Дэн Браун – Точка Обману (страница 96)
Не встиг сенатор підняти трубку, як машина писнула.
— Сенаторе Секстон? — почувся чоловічий голос, у якому звучала неприхована погроза. — Це Вільям Пікерінг, директор Національного управління військово-космічної розвідки. Вочевидь, о цій ранній годині ви ще не в офісі, але мені треба дещо повідомити вам негайно. — Він замовк, наче очікуючи, що хтось підніме слухавку.
Габріель простягнула руку.
Та Секстон різко схопив її і рвучко відкинув геть.
Габріель отетеріло витріщилася на нього.
— Але ж це директор Національного...
— Сенаторе, — продовжив Пікерінг, явно відчувши полегшення через те, що ніхто не відповів на його дзвінок. — Боюся, що маю дуже неприємну новину. Тільки-но до мене потрапила інформація, що вашій доньці Рейчел загрожує велика небезпека. Зараз, коли я говорю по телефону, група під моїм керівництвом намагається їй допомогти. Я не можу розповісти деталі по телефону, але мені щойно доповіли, що вона, можливо, переслала вам певну інформацію стосовно метеорита НАСА. Я цієї інформації не бачив, але люди, які погрожують вашій доньці, попередили мене, що коли хтось цю інформацію оприлюднить, то ваша донька помре. Вибачте за прямоту, але життю вашої доньки загрожує велика небезпека. Якщо вона й справді щось переслала вам факсом, то ні з ким цією інформацією не діліться. Зачекайте. Бо від цього залежить життя вашої доньки. Залишайтеся там, де ви зараз перебуваєте. Я невдовзі прибуду. — Пікерінг на мить замовк. — Якщо поталанить, сенаторе, на той час, коли ви прокинетеся, усе буде позаду. Якщо трапиться так, що ви отримаєте це повідомлення до того, як я з’явлюся у вашому офісі, залишайтеся там, де ви є, і нікому не телефонуйте. Я роблю все, що в моїх силах, аби визволити вашу доньку.
І Пікерінг поклав слухавку.
Габріель уся тремтіла.
— Рейчел взяли в заручники?
Секстон відчув, що, навіть попри своє розчарування в ньому, асистентка не могла не співчувати талановитій молодій жінці, що потрапила в біду. Дивно, але Секстону ніяк не вдавалося вичавити з себе те ж саме. Більша частина його єства почувалася як мала дитина, яка щойно отримала давно омріяний різдвяний подарунок і нікому не збиралася віддавати його.
Він якусь мить мовчки постояв, намагаючись збагнути, що все це означало. Холодна, прагматична частина мозку Секстона запрацювала на повну потужність — політичний комп’ютер, що розраховував кожен імовірний сценарій та оцінював наслідки кожного варіанту розвитку подій. Він поглянув на стос паперів у своїх руках і відчув усю грубу нестримну силу цих зображень і документів. Насівський метеорит на друзки розбив його мрію про президентство. Та виявилося, що то брехня. Підробка. І тепер ті, хто був до неї причетний, заплатять сповна. Метеорит, сфальшований для того, щоб його знищити, зробить сенатора таким могутнім, що їм і не снилося в найстрашніших кошмарах. І про це потурбувалася його донька.
Загіпнотизований блискучими картинами власного воскресіння та відродження, Секстон не йшов через кімнату, а плив. Він підійшов до копіювального приладу й увімкнув його, збираючись скопіювати документи, які йому надіслала Рейчел.
— Що ви робите? — ошелешено спитала Габріель.
— Вони не уб’ють Рейчел, — упевнено відказав сенатор.
Секстон знав, що, навіть коли щось піде не так, загибель доньки від рук ворогів лише додасть йому сили і зробить іще могутнішим в очах широкого загалу. Хоч так, хоч інакше, а він все одно переможе. Ризик був цілком прийнятним.
— Для кого ви робите ці копії? — вимогливо спитала Габріель. — Вільям Пікерінг наказав не розголошувати цю інформацію!
Секстон відвернувся від машини, поглянув на Габріель і здивувався — наскільки непривабливою вона зараз йому здалася. Цієї миті сенатор був наче острів. Недосяжний і величний.
Усе, чого він потребував для втілення своїх мрій, він тримав зараз у руках. Тепер його ніщо не зупинить. Ані звинувачення в хабарництві. Ані чутки про секс із помічницею. Ніщо.
— Йди додому, Габріель. Ти мені більше не потрібна.
125
«Усе, кінець», — подумала Рейчел.
Вони з Толландом сиділи пліч-о-пліч на палубі, вдивляючись у дуло автомата, який націлив на них військовик підрозділу «Дельта». На жаль, тепер Пікерінг знав, куди Рейчел надіслала факс — до офісу сенатора Секстона.
