Дэн Браун – Втрачений символ (страница 56)
Пітер Соломон підійшов до сейфа в стіні, відімкнув його і витяг звідти велику чорну теку.
— Сину, у цьому портфелі є все необхідне, щоб ти сам юридично здійснив переказ своєї фінансової спадщини на свій рахунок. — І з цими словами він поклав теку на стіл. — Мета полягає в тому, щоб ці гроші ти використав для творення собі життя плідного, заможного і доброчинного.
Захарій простягнув руку до теки.
— Дякую.
— Стривай, — сказав батько, прикриваючи теку рукою. — Є ще одна річ, яку мені треба тобі пояснити.
Захарій стрільнув на батька презирливим поглядом і осунувся в крісло.
— Є такі аспекти Соломонової спадщини, про які ти досі не знаєш. — І з цими словами батько поглянув сину прямо у вічі. — Ти — мій первісток, Захарію, і це означає, що ти маєш право на вибір.
Хлопець аж випрямився у кріслі, відверто заінтригований.
— Це — вибір, що може суттєво вплинути на твоє майбутнє життя, тому я закликаю добряче його обміркувати.
— Що ж це за вибір?
Батько глибоко вдихнув.
— Це — вибір між багатством та... мудрістю.
Захарій нерозуміюче дивився на нього.
— Багатство або ж мудрість? Щось я не розумію.
Соломон підвівся, знову підійшовши до сейфа, витяг з нього важку кам’яну піраміду з вигравіруваними на ній масонськими символами і гупнув її на стіл поруч із текою.
— Цю піраміду створено дуже давно, її ввірили нашій родині, і ми зберігали її впродовж багатьох поколінь.
— Піраміда? — без особливого ентузіазму в голосі спитав Захарій.
— Сину, ця піраміда є мапою, яка відкриває місцезнаходження одного з найбільших втрачених скарбів людства. Цю мапу створили так, щоб одного дня цей скарб віднайти. — Голос Пітер сповнився гордості. — І цього вечора, згідно з родинною традицією, я маю змогу запропонувати її тобі... на певних умовах.
Захарій кинув підозрілий погляд на піраміду.
— А що це за скарб?
Беламі побачив, що це грубе запитання не було тим, на що сподівався Пітер. Однак він стримався.
— Захарію, це важко пояснити без ґрунтовних знань. Але цей скарб... головним чином це те, що ми називаємо
Захарій розсміявся, вочевидь вирішивши, що його батько жартує.
Беламі помітив, як посумнішали очі Пітера.
— Мені дуже важко це схарактеризувати, Заку. Згідно з традицією, коли хтось із Соломонів досягає вісімнадцяти років, настає час присвятити кілька років здобуттю вищої освіти в одному з...
— Я ж казав тобі! — випалив Захарій. — Я не бажаю навчатися в університеті!
— Я не мав на увазі університет, — відповів батько так само лагідним і спокійним тоном. — Я говорю про масонське братство. І маю на увазі набуття знань про вічні таємниці науки про людину. Якщо ти захочеш стати, як і я, масоном, то зробиш перший крок до здобуття освіти, необхідної для розуміння важливості рішення, яке ти сьогодні приймеш.
Захарій закотив очі.
— О, позбав мене необхідності знову вислуховувати масонські повчання! Я знаю, що я перший з Соломонів, який не бажає приєднуватися до франкмасонства. Ну то й що? Ти що, не розумієш? Мені нецікаво гратися в перевдягання з купкою старих дідів!
Його батько надовго замовк, і Беламі вперше помітив тоненькі зморшки навколо по-юнацьки молодих очей Пітера.
— Так, я розумію, — нарешті відповів він. — Зараз інші часи. Я розумію також, що масонство може здаватися тобі дивним або ж нудним. Але я хочу, щоб ти знав: двері будуть завжди відчиненими для тебе, якщо станеться так, що ти колись передумаєш.
— І не сподівайся, — пробурчав Зак.
— Годі! — відрізав Пітер, підводячись. — Знаю, Захарію: у тебе було важке дитинство, але я — не єдина твоя опора. На тебе чекають багато добрих людей, котрі з радістю приймуть тебе до масонських лав і допоможуть виявити свій справжній потенціал.
Захарій хихикнув і зміряв поглядом Беламі.
— Так ось чому ви сюди прийшли, містере Беламі? Щоб накинутися на мене всією вашою масонською зграєю?
Беламі не відповів, а натомість спрямував шанобливий погляд на Пітера Соломона, немов нагадуючи Захарію,
І Захарій обернувся до батька.
