Дэн Браун – Точка Обману (страница 57)

— Давайте будемо називати це не брехнею, — відрізала Тенч, — а вимушеним введенням в оману. Зважаючи на значущість відкриття, гадаю, ви розумієте потребу НАСА тримати все це в таємниці.

— Від широкого загалу — так.

Копилити від образи губи не входило до репертуару таких серйозних чоловіків, як Вільям Пікерінг, і Тенч відчула, що на сильнішу образу він не здатен через свою вдачу.

— Я маю лише хвилину часу, — сказала Тенч, намагаючись перехопити ініціативу, — але я визнала за необхідне зателефонувати вам і попередити.

— Попередити мене? Про що? — негайно насторожився Пікерінг. — Невже Зак Герні задумав призначити нового директора управління військово-космічної розвідки, більш прихильного до НАСА?

— Звісно, що ні. Президент прекрасно розуміє, що ваше критичне ставлення до космічного відомства спричинене проблемами безпеки, і він намагатиметься усунути ці недоліки. Взагалі-то я телефоную з приводу однієї вашої співробітниці. — Вона зробила паузу. — 3 приводу Рейчел Секстон. Вона вам іще не телефонувала сьогодні увечері?

— Ні. Я послав її сьогодні до Білого дому на прохання президента. Щось ви надовго її затримали. Вона вже давно мала повернутися.

Тенч полегшено зітхнула: вона випередила Рейчел Секстон. Зробивши глибоку затяжку, Марджорі Тенч заговорила якомога спокійніше:

— Маю таку підозру, що вона вам невдовзі зателефонує.

— От і добре. Я теж чекаю на її дзвінок. Мушу сказати, що, коли почалася прес-конференція, я спочатку побоювався, що президент переконав міс Секстон теж узяти в ній участь і виступити публічно. Я дуже задоволений, що він цього не зробив.

— Зак Герні — людина шляхетна, — зауважила Тенч. — Чого я не можу сказати про міс Секстон.

На протилежному кінці лінії запала довга мовчанка.

— Сподіваюся, я вас неправильно зрозумів.

Тенч важко зітхнула.

— Та ні, сер. Ви мене правильно зрозуміли. Якщо коротко, то схоже, що Рейчел Секстон має намір поставити під сумнів сьогоднішню заяву НАСА про відкриття. Не знаю чому, але, публічно підтвердивши достовірність відкриття, вона раптом здійснює поворот на сто вісімдесят градусів і висловлює на адресу НАСА абсурдні й жахливі звинувачення в обмані та фальсифікації.

— Не зрозумів? — перепитав Пікерінг, і з його голосу було чути, як він внутрішньо напружився.

— Та отож, тривожна інформація. Мені страшенно не хотілося вам цього казати, але вона зателефонувала мені за дві хвилини до прес-конференції і попередила про необхідність скасувати її.

— На якій підставі?

— Підстави абсурдні. Вона сказала, що виявила серйозні вади в інформації про метеорит.

Пікерінг надовго замовк — і це не сподобалося Тенч.

— Вади? — нарешті перепитав директор управління розвідки. — Які вади?

— Абсолютно сміховинні, враховуючи, що НАСА два тижні експериментувала, перевіряючи...

— Мені важко повірити, що така людина, як Рейчел Секстон, могла вимагати скасування прес-конференції президента, якби не мала для цього до біса вагомих підстав. — У голосі Пікерінга звучала тривога. — Мабуть, вам слід було вислухати її.

— О, я вас благаю! — випалила Тенч і закашлялася. — Ви ж бачили прес-конференцію. Дані про метеорит неодноразово підтвердили численні фахівці. В тому числі незалежні. Вам не видається дивним той факт, що Рейчел Секстон — донька єдиного чоловіка, якому сьогоднішня прес-конференція може зашкодити, — раптово змінює свою точку зору?

— Це видається дивним лише тому, міс Тенч, що мені випадково відома та обставина, що міс Секстон та її батько тільки на людях зберігають видимість чемності у своїх стосунках. Я ані на секунду не можу уявити, що Рейчел Секстон після кількох років роботи на президента раптом вирішує перебігти в інший табір і брехати на підтримку свого татка.

— Можливо, зіграли амбіції? Чесно кажучи, не знаю. А можливо, це шанс стати донькою наступного президента, першою донькою країни, так би мовити... — немов ненароком кинула Тенч і вичікувально замовкла.

Пікерінг умить посуворішав.

— Притягнуто за вуха, міс Тенч. Просто притягнуто за вуха.

Тенч насупилася. Власне, а на що вона розраховувала? Вона звинувачує найздібнішу співробітницю Пікерінга у зраді президента і хоче, щоб той її підтримав? Ясна річ, директор буде захищати Рейчел Секстон.

— З’єднайте мене з нею, — скомандував Пікерінг. — Я хочу сам поговорити з міс Секстон.

— Боюся, що це неможливо, — відповіла Тенч. — Зараз її немає в Білому домі.

— А де ж вона?

— Сьогодні вранці президент послав її на льодовик Мілна, щоб безпосередньо перевірити отриману інформацію. Вона ще не повернулася.

— А мені про це так і не повідомили, — ще більше спохмурнів директор управління.

