Дэн Браун – Точка Обману (страница 51)

Дельта-Один кивнув.

— Я позабираю ракети, а ви удвох позбудьтеся саней.

Поки Дельта-Один пройшовся маршрутом науковців, ретельно замітаючи всі сліди їхньої присутності, Дельта-Три зі своїм напарником рушив униз льодовиком, тягнучи навантажені сани. Насилу перебравшись через снігові пагорби, вони нарешті вийшли на майданчик біля урвища, яким закінчувався льодовиковий шельф Мілна. Вони напружилися, штовхнули — і сани з тілом Нори Менгор нечутно ковзнули через край і полетіли у Північний Льодовитий океан.

«Чиста перемога!» — подумав Дельта-Три.

Коли вони поверталися на базу, він з приємністю відзначив, що вітер швидко замітає сліди, залишені їхніми лижами.

61

Ось уже п’ять днів ядерний підводний човен «Шарлотта» виконував завдання в Північному Льодовитому океані. Це завдання мало гриф високої секретності.

«Шарлотта» була підводним човном класу «Лос-Анджелес» і призначалася для непомітного підслуховування. Так, щоб чути, але не бути почутою. Її турбінні двигуни вагою сорок дві тонни було змонтовано на пружинах, щоб амортизувати найменшу вібрацію, спричинену їхнім функціонуванням. Та попри те, що «Шарлотту» було спроектовано як «човен-невидимку», вона залишала у воді найбільший «слід» з усіх відомих розвідувальних субмарин. Якщо її корпус завдовжки 360 футів розташувати, скажімо, на футбольному полі, то він витягнувся б за межі обох воріт, принагідно їх розчавивши. Усемеро перевищуючи розміри першого підводного човна Сполучених Штатів класу Н, «Шарлотта» мала водотоннажність 6927 тонн при повному зануренні і вражаючу крейсерську швидкість — тридцять п’ять вузлів.

Нормальна крейсерська глибина цього судна була якраз під шаром різкого температурного перепаду води, що спотворював сонарні сигнали і робив його невидимим для радарів, розташованих над поверхнею води. Маючи екіпаж чисельністю 148 людей і здатність занурюватися на глибину тисяча п’ятсот футів, ця субмарина була ідеальним підводним апаратом і океанською робочою конячкою ВМС США. Оснащений електролізною системою збагачення киснем, двома ядерними реакторами та всілякими технічними новинками, цей підводний човен міг здійснити аж двадцять одну навколосвітню подорож, жодного разу не спливаючи на поверхню. Відходи, як і на більшості суден крейсерського типу, стискалися в брили вагою шістдесят фунтів кожен і викидалися в океан. Ці велетенські блоки калу жартома називали «гівняними китами».

Інженер, що сидів за екраном осцилографа в рубці ехолота, був одним з найкращих фахівців у світі. Його пам’ять скидалася на енциклопедію звуків і форм хвиль. Він міг розрізнити звуки гвинтів на кількох десятках російських субмарин, сотень морських тварин і навіть був у змозі фіксувати підводні вулкани на дуже великий відстані — аж у Японії.

Однак зараз він прислухався до відлуння глухих ударів, що раз у раз повторювалися. Цей звук, попри свою легку «читаність», був абсолютно несподіваним.

— Аж не віриться, що я чую це у власних слухальних бляшанках, — сказав інженер своєму помічникові, який займався каталогами, і подав йому навушники.

Напарник надягнув їх, і його обличчя отетеріло видовжилося.

— О Господи. Ясно як день. Що ж нам робити?

Але фахівець-ехолотник уже телефонував капітану.

Коли капітан підводного судна увійшов до ехолотної рубки, інженер подав звук через невеличкі гучномовці.

Капітан прислухався, але вираз його обличчя не змінився.

Гуп. Гуп. Гуп.

Гуп... Гуп... Гуп...

Усе повільніше і повільніше. Удари втрачали чіткість повторюваності. Ставали дедалі слабшими.

— Які координати? — різко спитав капітан.

