Дэн Браун – Точка Обману (страница 59)

— Розкажіть.

— Оперативники спецслужби стверджують, що цей сигнал було послано з борту субмарини ВМС США «Шарлотта».

— Що?!

— Вони не мають координат, пані, але не сумніваються щодо коду цього судна.

— Чорт забирай! — вигукнула Тенч.

Не кажучи більше ні слова, вона гепнула слухавкою об телефон.

72

Від приглушеної акустики в «глухій кімнаті» «Шарлотти» у Рейчел виникла легка нудота. А на екрані стривожений погляд Пікерінга уп’явся в Майкла Толланда.

— А ви чому мовчите, пане Толланд?

Майкл підвів очі, як студент, якого заскочили зненацька несподіваним запитанням.

— Щойно по телевізору показували ваш доволі переконливий документальний фільм, — зазначив директор управління військово-космічної розвідки. — А що ви тепер скажете про метеорит?

— Сер, я вимушений погодитися з доктором Марлінсоном, — відповів Толланд. — На мою думку, скам’янілі рештки та метеорит є справжніми. Я непогано знаюся на способах визначення віку, а вік цього каменя був підтверджений численними тестами. Як і вміст нікелю. Ці дані не можна сфальшувати. Немає жодного сумніву в тому, що цей камінь, утворений сто дев’яносто мільйонів років тому, демонструє не характерний для земних порід вміст нікелю і нашпигований скам’янілостями, вік яких також налічує сто дев’яносто мільйонів років. І я не бачу тут іншого пояснення, крім того що НАСА дійсно знайшла метеорит.

Пікерінг замовк. На його обличчі застиг отетерілий вираз, якого Рейчел раніше не доводилося бачити.

— Що ж нам робити, сер? — спитала вона. — Ми маємо попередити президента, що є проблеми з даними.

Пікерінг нахмурився.

— Сподіваймося, що він про них не знав раніше.

Рейчел відчула, як до її горла підкотився клубок. Натяк Пікерінга був очевидним. Президент Герні може бути причетним.

Рейчел сильно в цьому сумнівалася, але і президент, і НАСА були дуже зацікавлені в такому розвиткові подій.

— На жаль, — сказав Пікерінг, — за винятком роздруківки, що демонструє наявність шахти, через яку метеорит було введено в кригу, уся наукова інформація вказує на справжність відкриття, зробленого НАСА. — Він розпачливо замовк. — А те, що на вас напали... — Він поглянув на Рейчел. — Ви припустили, що то спецназівці.

— Так, сер. — І Рейчел знову розповіла шефу про імпровізовані боєприпаси і тактику, до якої вдалися їх переслідувачі.

Щохвилини тривога на обличчі Пікерінга посилювалася. Рейчел відчула, що її бос зараз подумки перебирає кількох людей, які мали змогу залучити на свій бік цей невеликий підрозділ убивць. Звісно, таку можливість мав президент. Можливо — Марджорі Тенч як старший радник. Цілком можливо — керівник НАСА Лоуренс Екстром, бо він мав зв’язки у Пентагоні. На жаль, Рейчел спали на думку безліч варіантів, коли наслати на них спецназівців міг практично будь-який політик високого рівня з достатнім впливом та потрібними зв’язками.

— Я міг би зателефонувати президентові хоч зараз, — сказав Пікерінг, — однак не вважаю це розумним, принаймні допоки ми не здогадаємося, хто за всім цим стоїть. Я не зможу вас захистити після втручання Білого дому. До того ж я не зовсім упевнений, що йому казати. Якщо метеорит справжній — а ви підтверджуєте, що він таки дійсно справжній, — ваше звинувачення про те, що його спеціально підсунули, втрачає сенс. Президент матиме повне право поставити під сумнів правдивість мого твердження. — Він на мить замовк, наче розмірковуючи над можливими варіантами. — Безвідносно того, якою є істина і яких гравців задіяно, якщо цю інформацію буде оприлюднено, можуть постраждати деякі дуже впливові особи. Пропоную відправити вас до безпечного місця негайно, доки ми не почали розхитувати човна.

«До безпечного місця?» — здивувалася Рейчел.

— А яке місце може бути безпечнішим за ядерну субмарину, сер?

Пікерінг скорчив скептичну гримасу.

— Ваша присутність на цьому човні не залишатиметься таємницею довгий час. Я забираю вас негайно. Якщо чесно, мені було б набагато спокійніше, якби ви всі сиділи у мене в кабінеті.

73

Сенатор Секстон лежав, скрутившись калачиком, на дивані, почуваючись як біженець у чужій країні. Його вестбруцькі апартаменти, котрі ще недавно повнилися новими друзями та прихильниками, збезлюділи — скрізь стояли келихи та валялися бізнес-картки, полишені гостями, котрі буквально наввипередки кинулися до дверей.

І тепер Секстон лежав, скоцюрбившись, на дивані перед телевізором. Йому дуже хотілося вимкнути його, однак він ніяк не міг відірватися від безкінечних коментарів, які почалися після закінчення прес-конференції. Це був Вашингтон, і чекати довелося недовго: аналітики, хутенько покінчивши з псевдонауковими та філософськими гіперболами, швидко взялися за свою звичну огидну справу — обговорювати поточний політичний момент. Наче вправні майстри тортур, вони сипали сіль на рани Секстона, товчучи воду в ступі й обсмоктуючи очевидні речі.