Рейчел сумнівалася, що її батько коли-небудь отримає повідомлення, яке щойно записав Пікерінг. Скоріш за все, директор військово-космічної розвідки проникне до офісу сенатора рано-вранці, коли той ще спатиме, випередивши всіх. Якщо Пікерінг зможе туди дістатися, тихцем забрати факс і стерти телефонне послання, відпаде потреба завдавати шкоди сенаторові. Вільям Пікерінг був одним з небагатьох людей у Вашингтоні, хто міг обманним шляхом і без особливого шуму проникнути до офісу будь-якого сенатора Сполучених Штатів. Рейчел завжди дивувалася, як багато огидного можна зробити, прикриваючись «національною безпекою».
«Якщо такий варіант не пройде, — подумала вона, — Пікерінг може просто пролетіти повз офісну будівлю і ненароком випустити ракету «хелфаєр» у вікно, щоб знищити факс». Але внутрішній голос підказував їй, що до цього справа не дійде.
І зараз, сидячи поруч із Толландом, Рейчел з подивом відчула, як його рука лагідно торкнулася її долоні. У тому дотикові відчувалася ніжна сила, і їхні пальці переплелися так природно, що Рейчел здалося, ніби вони знайомі вже давно-давно і робили це багато-багато разів. Усе, чого їй зараз хотілося, — це лежати в його обіймах і відчувати себе захищеною від гнітючого ревіння нічного океану, що крутився довкола них спіральними течіями.
«Ніколи, — збагнула вона. — Цьому ніколи не судилося бути».
Майкл Толланд почувався як людина, якій посміхнулася надія на шляху до шибениці.
Упродовж років після смерті Селії Толландові часто доводилося переживати ночі, коли йому хотілося померти, години болю та самотності, яких, здавалося, можна було позбутися разом із самим життям. І сьогодні він, уперше за весь час, почав розуміти те, що завжди казали йому друзі.
Тримаючи руку Рейчел у своїй, Толланд відчував злу іронію теперішньої ситуації, з якою було важко змиритися. Часто доля вкрай жорстоко розташовує події в часі. З його серця ніби спала товста броня. На мить на цій потертій палубі «Гої» Толланд відчув, як над ним витає дух Селії, як це часто бувало раніше. Її голос чувся в шумі вируючої води.
— Тобі жити далі, — прошепотів голос. — Обіцяй, що знайдеш нове кохання.
— Я ніколи не захочу іншого кохання, — відповів їй тоді Толланд.
Селія посміхнулася мудрою посмішкою.
— Ти мусиш.
І зараз, сидячи на палубі «Гої», Толланд відчув, як у його душі раптом піднялася хвиля глибокого й сильного почуття. Він здогадався, що то щастя.
І разом з цим почуттям прийшло непереборне бажання жити.
Пікерінга охопила дивна байдужість, коли він ішов до двох полонених. Він зупинився перед Рейчел, трохи здивований тим, як легко це йому дається.
— Інколи, — сказав він, — ситуація змушує до жахливого вибору.
Погляд Рейчел був твердий і рішучий.
— Ви самі створили цю ситуацію.
— Війни без жертв не буває, — вже жорсткіше відрізав Пікерінг.
Пікерінг побачив, що вона пригадала це прислів’я — воно часто вживалося у відомствах, що займалися національною безпекою. «Пожертвуй кількома, щоб урятувати багатьох».
Рейчел поглянула на шефа з неприхованою огидою.
— То нам з Майком «пощастило» потрапити до отих ваших «кількох»?
Пікерінг замислився. Іншого виходу не було. Він обернувся до Дельта-Один.
— Визволяйте вашого напарника, час завершувати операцію.
Дельта-Один кивнув.
Пікерінг востаннє надовго затримав погляд на Рейчел, а потім підійшов до поруччя з лівого борту і став вдивлятися в океан, що вирував унизу. Цієї картини він волів не бачити.
Дельта-Один відчув, як до нього повернулося почуття власної могутності і значущості. Він міцніше стиснув автомат і кинув погляд на свого напарника, який теліпався в механічних «руках» батискафа. Усе, що залишалося, — це зачинити люк під ногами Дельта-Два, вивільнити його із залізних пазурів, а потім ліквідувати Рейчел Секстон та Майкла Толланда. Дельта-Один встиг звернути увагу на складність панелі керування, розташованої біля люка, — то була ціла низка непозначених важелів та цифрових шкал, призначених для керування люком, лебідкою, а також для виконання інших функцій. Він не збирався натиснути неправильну кнопку чи посунути не той важіль, ризикуючи життям напарника.
Необхідно усунути будь-який ризик. Ніколи не поспішай.
Він вирішив змусити Толланда виконати операцію зі звільнення напарника. Щоб убезпечити себе від несподіванки, Дельта-Один вдався до перестраховки, відомої в його роботі під назвою «біологічна застава».