Дэн Браун – Точка Обману (страница 53)

— Або про хабарництво сенатора. Чи про те й про інше. Тенч сказала, щоб я до восьмої написала зізнання, інакше президент неодмінно розповість усьому загалу про...

Йоланда зареготала так, що аж кабінка затряслася.

— Я тебе благаю! Нічого більше не кажи! Бо я на місці помру від сміху!

Та настрій у Габріель був зовсім не жартівливий.

— Послухай-но, Габі, — мовила Йоланда, нарешті взявши себе в руки, але й досі хихикаючи. — Можеш мені в цьому повністю довіритися. Я маю справу з Білим домом аж шістнадцять років, тому можу впевнено заявити: Зак Герні скликає прес-конференцію зовсім не для того, щоб повідомити про хабарництво сенатора чи про те, що він з тобою переспав. Таку інформацію не оприлюднюють. Такій інформації влаштовують витік через засоби масової інформації. Президенти не заживають собі популярності тим, що переривають рейтингові вечірні передачі для того, аби побідкатися про чийсь секс чи непевне фінансування.

— Непевне? — відрізала Габріель. — Відвертий продаж власної позиції стосовно космічного закону за мільйони доларів на свою політичну рекламу — це, по-твоєму, просто суперечливо і не більше?

— А ти впевнена, що сенатор займається саме цим? — суворо запитала Йоланда. — А ти впевнена, що варто прати власну брудну білизну на очах у всієї країни? Подумай добряче. Для того щоб у наш час чогось досягти, потрібні альянси і домовленості, а фінансування кампанії — штука складна. Може, та зустріч сенатора Секстона була цілком і повністю легальною.

— Він порушує закон, — уперто заявила Габріель. — Порушує чи не порушує?

— Принаймні в цьому тебе намагається переконати Марджорі Тенч. Кандидати увесь час беруть залаштункові пожертви від великих корпорацій. Можливо, це й некрасиво, але не обов’язково незаконно. Фактично легальність визначається не тим, де бере гроші політик, а тим, як він їх витрачає.

Габріель завагалася, відчувши сумнів.

— Габі, Білий дім тебе сьогодні надурив. Вони спробували налаштувати тебе проти твого ж кандидата, і ти купилася на їхній блеф. Якби я шукала когось, гідного довіри, то залишилася б із Секстоном і не поспішала стрибати з корабля і шукати втіхи у людини на кшталт Марджорі Тенч.

Озвався телефон Йоланди. Вона відповіла, покивала, потакала і щось занотувала.

— Цікаво, — нарешті сказала вона. — Зараз буду. Дякую.

Йоланда відімкнула телефон і багатозначно поглянула на Габріель.

— Габі, схоже, для тебе все обійшлося. Як я й передбачала.

— А що таке?

— Достеменно ще не знаю, але можу сказати ось що: сьогоднішня прес-конференція президента не матиме нічого спільного ані з сексом, ані з фінансуванням кампанії сенатора.

Габріель побачила проблиск надії, і їй дуже-дуже захотілося вірити, що так воно й буде.

— А звідки ти знаєш?

— Хтось із президентської команди щойно натякнув, що прес-конференція стосуватиметься НАСА.

Габріель аж підскочила.

— НАСА?

Йоланда підморгнула.

— Сьогоднішній вечір може стати щасливим для тебе, Габріель. Я гадаю, президент відчуває настільки сильний тиск з боку сенатора Секстона, що вирішив: Білий дім не має іншого вибору, як скасувати проект «Міжнародна космічна станція». Певно, цим і пояснюється той факт, що репортаж вестимуть усі основні світові агенції новин.

Прес-конференція про скасування космічних досліджень? Такого Габріель навіть уявити не могла.

Йоланда підвелася.

— Кажеш, на тебе сьогодні напала Тенч? Мабуть, то була остання відчайдушна спроба взяти гору над Секстоном перед тим, як президент з’явиться у прямому ефірі з поганою новиною. Секс-скандал — найкращий спосіб відвернути увагу від іще одного власного промаху. Та хоч би там як, Габі, а мене чекає робота. Моя порада: випий чашечку кави, посидь отут, подивися поки що мій телевізор. До початку ефіру залишилося двадцять хвилин. І повір мені, сьогодні президент займатиметься чим завгодно, але не копирсанням у брудній білизні. На нього ж дивитиметься цілий світ. Хоч би що він не збирався казати, це буде річ серйозна. — Йоланда заспокійливо підморгнула. — А тепер віддай мені той конверт.

— Що?

Йоланда наполегливо простягнула руку.

— Ці картинки я замкну у себе, аж поки все не закінчиться. Я просто хочу перестрахуватися, щоб ти не вчинила щось ідіотське.

Габріель неохоче подала їй конверт.

Йоланда неквапливо замкнула фото в шухляді свого столу і поклала ключі до кишені.

— Ти сама мені потім подякуєш, Габі. Повір мені..— Виходячи з кабінки, вона грайливо скуйовдила подрузі волосся. — Нікуди не тікай. Гадаю, невдовзі ми дізнаємося якусь приємну новину.