— Ще кілька годин тому президентська кампанія Секстона була на шаленому підйомі, — зазначив один політолог. — Але тепер, після оприлюднення відкриття, зробленого НАСА, кампанію сенатора очікує болюче падіння на землю.

Секстон поморщився, простягнув руку за коньяком і відсьорбнув просто із пляшки. Він знав, що сьогодні йому доведеться пережити найсамотнішу та найважчу ніч у житті. Він відчував огиду до Марджорі Тенч, яка його так підло підставила. Він ненавидів Габріель Еш за те, що вона взагалі підкинула йому тему НАСА. Він ненавидів президента за те, що йому так неймовірно пощастило. І він ненавидів увесь світ за те, що з нього сміялися.

— Вочевидь, це вбивча новина для сенатора, — продовжував аналітик. — Завдяки відкриттю президент і НАСА тепер тріумфатори. Ця новина додасть енергії президентській кампанії безвідносно позиції Секстона щодо НАСА, але якщо зважати на попередню заяву сенатора про намір позбавити космічну агенцію бюджетних коштів, коли виникне потреба... Що ж, сьогоднішня заява президента — це подвійний нокаутуючий удар, від якого сенатор уже не оговтається.

«Мене надурили, — сказав Секстон самому собі. — Довбаний Білий дім мене підло підставив».

А політолог на екрані посміхався. Довіру до НАСА, яку останнім часом американці втратили, було з лишком відновлено. Зараз усіх просто переповнює почуття національної гордості.

І є чим пишатися. Люди вірили Заку Герні, але останнім часом почали втрачати цю довіру. Так, ще зовсім недавно президент був у глибокому нокауті після кількох сильних ударів, але він швидко оговтався, здолав внутрішню кризу і вийшов з неї ще сильнішим.

Секстон пригадав свої полуденні дебати на Сі-ен-ен і похнюпився. Йому стало зле. Упродовж останніх місяців він ретельно нарощував тиск з проблеми НАСА, а тепер це питання не лише зі скреготом загальмувало, але й стало важким каменем на його шиї. Він мав вигляд повного бовдура. Білий дім розіграв його, як пацана. Він з жахом думав, які сміховинні карикатури на нього з’являться завтра в усіх газетах. Його ім’я згадуватиметься в жартах та нових анекдотах по всій країні. Вочевидь, космічні підприємства більше не будуть тихцем фінансувати його кампанію. Всі його гості щойно побачили, як їхні мрії змило в унітаз. Ідея приватизації космосу розбилася об кам’яну стіну.

Іще раз відсьорбнувши коньяку, сенатор підвівся, непевним кроком підійшов до столу і витріщився на висячу телефонну слухавку. Знаючи, що це акт мазохістського самобичування, він, проте, підняв її, повільно поклав на місце і почав рахувати секунди.

Одна... Дві... Телефон задзвонив. Він не став піднімати слухавку, щоб спрацював автовідповідач. «Сенаторе Секстон, це Джуді Олівер із Сі-ен-ен. Я хочу надати вам можливість дати сьогодні увечері оцінку відкриттю НАСА. Будь ласка, зателефонуйте мені». Журналістка поклала слухавку.

Секстон знову почав рахувати. Один... Телефон знову задзижчав. І він знову проігнорував його. То був іще один репортер.

Взявши пляшку «Курвуазьє», Секстон поплентався до ковзних дверей балкона. Відчинивши їх, він вийшов на прохолодне повітря і, спершись на поруччя, уп’яв погляд в освітлений фасад Білого дому, що виднівся на відстані. Йому здалося, що вогні освітлення радісно мерехтіли під легеньким вітерцем.

«От виродки, — подумав він. — Століттями ми шукали докази життя у Всесвіті. І от ми знаходимо їх — якраз того року, коли я розпочав президентську кампанію! Це не просто невезіння, це якийсь фатум!» Скільки сягав погляд сенатора, у кожній квартирі світився увімкнений телевізор. Секстон подумав, де зараз може бути Габріель Еш. І де вона була сьогодні увечері? Це все вона винна! Це вона розповідала йому про всі невдачі, що спіткали НАСА одна за одною.

Він підняв пляшку, щоб зробити ще один ковток.

Чортова Габріель... це вона причина всіх моїх нещасть.

А Габріель стояла, заціпенівши, посеред хаосу студії Ей-бі-сі. Заява президента стала абсолютною несподіванкою і вкинула її у стан, близький до ступору. Вона стояла наче по стійці «струнко», немиготливим поглядом витріщившись в один із телевізорів, а довкола неї панував справжній гармидер.

Одразу після заяви президента у кімнаті новин запала мертва тиша. Вона тривала лише якусь мить, а потім розпочалася, на перший погляд, безладна метушня. Репортери були справжніми фахівцями. Вони не мали часу для висловлення емоцій. Для цього буде час після роботи. А цієї миті світ хотів дізнатися більше про знаменне відкриття, і Ей-бі-сі мала цю інформацію надати. У цій історії переплелося все: наука, історія, політична драма — така собі емоційна золота жила, тільки встигай її експлуатувати. Ніхто з працівників мас-медіа цієї ночі не збирався спати.