Дэн Браун – Точка Обману (страница 95)
— Ти була в моєму кабінеті? — спитав сенатор, поглянувши їй просто в очі.
«Цьому факсові я завдячую своїм життям», — подумала Габріель.
Кілька хвилин тому вона сиділа за комп’ютером Секстона, намагаючись зробити роздруківки документів, що доводили хабарництво Секстона. Але ці файли мали якийсь захист, і їй знадобився б час, щоб їх роздрукувати. Вона, мабуть, і досі займалася б цим, якби не факс, який раптом увімкнувся, повернувши її до реальності. Габріель сприйняла це як підказку долі забиратися геть. Не завдаючи собі клопоту поглянути, що то за факс, вона вийшла з комп’ютера сенатора, прибрала на столі і подалася до туалету, аби повернутися тим самим шляхом, що й прийшла. Габріель якраз вибиралася з туалету Секстона, коли той влетів до свого кабінету.
І тепер, коли перед нею стояв сенатор і незмигно на неї дивився, Габріель зрозуміла, що він шукає в її очах натяк на брехню. А вона знала, що сенатор відчував брехню як ніхто інший. Якщо вона йому збреше, він одразу ж здогадається.
— Ви добряче випили, — ухильно відповіла вона, відвертаючись.
Секстон поклав руку їй на плече і повернув обличчям до себе.
— Ти була в моєму кабінеті?
Габріель відчула зростаючий страх. Секстон і справді багато випив. Його дотик був грубим.
— У вашому кабінеті? — іронічно перепитала вона, роблено хихикнувши. — А що я там забула?
— Я чув, як на задньому плані вдарив мій напільний годинник, коли я тобі телефонував.
Габріель внутрішньо зіщулилася. Його годинник? їй навіть на думку це не могло спасти.
— Ваш годинник? Не смішіть мене. Це звучить абсурдно.
— Я проводжу в своєму кабінеті увесь день. І я знаю, як звучить мій годинник.
Габріель відчула, що має покласти цьому край — причому негайно.
— Слухайте, що я вам скажу, сенаторе. Зараз четверта година ранку, ви добряче випили, почули в телефоні якесь клацання і хутко гайнули сюди? — Вона з обуренням махнула рукою на його двері. — Ви що, вважаєте, ніби я вимкнула систему сигналізації, взяла відмички, проникла до вашого офісу і повелася настільки по-дурному, що стала відповідати на ваш телефонний дзвінок під час скоєння злочину? А потім, виходячи, знову увімкнула сигналізацію і зайшла дорогою до вбиральні, гадаючи, що мені вдасться просто так вшитися?
Секстон дивився на неї, отетеріло кліпаючи очима.
— Щоб людина пила на самоті, має бути причина, — сказала Габріель уже м’якше. — Так вам потрібна інформація про насівський супутник-сканер чи ні?
Коли сенатор повертався до свого кабінету, його думки плуталися. Підійшовши до бару, він налив собі пепсі. Він не
— Будеш? — спитав він, обертаючись. Але Габріель не пішла за сенатором до кабінету. Вона й досі стояла на порозі, потираючи носа. — Заради Бога, припини. Заходь, розкажи мені, про що ти дізналася в НАСА.
— Здається, що з мене на сьогодні досить, — сказала вона якось відсторонено. — Поговорімо про це завтра.
Та Секстону ніколи було гратися. Ця інформація була потрібна йому зараз, і він не збирався її випрошувати. Сенатор стомлено зітхнув.
— Я винен перед тобою, я утнув дурницю, — мовив він. — Вибач, будь ласка. Вчора був жахливий день. Я просто не тямив, що роблю.
Але Габріель так і не переступила через поріг.
Сенатор підійшов до свого столу і поставив пепсі. А потім кивнув на своє шкіряне крісло — то був його своєрідний владний трон.
— Сідай, випий пепсі, а я тим часом сходжу до туалету і охолону. — 3 цими словами Секстон пішов до вбиральні.
Але Габріель як стояла, так і залишилася стояти.
— Здається, мені прийшов якийсь факс, — кинув він через плече, входячи до туалету.
Секстон зачинив двері і наповнив раковину холодною водою. Потім побризкав нею обличчя, але думки все одно не прояснилися. Такого з ним досі не траплялося: почуватися, настільки впевненим у власній правоті і водночас — настільки невпевненим. Секстон був чоловіком, який довіряв своїй інтуїції, а інтуїція підказувала йому, що Габріель Еш таки заходила до його кабінету.
