Дэн Браун – Цифрова Фортеця (страница 46)

Якщо скомандувати «Транскоду» припинити пошук пароля для «Цифрової фортеці», то його мікросхеми вимкнуться й вивільнять достатньо аварійного живлення, щоб двері знову запрацювали.

— Вгамуйтеся, Сюзанно, — озвався Стретмор і заспокійливо поклав їй руку на плече.

Дотик його руки вивів Сюзанну із запамороченого стану. Вона пригадала, навіщо йшла до Стретмора і, різко повернувшись на п’ятах, вигукнула:

— Командире! Північна Дакота — це Ґреґ Ґейл!

У темряві запала, здавалося, нескінченно довга тиша. Та нарешті Стретмор заговорив, і в його голосі було більше подиву, аніж потрясіння.

— Про що ви кажете?

— Про Ґейла... — прошепотіла Сюзанна. — Північна Дакота — це він.

Знову запала тиша; Стретмор обмірковував почуте.

— «Слідопит»? — непевно спитав він. — Це «слідопит» його вирахував?

— «Слідопит» і досі не повернувся. Ґейл перервав його роботу!

І Сюзанна пояснила шефу, як Ґейл зупинив її пошукову програму і як вона знайшла електронні повідомлення, що їх прислав Танкадо на адресу Ґейла. І знову настала довга тиша. Стретмор із сумнівом похитав головою.

— Ґреґ Ґейл не може бути страхувальником Танкадо! Це ж абсурд! Танкадо ніколи б не довірився Ґейлу.

— Командире! — наполягала Сюзанна. — Ґейл одного разу вже нас підставив — зі «Стрибунцем». Танкадо довіряв йому.

Здавалося, Стретмор не знав, що відповісти.

— Скасуйте прогін програми, — благально попрохала Сюзанна. — Ми вирахували Північну Дакоту. Викличте відомчу охорону й ушиваймося звідси.

Стретмор підняв угору руку, ніби просив іще мить на роздуми.

Сюзанна знервовано глянула в бік люка, але отвору не побачила, бо його заступав «Транскод», але червонувате світіння з нього відбивалося на блискучих кахлях підлоги, як спалахи пожежі на льоду.

«Нумо, командире, викликай охорону! Скасуй програму! І ходімо геть звідси!» — благала вона подумки.

Раптом Стретмор сіпонувся.

— Ідіть за мною, — сказав він і широким упевненим кроком рушив до люка.

— Командире! Ґейл небезпечний! Він...

Але Стретмор уже зник у темряві. Сюзанна поквапилася за ним. Обійшовши «Транскод», командир наблизився до отвору в підлозі, став над ним і зазирнув у шахту, з якої валив пар. Потім окинув поглядом темне приміщення шифровідділу, нагнувся й потягнув на себе важку ляду люка. Вона описала в повітрі низьку дугу й гепнулася вниз з оглушливим гуркотом. І знову шифрувальний відділ перетворився на тиху темну печеру. Схоже, Північна Дакота потрапив у пастку. Його запечатали.

Стретмор став навколішки й повернув важкий стопор-метелик. Той крутнувся і став на місце. Підземелля було запечатане.

Але ні Стретмор, ні Сюзанна не почули, як хтось, тихо ступаючи, пройшов до блоку № 3.

РОЗДІЛ 60

Двомасний попрямував дзеркальним коридором із бару під відкритим небом до танцювального майданчика. Зупинившись біля дзеркала, щоб поправити англійську булавку, він побачив позаду себе чиюсь зловісну постать. Він був крутнувся, та не встиг. Пара залізних рук притиснула його обличчям до скла.

Панк спробував вивернутися.

— Едуардо, чоловіче, це ти? — Двомасний відчув, що перед тим, як притиснути його до скла, невідомий торкнувся його гаманця. — Еді! — вигукнув підліток. — Припини дуріти! Тут один тип питався про Меґан. — Та нападник не відпускав його, тримаючи залізною хваткою. — Еді, чуваче, припини негайно!

Та коли Двомасний нарешті зиркнув у дзеркало, то побачив, що чоловік, який пришпилив його до дзеркала, зовсім не схожий на його приятеля. Обличчя незнайомця було вкрите шрамами та побите віспою. Пара байдужих очей вирячилися на нього з-за окулярів у дротяній оправі. Чоловік нахилився, приклеївшись ротом до вуха хлопця, і спитав химерним здушеним голосом:

— Adónde fué? Куди він поїхав?

Ці слова прозвучали якось огидно й шепеляво, від чого панк закляк, паралізований страхом.

— Куди він поїхав? — повторив голос. — El Americano.

— До... до аеропорту. Aeropuerto, — відповів, заїкаючись, Двомасний.

— Аеропуерто? — перепитав чоловік, пильно вдивляючись темними очима у відображення губ хлопця в дзеркалі.

Панк кивнув.

— Tenía el anillo? Перстень — у нього?

Перепуджений малий похитав головою.

— Ні.

— Viste el anillo? Ти той перстень бачив?

Двомасний помовчав. «Яка ж відповідь правильна?»

— Ти бачив той перстень? — настійливо перепитав приглушений голос.

Хлопець ствердно кивнув, гадаючи, що чесність піде йому на користь. Та не пішла. Через кілька секунд він сповз на підлогу з переламаною шиєю.

РОЗДІЛ 61

Джабба лежав на спині, наполовину увібравшись до розібраного головного комп’ютера. У роті він тримав ліхтарик у вигляді авторучки, у руці — паяльник, а на череві в нього лежала велика графічна схема. Він щойно закінчив приєднувати новий комплекс атенюаторів до пошкодженої материнської плати, коли ожив його стільниковий телефон.

— От зараза! — вилаявся він, намацуючи пристрій крізь купу кабелів. — Джабба слухає.

— Джаббо, це Мідж.

Комп’ютерник відразу ж повеселішав.

— Двічі за одну ніч? Дивись, підуть чутки.

— У шифровідділі виникли проблеми. — Міджин голос лунав напружено.

Джабба насупився.

— Ми ж уже про це сьогодні з тобою перетерли, пам’ятаєш?

— Це проблема зі струмом.

— Та я ж не електрик. Зателефонуй до відділу інженерного забезпечення.

— Купол — темний.

— То тобі ввижається. Іди додому й відпочинь. — І Джабба повернувся до своєї схеми.

— Темний, хоч в око стрель! — заволала Мідж.

Джабба зітхнув і відклав убік тоненький ліхтарик.

— Мідж, по-перше, там є автономне живлення, тому в куполі не може бути темно, хоч в око стрель. По-друге, Стретмору трохи краще видно, що відбувається в шифровідділі, аніж мені звідси. Чому б тобі йому не зателефонувати?

— Тому що це стосується безпосередньо його. Він щось приховує.

Джабба підкотив очі.

— Мідж, дорогенька, я тут увесь обплутаний кабелями, у мене повно роботи. Якщо хочеш зустрітися — я все кидаю й біжу до тебе. Якщо ні — то зателефонуй до відділу інженерного забезпечення.

— Джаббо, це серйозно. Я інтуїтивно відчуваю, що серйозно.

«Вона інтуїтивно відчуває? Тоді це дійсно дуже серйозно, — подумав Джабба. — Знову Мідж сіла на свого улюбленого коника».

— Якщо це не турбує Стретмора, значить, це не турбує й мене.

— У шифровідділі темно, як у могилі, чорт тебе забирай!