Дэн Браун – Точка Обману (страница 79)
— З такої висоти ми нічого не побачимо, окрім палаючої плями нафти.
— А ви увімкніть, — наполіг Толланд.
Пілот якось дивно зиркнув на Толланда, натиснув кнопки, налаштовуючи термооб’єктив шукача, змонтований під корпусом машини. Невдовзі вони матимуть змогу бачити поверхню океану в радіусі трьох миль довкола. На панелі приладів засвітився рідкокристалічний екран. І на ньому поволі випливло зображення.
— Ну ні фіга собі! — пілот аж сіпнувся від подиву, й разом із ним сіпнувся і вертоліт.
Рейчел та Коркі витріщилися на екран з не меншим подивом. На чорному тлі океану виднілася величезна червона спіраль. Вона звивалася і пульсувала.
Рейчел з трепетом поглянула на Толланда.
— Схоже на циклон, яким він виглядає з супутника погоди.
— А це і є циклон, — сказав Толланд. — Завихрення теплих течій. Десь півмилі в діаметрі.
Пілот полегшено розсміявся.
— Оце так! Ми їх бачимо час від часу, але про це я ще не чув.
— Воно вийшло на поверхню лише минулого тижня, — пояснив Толланд. — Скоріш за все, протримається не більше кількох днів.
— А чим спричинений цей вир? — спитала Рейчел, ошелешена появою виру посеред океану.
— Вихід магми на поверхню, — пояснив пілот.
Рейчел повернулася до Толланда.
— Це що, вулкан?
— Ні, — відповів океанограф. — Зазвичай на східному узбережжі не буває активних вулканів, але час від часу тут трапляються несподівані «кишені» магми, які набухають під морським дном і створюють «гарячі точки». Ця гаряча точка спричиняє зворотний температурний перепад: гаряча вода — внизу, а холодна — нагорі. В результаті маємо отакі спіралеподібні течії — мегаплюми. Покрутившись кілька днів, вони зникають.
Пілот поглянув на пульсуючу спіраль на своєму екрані.
— Схоже, що цей вир і досі не втратив силу. — Він помовчав, перевіряючи координати корабля Толланда, а потім здивовано поглянув на нього через плече. — Пане Толланд, схоже, що ваша посудина стоїть на якорі доволі близько до центру цього виру.
Толланд кивнув.
— Біля центру спіралі потоки трохи повільніші, аніж скраю, — вісімнадцять вузлів. Це все одно, що ставати на якір посеред швидкої річки. Нам довелося чимало попрацювати з якорем цього тижня.
— О Господи! — вигукнув пілот. — Вісімнадцять вузлів? Дивіться, за борт не повипадайте! — І розсміявся.
Та Рейчел було не до сміху.
— Майкле, а ти мені нічого не сказав ні про мегаплюми, ні про вихід магми, ні про теплі течії.
Він заспокійливо поклав руку їй на плече.
— Вони не становлять абсолютно ніякої небезпеки, повір мені.
Рейчел спохмурніла.
— Отже, твоя телепередача, яку ти тут знімав, буде про це явище — вихід магми?
— Так, про мегаплюми і про Sphyrna mokarran.
— Ясно. Ти мені раніше про це розповідав.
Толланд хитро посміхнувся.
— Sphyrna mokarran полюбляє теплу воду, і саме зараз сюди, у це коло нагрітої води діаметром з милю, збираються всі особини з довколишніх вод.
— Просто клас, — зауважила Рейчел і занепокоєно кивнула. — А що це таке — Sphyrna mokarran?
— Найогидніша істота в океані.
— Камбала, чи що?
— Та ні, всього-на-всього велетенська акула-молот, — розсміявся Толланд.
Рейчел аж заклякла на сидінні.
Толланд підморгнув.
— Розслабся. Вони цілком сумирні істоти. І не становлять небезпеки.
— Ти б не казав цього, якби вони й справді не становили небезпеки.
Толланд знову розсміявся.
— Мабуть, ти маєш рацію. — Він грайливо гукнув пілотові: — Слухайте, а коли ви востаннє рятували кого-небудь від нападу велетенської акули-молота?
Пілот знизав плечима.
— Нам нікого не доводилося рятувати від акули-молота ось уже кілька десятиріч.
Толланд повернувся до Рейчел.