Секстон зусиллям волі змусив себе про це забути, щоб зосередитися на нагальній поточній справі — НАСА. Зараз Габріель була йому потрібна, як ніколи. Тому не час відштовхувати її та налаштовувати вороже. Він мусить знати те, що знає вона.
Секстон витер обличчя, відкинув назад голову й увібрав повні легені повітря. «Розслабся і заспокойся, — сказав він самому собі. — Гне поводься грубо». Він заплющив очі, знову глибоко вдихнув — і відчув, як його відпустило.
Вийшовши з туалету, Секстон з полегшенням побачив, що Габріель уже пересердилася й увійшла до його офісу. «От і добре, — подумав він. — Тепер до справи». Габріель стояла біля факсу, гортаючи отримані папери. Однак, коли сенатор побачив її обличчя, його оптимістичний настрій змінився на збентеження. На обличчі Габріель відбилися страх і розгубленість.
— Що сталося? — спитав сенатор, наближаючись до неї.
Габріель хитнулася, наче ось-ось знепритомніє.
— Що там таке?
— Метеорит... — ледь видушила вона, подаючи йому тремтячою рукою стос паперів. — І ваша донька... вона в небезпеці.
Ошелешений Секстон швидко підійшов до Габріель і забрав у неї отримані факсом папери. Горішній аркуш був повідомленням, написаним від руки. Сенатор умить упізнав почерк. Повідомлення шокувало своєю незграбністю і прямотою.
Рідко траплялося так, що сенатор чогось не розумів з першого разу, зазвичай він усе хапав на льоту, але зараз, кілька разів перечитавши повідомлення Рейчел, він так і не зміг збагнути, що воно означає.
Не знаючи, що й думати, сенатор почав тасувати півдюжини аркушів. На першому виднівся результат сканування якогось льодового масиву. Секстон помітив на роздруківці метеоритну шахту, про яку так багато теревенили по телебаченню. Його погляд швидко привернула якась подоба тіла, що в цій шахті плавала. Потім він побачив дещо, що вразило його набагато сильніше: чіткий обрис іще однієї шахти просто під тим місцем, де лежав метеорит, — наче камінь ввели у кригу знизу.
Швидко перегорнувши цей аркуш, на наступному сенатор побачив фотографію якоїсь сучасної океанської істоти під назвою Bathynomous giganteus. Він витріщився на неї, страшенно здивований.
Знявши похапливо ще один аркуш, він побачив діаграму, що демонструвала вміст іонізованого водню в корі метеорита. На цьому аркуші від руки було написано: «Обпалено за допомогою скрапленого водню? У двигуні, винайденому НАСА?»
Секстон очам своїм не повірив. Кімната довкола нього пішла обертом. Він перегорнув передостанній документ, і на останньому аркуші побачив фото скельної породи з металевими вкрапленнями, які були точнісінько як ті, що в метеориті. Супровідне пояснення запевняло, що ця порода була продуктом вулканічних явищ в океані. «Скельна порода з океану? — здивувався сенатор. — Але ж НАСА стверджувала, що хондри утворюються лише в космосі!»
Секстон поклав стос на стіл і рухнув у крісло. Лише чверть хвилини знадобилося йому для того, аби скласти докупи все, що він щойно побачив. Потенційні наслідки цього факсу були абсолютно чіткими та зрозумілими. Навіть людина нетямуща могла досить швидко второпати, що ці фото доводили.
Жоден день кар’єри сенатора не був наповнений такими екстремальними злетами та падіннями. Але сьогоднішній день був як американські гірки надії та відчаю. Ошелешеність і навіть деяка повага до виконавців такої ретельно продуманої й так само ретельно виконаної фальсифікації швидко випарувалися геть, коли він збагнув, що це шахрайство обіцяло йому в плані політичної вигоди.
У хвилину радісного піднесення сенатор зовсім забув, що його доньці загрожує небезпека.
— Рейчел у небезпеці, — нагадала Габріель. — У посланні йдеться, що НАСА та Білий дім намагаються її...
Раптом факс Секстона знову задзвонив. Габріель різко крутнулася і витріщилася на нього. Секстон спіймав себе на тому, що зробив те саме. Він навіть приблизно не міг здогадатися, що іще могла надіслати йому Рейчел. Якісь докази?
Проте, коли факс відповів на дзвінок, жодної сторінки надіслано не було. І апарат, не зафіксувавши сигналу про надходження інформації, перемкнувся в режим автовідповідача.
«Здрастуйте, — затріщало в динаміку записане привітання. — Це офіс сенатора Седжвіка Секстона. Якщо ви хочете надіслати факс, можете зробити це в будь-який час. Якщо ні, можете залишити своє повідомлення після сигналу».