Дэн Браун – Точка Обману (страница 84)

Коркі закотив очі.

— Це неможливо.

Толланд поглянув на нього і спитав:

— Чи є якісь альтернативні пояснення наявності хондр у камені, який знайшов доктор Поллок?

— Певна річ! — вигукнув Коркі. — Поллок знайшов справжній метеорит. Метеорити постійно падають в океан. Поллок не запідозрив у цьому камені метеорита, бо за роки, проведені на морському дні, вода вимила кору плавлення і він став схожим на звичайнісінький камінь. — Коркі обернувся до Ксавії. — Цікаво, а чи вистачило у Поллока клепки заміряти вміст нікелю в цьому камінці?

— Уявіть собі, що вистачило, — відказала Ксавія і знову погортала сторінки. — Ось Поллок пише: «Я з подивом виявив, що вміст нікелю не вкладався в прийняті рамки середніх значень для породи метеоритного походження, хоча величини були напрочуд близькими».

— Наскільки близькими? — занепокоєно спитала Рейчел. — А як узагалі можна переплутати підводний камінь з метеоритом?

— Ніяк, — похитала головою Ксавія. — Я не геолог-хімік, але, наскільки мені відомо, між каменем, який знайшов Поллок, та справжніми метеоритами існують великі хімічні розбіжності.

— А що це за розбіжності? — настійливо поцікавився Толланд.

Ксавія втупилася в якийсь абзац у своїх нотатках.

— Якщо вірити написаному, найголовніша розбіжність полягає в хімічному складі самих хондр, у яких різниться співвідношення титану і цирконію. В океанських хондрах частка цирконію в цьому співвідношенні була надзвичайно низькою. — Вона знову поглянула в нотатки. — Ага, ось, лише дві частини на мільйон.

— Дві частини на мільйон? — вирвалося в Коркі. — Але ж у метеоритах воно в тисячі разів більше!

— Так, — відповіла Ксавія. — Саме тому Поллок і вважає, що цей камінь — не космічний прибулець.

Толланд нахилився до Марлінсона і прошепотів:

— А НАСА, часом, не здійснювала вимірів співвідношення титану і цирконію в метеориті, знайденому в льодовиковому шельфі Мілна?

— Звісно, що ні, — пирхнув Коркі. — Ніхто ніколи цим не займатиметься. Бо це все одно, що дивитися на автомобіль, а потім узятися вимірювати хімічний склад його гумових коліс, аби пересвідчитися, що перед нами дійсно автівка!

Толланд зітхнув і перевів погляд на Ксавію.

— Якщо ми дамо тобі камінь з хондрами, ти зможеш визначити — вони метеоритного походження чи океанічного, згідно з теорією Поллока?

Ксавія знизала плечима.

— Гадаю, що зможу. Електронний мікроаналізатор упорається з цим завданням доволі точно. А про що, взагалі, йдеться?

Толланд повернувся до астрофізика.

— Дай їй камінь.

Коркі неохоче видобув з кишені уламок метеорита і віддав його Ксавії.

Узявши плаский диск, вона спохмурніла. Пильно придивившись до обпаленої кори, а потім — до скам’янілих решток, Ксавія аж рота розкрила від подиву.

— Господи милосердний! — вигукнула вона, різко підвівши голову. — А це, часом, не частина...

— Так, — підтвердив Толланд. — На жаль, так воно і є.

106

Габріель Еш стояла на самоті у своєму офісі і міркувала, що робити далі. Менш ніж дві години тому вона залишила штаб-квартиру НАСА, згоряючи від нетерпіння повідомити про шахрайство Кріса Гарпера з супутником-сканером.

А тепер її ентузіазм майже випарувався.

За словами Йоланди, двоє незалежних репортерів Ей-бі-сі підозрювали сенатора в тому, що він бере хабарі від фонду «Космічний кордон». Більше того, тільки-но Габріель дізналася, що сенатор насправді знав, що вона проникла до його апартаментів під час зустрічі з представниками фонду, але нічого їй про це не сказав.

Габріель зітхнула. Таксі вже давно поїхало, але, хоча вона могла викликати ще одне за кілька хвилин, Габріель знала, що їй спершу треба дещо зробити.

Невже я й справді це зроблю?

Габріель нахмурилася, розуміючи, що вибору немає. Вона більше не знала, кому довіряти.

Вийшовши зі свого кабінету, вона повернулася до секретарського вестибюлю і пройшла до широкого коридору з протилежного боку. В дальньому його кінці виднілися масивні дубові двері сенаторського кабінету з прапорами по обидва боки: один — державний прапор США, а другий — прапор штату Делавер. Його двері, як і більшість дверей сенаторських кабінетів у цьому будинку, були підсилені стальною арматурою і замикалися на звичайний ключ та електронний, а на додачу ще й були оснащені системою сигналізації.