— Заку, — мовив Пітер. — Ми товчемо воду в ступі. Тому дозволь мені сказати ось що. Розумієш ти ту відповідальність, взяти яку тобі пропонують, чи ні, але мій родинний обов’язок полягає в тому, щоб я тебе з нею ознайомив. — Він показав рукою на піраміду. — Охороняти цю піраміду — це великий привілей. Я закликаю тебе подумати над такою почесною пропозицією кілька днів, перш ніж приймати рішення.
— Няньчити каменюку — це почесна пропозиція? — зневажливо спитав Захарій.
— Заку, у нашому світі є багато великих таємниць, — зітхнув Пітер. — Секретів, що виходять за межі наших найсміливіших фантазій. Ця піраміда захищає ці таємниці. А найважливішим є те, що настане час, можливо, протягом твого життя, коли цю піраміду нарешті розшифрують, розкривши її секрети. І це буде моментом великої трансформації людства. Тобі випадає можливість відіграти свою почесну роль у цьому процесі. Тому я хочу, щоб ти дуже серйозно над цим поміркував. Багатство — банальне і повсюдне, а мудрість — це велика рідкість. — Він кивнув на теку з документами, а потім — на піраміду. — Я благаю тебе не забувати, що багатство без мудрості часто закінчується катастрофою.
Захарій поглянув на батька як на божевільного.
— Можеш казати все, що завгодно, татку, але я не збираюся проміняти мою спадщину на цю каменюку. — Він кивнув на піраміду.
Пітер склав руки на грудях.
— Якщо ти вирішиш взяти на себе відповідальність, то я притримаю тобі і гроші, і піраміду, поки ти завершиш успішно своє навчання в масонському середовищі. На це підуть роки, але ти станеш людиною достатньо зрілою для того, щоб прийняти і гроші, і піраміду. Багатство і мудрість. Це потужна комбінація.
Захарій рвучко підскочив з крісла.
— Батьку, припини заради Бога! Ти що, не розумієш, що мені начхати і на масонів, і на кам’яні піраміди, і на древні таємниці? — Він простягнув руку, схопив теку і помахав нею перед очима батька. — Це належить мені по праву народження! Так само, як і всім тим Соломонам, що прийшли у цей світ до мене! Невже ти хочеш видурити у мене мою спадщину якимись недолугими байками про мапи древніх скарбів? — І, взявши теку під пахву, він гордовито покрокував повз Беламі до внутрішніх дверей кабінету.
— Захарію, стривай! — батько кинувся за ним і наздогнав сина на порозі, коли той уже ступив крок у вечірню темряву. — Роби що хочеш, але ніколи й нікому не кажи про піраміду, яку ти бачив! — вигукнув Пітер тремтячим голосом. — Нікому й ніколи!
Та Захарій проігнорував його слова і розчинився в темряві.
З очима, сповненими болю, повернувся Пітер Соломон до свого стола і важко опустився в шкіряне крісло. Після тривалої тиші він підняв на Беламі очі і з вимученою посмішкою сказав:
— Усе гаразд.
Беламі зітхнув, розділяючи з ним його біль.
— Пітере, я не хочу здатися грубим, але... ти йому довіряєш?
Соломон дивився перед собою невидющими очима.
— Я хотів сказати... — продовжив Беламі, — ти віриш, що він нікому не скаже про піраміду?
Пітер безтямно дивився в нікуди.
— Не знаю, що й сказати, Ворене. Я навіть не впевнений, що мені колись захочеться його побачити.
Беламі підвівся і заходив туди-сюди перед великим столом.
— Я розумію, Пітере, ти просто виконав родинний обов’язок, але тепер, зважаючи на те, що тільки-но сталося, нам треба вжити запобіжних заходів. Мені слід повернути тобі горішній камінь, щоб ти зміг знайти для нього нову надійну схованку. Його має охороняти хтось інший.
— Чому? — спитав Соломон.
— Якщо Захарій комусь розповість про піраміду... і скаже про мою сьогоднішню присутність...
— Про горішній камінь він не знає нічого і він надто незрілий та неосвічений, щоб здогадатися про істинне значення горішнього каменя. Нам не треба шукати для нього нову схованку. Я триматиму піраміду у своєму сейфі. А ти зберігатимеш горішній камінь там, де ти його зараз тримаєш. Як і раніше.
Через шість років, на Різдво, коли родина і досі загоювала рани після смерті сина, у маєток Соломонів увірвався якийсь велетень і заявив, що це він убив Захарія у в’язниці. Нападник прийшов забрати піраміду, але натомість забрав життя Ізабель Соломон.
Кілька днів по тому Пітер Соломон викликав Беламі до свого офісу. Він замкнув двері, витягнув піраміду з сейфа і поставив її на стіл.
— Мені слід було дослухатися до твоєї поради.
Беламі знав, що Пітера мучить почуття провини через те, що сталося.