Залишившись на самоті у скляній кабінці Йоланди, Габріель спробувала зробити так, щоб їй передався оптимістичний настрій подруги. Але все, про що вона могла думати, — це саркастична усмішечка на обличчі Тенч під час їхньої зустрічі. Габріель не здогадувалася, що збирався розповісти всьому світу президент, але не сумнівалася, що це не стане приємною новиною для сенатора Секстона.

65

Рейчел Секстон здалося, що її спалюють живцем.

Я потрапила під вогняний дощ!

Вона спробувала розплющити очі, але тільки й змогла розібрати якісь туманні обриси та миготливе світло. А дощ був палючий, як окріп. Він падав на її оголену шкіру. Лежачи на боці, вона відчула під собою гарячі кахляні плитки. Вона ще сильніше скоцюрбилася в позі зародка, намагаючись захиститися від пекучої рідини, що лилася згори. Рейчел відчула запах якихось хімікалій. Може, хлорка, подумалося їй. Спробувала відповзти, але не змогла. Чиїсь могутні руки притиснули її за плечі до долівки.

Відпустіть мене, я горю!

Інстинктивно вона знову спробувала втекти, і знову її зупинили дужі руки, притиснувши згори.

— Не рипайтеся, — сказав чоловічий голос із американським акцентом. У голосі чулися професійні нотки. — Невдовзі це скінчиться.

«Що невдовзі скінчиться? — подумала Рейчел. — Біль? Моє життя?» Вона спробувала зосередити погляд. Тут світло було різким та яскравим. Вона інтуїтивно відчула, що кімната маленька. Дуже маленька. З низькою стелею.

— Я вся горю! — пошепки заверещала Рейчел.

— З вами все гаразд, — мовив голос. — Ця вода ледь тепла. Повірте мені.

Рейчел збагнула, що вона майже гола: на ній тільки просякла водою білизна. Однак її розум не зафіксував ніякої сором’язливості — надто багато думок у ньому юрмилося.

І ось спогади хлинули на неї нестримним потоком. Льодовиковий шельф. Сканер. Нападники. Хто вони? Де я? Вона спробувала скласти компоненти головоломки докупи, але її розум працював мляво, як погано змащений механізм. З вихору виринула одна думка: Майкл і Коркі — де вони?

Рейчел спробувала зосередити свій затуманений погляд, але побачила лише чоловіків, що над нею стояли. Усі вони були вдягнені в однакові блакитні спортивні костюми. їй захотілося щось сказати, але її рот відмовився сформулювати хоч одне-єдине слово.

Аж ось пекуче відчуття на шкірі почало поступатися глибоким болісним хвилям, що прокочувалися її м’язами, як підземні поштовхи під час землетрусу.

— Це треба перетерпіти, — сказав один чоловік. — Кров має повернутися до вашої мускулатури. — Чоловік говорив як лікар. — А тепер спробуйте поворушити своїми кінцівками, скільки зможете.

Тіло Рейчел пронизував такий біль, неначе кожен м’яз сильно побили молотком. Вона лежала на кахлях, її груди судомно скорочувалися, і вона ледь могла дихати.

— Поворушіть руками й ногами, — наполягав чоловік. — Хоч би як боляче це не було.

Рейчел спробувала. їй здавалося, що при кожному русі в неї встромляли гострого ножа. Струмені води знову стали більш гарячими. Потім перетворилися на кип’яток. Нестерпний біль тривав, І саме тієї миті, коли їй здалося, що вона більше не витримає, Рейчел відчула, як хтось зробив їй укол. Біль швидко вщух. Тремтіння дещо вгамувалося.

Тепер її тілом стало ширитися нове химерне відчуття — немов її колють шпильками та голками. Скрізь, по всьому тілу — сильно і болюче. їх були мільйони, цих голок, і біль посилювався кожного разу, коли вона робила порух. Рейчел намагалася лежати непорушно, але потоки води продовжували лупцювати її тіло. Чоловік, що стояв над нею, взяв її за руки і почав згинати й розгинати.

Господи, як же боляче! Рейчел була надто слабка, щоб опиратися. Сльози виснаження й болю покотилися по її щоках. Вона міцно заплющила очі, намагаючись відгородитися від усього світу.

Нарешті голки й шпильки почали поволі щезати. Дощ припинився. Коли Рейчел розплющила очі, її погляд був уже чіткішим.

І враз вона побачила їх.

Коркі й Толланд лежали поруч, напівголі та мокрі. З виразу їхніх облич вона здогадалася, що її товариші щойно пережили те саме. Карі очі Толланда були у кров’яних прожилках і блищали, наче скляні. Побачивши Рейчел, він зобразив на обличчі подобу посмішки, але його посинілі губи тремтіли.

Рейчел спробувала сісти й обвести поглядом химерне приміщення. Усі троє лежали безладною купою переплетених рук та ніг на підлозі маленької душової кімнати.

66

Чиїсь сильні руки підняли її.

Рейчел відчула, як могутні незнайомці витирають її насухо і загортають у ковдри. Ось її кладуть на якесь медичне ліжко й енергійно масажують її руки, ноги і ступні. Ще один укол у руку.

— Це адреналін, — сказав хтось.

Рейчел відчула, як препарат розтікся її венами, немов сила життя, повертаючи жвавість м’язам. Хоча в животі й досі відчувалася якась льодяна порожнеча, до кінцівок поволі поверталася кров.