— Ось бачиш. Протягом кількох десятиріч. Тож нема чого турбуватися.
— Десь із місяць тому, — додав пілот, — тут стався напад, коли один телепень аквалангіст здумав здуру погратися...
— Стривайте! — вигукнула Рейчел. — Ви ж казали, що вам не доводилося рятувати нікого впродовж десятиріч!
— Еге ж, — відповів пілот. — Тому що нікого
101
На горизонті замаячив мерехтливий силует «Гої». З відстані пів-милі Толланд побачив яскраві палубні вогні, які Ксавія завбачливо залишила ввімкнутими. Завваживши ці вогні, він відчув себе стомленим мандрівником, що під’їжджає до рідної хати.
— Начебто ти казав, що на борту лише одна людина, — зауважила Рейчел, здивовано поглянувши на вогні.
— А ти не залишаєш увімкненим світло, коли сама вдома?
— Ну, одну лампочку. Але ж не у всьому будинку.
Толланд посміхнувся. Попри всі зусилля Рейчел триматися невимушено, він бачив, що вона почувається явно не в своїй тарілці. Йому захотілося покласти руку їй на плече і заспокоїти, але сказати було нічого.
— Світло ввімкнуто з міркувань безпеки. Щоб здавалося, наче на судні багато людей.
Коркі хихикнув.
— Боїшся піратів, Майку?
— Та ні. Найбільшу небезпеку тут становлять ідіоти, які не вміють користуватися радаром. Найкращий захист від несподіваного нічного тарану — це зробити так, щоб тебе усі бачили.
Коркі саркастично примружився на корабель унизу.
— Щоб усі бачили? А як же не бачити, коли твій корабель світиться, наче новорічна ялинка? Мабуть, Ен-бі-сі не шкодує грошей на твої рахунки за електрику.
Вертоліт знизився, заклав віраж навколо освітленого судна, і пілот почав маневрувати, підводячи машину до вертолітного майданчика на кормі корабля. Навіть з висоти Толланд бачив, як стрімка течія шарпає корпус «Гої». Поставлена на носовий якір, вона вирівнялася за течією і сіпалася на товстелезній якірній линві, як тварина, посаджена на ланцюг.
— Красуня, нічого не скажеш, — зауважив пілот і розсміявся.
Толланд відчув у його голосі сарказм. Бо насправді «Гоя» мала огидний вигляд. Як величезна товстозада баба — за словами одного телевізійника. Це було одне з сімнадцяти суден, які характеризувалися малою площею ватерлінії. Масивна платформа, що піднімалася на тридцять футів над поверхнею води, трималася на чотирьох опорах, а ті, в свою чергу, — на великих поплавцях. На відстані судно мало вигляд низької бурової платформи. Зблизька ж воно нагадувало палубну баржу на ходулях. Житловий відсік, лабораторії та капітанський місток розташовувалися в ярусній надбудові, і все це нагадувало плавучий кавовий столик зі спорудами, безладно наліпленими одна на одну.
Незважаючи на свою «нешвидкісну» зовнішність, конструкція «Гої» забезпечувала їй малу площу ватерлінії, а отже, і додаткову остійність. На цій піднятій над поверхнею води платформі легше було знімати фільми, легше працювати в лабораторії, а гості-науковці менше потерпали від морської хвороби. І хоча Ен-бі-сі напосідала на Толланда, щоб той дав згоду придбати сучасніший корабель, океанограф не погоджувався. Попри те що протягом останніх років з’явилися судна кращі і навіть більш остійні, цей корабель був йому домівкою ось уже близько десяти років і саме на ньому він відчайдушно боровся з депресією після смерті Селії. Інколи вночі Толландові й досі чувся її голос у посвисту вітру. Може, коли примари зникнуть, він подумає про придбання нового судна. Але не зараз.
Коли вертоліт приземлився на кормовий майданчик, Рейчел не відчула сподіваного полегшення. Але приємний момент полягав хоча б у тому, що вона вже не летіла над поверхнею води. Поганим же моментом було те, що вона все одно на ній стояла. Переборовши легке тремтіння в ногах, вона вибралася на палубу й озирнулася. Палуба виявилася напрочуд захаращеною і маленькою, особливо коли на ній з’явився ще й гелікоптер. Перевівши погляд на ніс, Рейчел з подивом побачила перед собою основну частину судна — непоказну багатошарову конструкцію.