою, вся історія масонської піраміди оберталася довкола секрету, схованого в масонському ордені, відомому своїм порядком та суворою ієрархією.

— Роберте, чи не говорив тобі мій брат, що цей горішній камінь дасть тобі здатність побачити порядок там, де інші вбачають лише хаос?

Професор пригнічено кивнув. Уже вдруге за вечір від відчув власне безсилля.

РОЗДІЛ 65

Розібравшись із несподівано виниклою проблемою — появою жінки-охоронця з «Ексклюзивної безпеки», Малах замазав фарбою те місце на вікні, в яке ця жінка піддивлялася за його робочим місцем.

Він вийшов зі свого підвалу, залитого м’яким блакитним серпанком, у потаємні двері й на мить зупинився, замилувавшись вражаючим полотном «Три Грації» та смакуючи знайомі запахи і звуки свого помешкання.

«Незабаром я піду звідси назавжди. — Малах знав, що після цієї ночі він більше не зможе сюди повернутися. — Після цієї ночі, — подумки посміхнувся Малах, — це житло мені більше не знадобиться. Цікаво, а чи здогадався вже Роберт Ленґдон про істинну силу піраміди? Про важливість тієї ролі, яку я йому призначив? Ленґдон мені і досі не зателефонував. — Малах двічі перевірив повідомлення на своєму одноразовому мобільному телефоні[16]. — Уже дві хвилини на одинадцяту. У нього лишилося менше двох годин».

Малах пішов до ванни з італійського мармуру і увімкнув гарячий душ, щоб її нагріти. А потім методично поскидав одяг, з радістю очікуючи на початок ритуалу очищення.

Він випив дві склянки води, щоб угамувати голодний шлунок. А потім підійшов до високого дзеркала й оглянув своє оголене тіло. Два дні посту зробили його мускулатуру більш рельєфною, і Малах мимоволі замилувався — яким же досконалим він став! «А під ранок я стану істотою незрівнянно досконалішою».

РОЗДІЛ 66

— Нам треба вшиватися звідси, — сказав Ленґдон Кетрін. — Вони вирахують, де ми. Це лише справа часу. — Він сподівався, що Беламі вдалося втекти.

Та Кетрін і досі не могла відвести погляду від золотого горішнього каменя, не в змозі повірити, що напис на ньому виявився таким малозначущим. Вона витягла камінь із футляра, ретельно обдивилася кожну його грань — і поклала назад.

«Ця таємниця криється в Цьому Порядку, — подумки повторив Ленґдон. — Ну і де тут сенс?»

Професорові спало на думку, що, можливо, Пітера просто неправильно поінформували стосовно вмісту цієї коробки. Піраміду та горішній камінь створили задовго до народження Пітера, і той просто робив так, як йому сказали: зберігав таємницю, яка, вочевидь, була для нього так само незрозумілою, як і для Ленґдона з Кетрін.

«А на що я взагалі сподівався? — Що більше він дізнавався про легенду масонської піраміди, то менш імовірним все це здавалося. — Невже я і справді шукатиму потаємні гвинтові сходи, вхід до яких заступає величезний камінь?» Внутрішній голос підказував, що він женеться за примарою, але розшифровування тексту цієї піраміди було найліпшим шляхом до порятунку Пітера.

— Роберте, а рік тисяча п’ятсот чотирнадцятий тобі ні про що не говорить?

«Тисяча п’ятсот чотирнадцятий?» Це питання здалося йому абсолютно недоречним. Він знизав плечима.

— Ні, не говорить. А що?

Кетрін подала йому кам’яний футляр.

— Ось поглянь. На цій коробці — дата. Придивися під світлом.

Ленґдон усівся за стіл і уважно обдивився кубічну коробку під світлом лампи. Обережно поклавши руку йому на плече, Кетрін нахилилася і вказала на крихітний напис, викарбуваний у нижньому кутку на зовнішній частині футляра.

— Тисяча п’ятсот чотирнадцятий рік нашої ери, — повторила вона.

І дійсно — там було викарбувало цифри 1514, а поруч із ними — незвично стилізовані літери А і D, що означало «нашої ери».

— Ця дата... — задумливо мовила Кетрін, і в її голосі раптом прозвучали нотки надії, — може, вона і є тією ланкою, якої нам бракує? Цей кам’яний куб дуже схожий на масонський наріжний камінь, то, може, він вказує на якийсь справжній наріжний камінь? На якусь будівлю, споруджену тисяча п’ятсот чотирнадцятого року нашої ери?

Та Ленґдон ледь чув її.

«1514 AD — це не дата».