Габріель знала, що коли їй вдасться хоч ненадовго проникнути до кабінету, то вона отримає відповіді на всі запитання. Підходячи до важких дверей, Габріель не плекала ілюзій, що зможе їх відчинити. Вона мала інший план. За десять футів до кабінету Секстона розташовувався жіночий туалет, і вона звернула туди. Лампи денного світла увімкнулися автоматично, різко зблиснувши на білих кахлях. Габріель на мить зупинилася і поглянула на себе в дзеркало. Як і завжди, риси її обличчя були м’якшими та ніжнішими, аніж вона гадала. Майже витонченими. Вона почувалася набагато сильнішою, аніж виглядала.

А ти впевнена, що готова це зробити?

Габріель знала, що Секстон нетерпляче на неї чекає, аби вона прояснила йому ситуацію з супутником-сканером. Але, на жаль, вона розуміла також, що Секстон її сьогодні свідомо обдурив. А Габріель Еш не любила, коли її дурять. Сьогодні увечері сенатор дещо від неї приховав. І тепер питання полягало ось у чому: а скільки він од неї приховав? Відповідь на це запитання була в його кабінеті. І вона це знала. Просто за стіною цієї вбиральні.

— П’ять хвилин, — сказала Габріель сама собі, збираючи докупи рішучість.

Підійшовши до підсобки, вона простягнула руку і понишпорила по одвірку. На підлогу впав, дзенькнувши, ключ. Прибиральники у комплексі імені Філіпа А. Гарта були державними працівниками і кудись безслідно випаровувалися щоразу під час страйку чи якоїсь іншої акції протесту, на тижні залишаючи туалети без паперу. Жінкам, що працювали в офісі сенатора, така принизлива ситуація набридла, вони взяли справу в свої руки і забезпечили додатковий ключ на випадок «крайньої необхідності».

«Зараз саме такий випадок», — вирішила Габріель.

І відчинила підсобку.

Інтер’єр був захаращений швабрами та щітками, на полицях лежали туалетний папір і серветки. Місяць тому, коли Габріель шукала паперові рушники, вона зробила одне незвичайне відкриття. Не маючи змоги дістати рушник з верхньої полиці, вона спробувала збити його кінцем швабри. І при цьому разом із рулоном збила одну кахлю зі стелі. Коли ж вона здерлася нагору, щоб ту кахлю так-сяк примостити на місце, то почула голос сенатора Секстона.

Почула чисто й чітко.

За відлунням вона зробила висновок, що то сенатор про щось розмовляв сам з собою у своїй вбиральні, яку, вочевидь, від цієї підсобки відділяла лише стінка з плиток, що легко знімалися.

І сьогодні, прийшовши сюди зовсім не за паперовими рушниками, Габріель скинула з себе туфлі, видерлася нагору по стелажу, вийняла кілька кахляних плиток і підтягнулася на руках. Зараз нема часу перейматися питаннями моралі, подумала вона. Цікаво, а скільки державних законів та урядових актів я зараз порушу?

Спустившись крізь отвір біля стелі до приватного туалету Секстона, Габріель стала ногами в колготках на холодний керамічний унітаз і зіскочила на підлогу. А тоді, затамувавши подих, увійшла до кабінету Секстона.

Під ногами відчувалися м’якість і тепло розкішних килимів зі Сходу.

107

А за тридцять миль звідти, над гострими вершинами сосен північної частини штату Делавер, промайнув чорний штурмовий гелікоптер «кайова». Дельта-Один перевірив координати, занесені в систему автоматичної навігації.

Корабельний передавач та телефон Пікерінга були зашифровані з метою захисту змісту розмови, проте Дельта-Один і не збирався перехоплювати зміст, коли за допомогою імпульсного сигналу зафіксував дзвінок Рейчел з судна. Супутникова навігаційна система та комп’ютерна тріангуляція робили фіксацію координат передавача значно легшим завданням, аніж розшифрування самої розмови.

Дельта-Один завжди втішав той факт, що більшість користувачів стільникових телефонів і гадки не мали, що кожного разу, коли вони здійснюють дзвінок, державна станція підслуховування — якщо їй дадуть відповідне завдання — запросто може визначити їх місцеположення будь-де з точністю до десяти футів. Про цю невеличку «послугу» в рекламі телефонних компаній чомусь не згадувалося. Тому сьогодні, маючи частоту прийому стільникового телефону Пікерінга, підрозділ «Дельта» легко міг визначати координати вхідних дзвінків.

Тепер вони летіли просто на ціль, до якої залишалося двадцять миль.

— «Парасольку» увімкнув? — спитав Дельта-Один у свого напарника, Дельта-Два, що сидів за радаром та системою озброєння.

— Так. Очікуємо дальності п’ять миль.

«П’ять миль», — подумав Дельта-Один. Ефективно використати систему озброєнь «кайови» він міг лише в зоні дії радара цілі. Дельта-Один не сумнівався, що хтось на борту «Гої» зараз нервово стежить за екраном радара. їм дали завдання знищити ціль так, щоб вона не встигла послати сигнал допомоги по радіо, і це означало, що вертоліт мав підкрастися до судна непоміченим.

Коли до цілі залишалося п’ятнадцять миль — іще поза зоною дії радара, — Дельта-Один несподівано відвернув гелікоптер на тридцять п’ять градусів від курсу. Піднявшись на висоту три тисячі футів — звичайну для легких літаків, — він перейшов на швидкість 110 вузлів.