— Я не маю часу вислуховувати тиради про ображену гордість. Я зателефонувала лише із ввічливості. Хотіла як краще. Хотіла попередити вас, що Рейчел Секстон вирішила грати власну гру стосовно сьогоднішнього звернення президента. Вона шукатиме союзників. Якщо вона вийде з вами на зв’язок, то вам не завадило б знати, що Білий дім має в розпорядженні відео-матеріал, записаний сьогодні вдень, у якому вона підтверджує правдивість даних про метеорит перед президентом та його командою. І якщо зараз, з невідомих мотивів, Рейчел Секстон спробує заплямувати добре ім’я Зака Герні або НАСА, то, клянуся вам, Білий дім зробить усе, щоб її падіння було швидким і болючим. — Тенч помовчала, аби до Пікерінга краще дійшов зміст сказаного. — Гадаю, що ви відповісте люб’язністю на люб’язність і повідомите мені негайно, якщо Рейчел Секстон вам зателефонує. Вона робить прямий випад проти президента, і Білий дім має намір затримати її для допиту, доки вона не встигла завдати великої шкоди. Я чекатиму на ваш дзвінок, директоре. Наразі це все. На добраніч.

Марджорі Тенч поклала слухавку, перебуваючи у повній впевненості, що ніхто і ніколи так не говорив з Вільямом Пікерінгом за все його життя.

Вільям Пікерінг стояв біля вікна свого кабінету на горішньому поверсі і вдивлявся у вірджинську ніч. Дзвінок від Марджорі Тенч глибоко занепокоїв його. Він прикусив губу і спробував подумки скласти докупи щойно почуте.

— Директоре? — тихо гукнула секретарка, постукавши в двері. — Вам знову телефонують.

— Тільки не зараз, — задумливо відказав Пікерінг.

— Це Рейчел Секстон.

Пікерінг різко обернувся. Тенч просто провидиця якась!

— Гаразд. Давайте її негайно.

— Взагалі-то, сер, вона телефонує по кодованому аудіовізуальному каналу. Хочете, щоб я принесла пристрій вам до кабінету?

Аудіовізуальний канал?

— А звідки вона телефонує?

Секретарка відповіла.

Пікерінг ошелешено витріщився на неї. І хутко подався по коридору до перемовного залу. Такого він іще не бачив.

70

«Глуха кімната» субмарини «Шарлотта», спроектована за аналогією з приміщенням у «Белл Лаборіторіз», була фактично звуконепроникною, бо унеможливлювала відлуння. Ця акустично чиста кімната поглинала звуки з ефективністю 99,4 відсотка. Через акустичну провідність металу та води підводні човни завжди були вразливими: розмови на борту могли пеленгувати розташовані неподалік перехоплювачі, оснащені підслуховувальною апаратурою. Був іще один спосіб підслуховування розмов — прикріпляти до корпусу субмарини мікрофони-«паразити» з присоскою. А з «глухої кімнати» всередині підводного човна не міг просочитися жоден звук. Усі розмови в цій камері були надійно захищені.

Ця камера мала вигляд комірчини заввишки з людський зріст, стіни, стеля та підлога були геть укриті пінопластовими шпичаками, що стирчали врізнобіч. Вона нагадала Рейчел тісну підводну печеру, де сталагміти оскаженіли і повиростали де їм тільки заманулося. А найнеприємнішим моментом була очевидна відсутність традиційної підлоги.

Підлогою слугувала сталева сітка, як у курнику, натягнута горизонтально поперек кімнати на половині її висоти, наче рибальська сіть. Ця сітка мала гумове покриття і була досить жорсткою. Дивлячись униз крізь цю павутиноподібну долівку, Рейчел відчула, наче переходить провалля по підвісному містку посеред сюрреалістичного ландшафту. А трьома футами нижче був цілий ліс пінопластових шпичаків, що загрозливо стирчали догори.

Не встигла вона увійти, як одразу ж відчула якусь бентежну нежиттєвість повітря, немов з кімнати висмоктали всю енергію. Рейчел здалося, немов її вуха заткнули ватою. Все, що вона чула, це власне дихання, та й то скоріше усвідомлювала, аніж чула. Вона гукнула, але то було все одно, що гукати в подушку. Стіни вбирали в себе всяку вібрацію, і Рейчел відчувала лише ті коливання, що відлунювали у неї в голові.

Капітан уже пішов, зачинивши за собою оббиті звукоізоляцією двері. Рейчел, Коркі й Толланд сиділи в центрі кімнати за маленьким підковоподібним столиком, що стояв на довгих металевих опорах, які проходили вниз крізь сітку. До столу були прикріплені кілька мікрофонів на вигнутих підставках, навушники і телекамера. Усе це скидалося на мініатюрну копію кімнати для симпозіумів в ООН.

Як людина, що належала до розвідувальних кіл США — найбільшого у світі виробника і користувача лазерних мікрофонів, підводних параболічних підслуховувальних пристроїв та інших гіперчутливих штучок для перехоплення розмов, — Рейчел як ніхто інший добре знала, що насправді на землі є зовсім небагато місць, де можна поговорити так, щоб тебе не підслухали. І ця «глуха кімната» вочевидь була одним із таких місць. Мікрофони та навушники за столом давали змогу проводити таку собі селекторну нараду в стилі тет-а-тет, коли люди були певні, що їхні слова не вийдуть за межі цієї кімнати. їхні голоси, потрапляючи до мікрофонів, одразу ж зазнавали інтенсивного кодування і лише потім вирушали в довгу подорож крізь атмосферу Землі.