Символ, як засвідчив би будь-який знавець середньовічного мистецтва, являв собою «симвопис» — символ, що використовувався замість підпису. В давнину багато відомих філософів, митців та літераторів підписували свої праці унікальним символом чи монограмою замість імені. Така практика додавала нальоту загадковості їхнім працям, а також захищала від переслідувань, якщо їхні праці визнавалися «підривними» чи єретичними.

У цьому ж випадку літери А і D означали не Anno Domini. Німецькою мовою вони означали дещо зовсім інше.

Ленґдон одразу ж побачив, як всі елементи головоломки стали на свої місця. За кілька секунд він уже знав, як розшифрувати цю піраміду.

— Молодчага, Кетрін, — сказав професор, підводячись з-за стола. — Тепер ми маємо все, що потрібно. Ходімо. Я все поясню дорогою.

Кетрін спантеличено поглянула на нього.

— Тож дата тисяча п’ятсот чотирнадцятий Ей-ді і справді щось тобі говорить?

Ленґдон кивнув і рушив до дверей.

— Ей-ді — це не дата, Кетрін. Це — особа.

РОЗДІЛ 67

А на західному краю Ембасі-роу, в альтанці Дім привидів, розташованій в огородженому парку, знову стало тихо. Хлопчина допомагав своєму наставникові перетнути широку галявину від в’їзної дороги.

«Невже він дозволив мені провести його?»

Зазвичай сліпий дідуган відмовлявся від допомоги, воліючи рухатися по території свого притулку лише з пам’яті. Однак сьогодні він, певно, поспішав, щоб відповісти Воренові Беламі по телефону.

— Дякую, — сказав дід, коли вони увійшли до будівлі, у якій розташовувався його особистий кабінет, — тут я вже сам знайду дорогу.

— Сер, я з радістю залишуся вам допомогти...

— На сьогодні досить, — заперечив дід, відпускаючи руку свого помічника, і хутенько зашкутильгав у темряву свого кабінету. — Добраніч.

Хлопець вийшов із будинку і рушив до свого скромного житла на території парку. Та вже дорогою туди його почала гризти цікавість. Старого засмутило запитання, яке йому поставив містер Беламі, — це очевидно, однак саме запитання здалося хлопцеві дивним, майже безглуздим:

«Невже ніхто не допоможе вдовенку?»

Навіть його найсміливіші фантазії були неспроможні пояснити, що це означало. Хлопець отетеріло підійшов до комп’ютера і набрав цю фразу в пошуковому вікні.

На його превеликий подив, знайшлася величезна кількість сторінок, де цитувалося точнісінько таке саме запитання. Він з цікавістю і захватом занурився у знайдену інформацію. Виявилося, що Ворен Беламі був не першим в історії, хто ставив це химерне запитання. Ці ж слова мовив багато сторіч тому... сам цар Соломон, коли оплакував загиблого друга. Здогадно, це питання й досі використовують сучасні масони як зашифрований заклик про допомогу. Здається, Ворен Беламі послав сигнал тривоги своєму братові-масону.

РОЗДІЛ 68

«Albrecht Dürer?»

Поспішаючи разом із Ленґдоном через підвал будівлі Адамса, Кетрін намагалася скласти докупи деталі головоломки. A. D. означає Albrecht Dürer?. Цей знаменитий німецький гравірувальник та художник був одним із найулюбленіших братових митців, і Кетрін трохи зналася на його творчості. Та все одно вона не могла збагнути, яким чином Альбрехт Дюрер міг стати в пригоді в цьому конкретному випадку. «До того ж він помер понад чотириста років тому».

— Із символічної точки зору Дюрер є бездоганним, — пояснював Ленґдон, коли вони проходили у двері з освітленою позначкою «Вихід». — Він був знаменитим мислителем доби Відродження, митцем, філософом, алхіміком та відданим дослідником древніх таємниць. І донині не знайшлося людини, що повністю збагнула б зміст повідомлень, прихованих у творах Дюрера.

— Може, й так, — погодилася Кетрін. — Але яким чином напис «тисяча п’ятсот чотирнадцятий Ей-ді» допоможе нам дешифрувати піраміду?

Вони дійшли до замкнених дверей, і професор скористався карткою Беламі, щоб їх відімкнути.

— Число тисяча п’ятсот чотирнадцятий, — пояснював Ленґдон, коли вони поспішали сходами, — вказує на цілком конкретний твір Дюрера. — Вони увійшли до величезного коридору, і Ленґдон, озирнувшись, показав ліворуч. — Сюди. — Вони швидко рушили далі. — Насправді Дюрер сховав число тисяча п’ятсот чотирнадцять у своєму найзагадковішому творі — гравюрі «Меланхолія 1», яку закінчив тисяча п’ятсот чотирнадцятого року. Ця гравюра вважається фундаментальним твором північноєвропейського Відродження.