Інженер прокашлявся.

— Сер, ці звуки йдуть з поверхні, приблизно за три милі праворуч по борту.

62

Габріель Еш стояла в затемненому коридорі біля апартаментів сенатора Секстона, і ноги її тремтіли. І не стільки від напруженого стояння в закляклому стані, скільки від розчарування щойно почутим. Зустріч у кімнаті поруч тривала, але Габріель уже встигла почути все, що потрібно. Істина була болісно очевидною.

Сенатор Секстон бере хабарі від приватних космічних компаній. Марджорі Тенч казала правду.

Огида, яка розливалася зараз в її душі, була спричинена відчуттям зради. Вона вірила Секстонові. Вона за нього боролася. Як же він міг на таке піти? Габріель уже неодноразово бачила, як сенатор публічно брехав, щоб захистити своє приватне життя, але то була політика. А те, чим він займався зараз, було порушенням закону.

Його ж іще не обрали, а він уже торгує Білим домом!

Габріель зрозуміла, що вже не зможе працювати на сенатора. Обіцянку проштовхнути закон про приватизацію НАСА можна було реалізувати, лише повністю зневаживши закони та демократичну систему. Навіть якщо сенатор і справді гадав, що від такого рішення виграють усі, продавати його отак відверто, авансом, означало плюнути на систему стримувань і противаг в уряді, проігнорувати потенційно переконливі аргументи конгресменів, радників, виборців та лобістів. Але найголовнішим було те, що, гарантуючи приватизацію НАСА, Секстон прокладав шлях для численних зловживань у цій сфері високих технологій (і серед цих зловживань торгівля внутрішньою інформацією була першим, що спадало на думку Габріель), відверто віддаючи перевагу багатим і втаємниченим керівникам за рахунок чесних державних інвесторів.

Відчуваючи неймовірну огиду, Габріель замислилася, що ж їй робити.

Позаду неї раптом різко задзеленчав телефон, на друзки розбивши тишу в коридорі. Габріель спантеличено озирнулася. Звук ішов з комірчини в фойє — то був стільниковий телефон у пальті одного з візитерів.

— Перепрошую, друзі, — почулася в апартаментах характерна техаська говірка. — Це мене.

Габріель почула, як чоловік підвівся. Він іде сюди!

Крутнувшись на п’ятах, вона кинулася килимовою доріжкою туди, звідки прийшла. Пробігши половину коридору, вона звернула ліворуч і пірнула в затемнену кухню — і саме вчасно: цієї миті з апартаментів вийшов техасець і рушив коридором. Заклякнувши, Габріель непорушно застигла у сутінках.

Техасець пройшов повз неї, навіть не помітивши.

Крізь гупання власного серця Габріель почула, як чоловік зашелестів своїм пальтом, нишпорячи у кишені. Нарешті він видобув телефон і відповів на дзвінок.

— Ага... Коли?.. Справді? Ми неодмінно подивимося, дякую. — Чоловік вимкнув телефон і рушив назад, до «лігва», вигукуючи на ходу: — Агов, люди! Увімкніть телевізор! Схоже, Зак Герні даватиме сьогодні термінову прес-конференцію. О восьмій. По всіх каналах. Або ми оголошуємо війну Китаю, або міжнародна космічна станція упала в океан!

— За це треба неодмінно випити! — викрикнув хтось у відповідь.

І всі зареготали.

Габріель здалося, що кухня навколо неї обертом пішла. Прес-конференція о восьмій вечора! Виявляється, Тенч зовсім не блефувала! Вона дала їй час до восьмої, щоб написати підтвердження свого роману з сенатором. Дистанціюйтеся від Секстона, доки не пізно, порадила їй Тенч. Габріель подумала, що цей крайній термін встановлено для того, аби наступного дня Білий дім мав удосталь часу, щоб улаштувати витік цієї інформації до газет і телебачення, але тепер виявилося, що Білий дім сам збирався виступити зі своїми звинуваченнями на адресу сенатора.

Термінова прес-конференція? Що більше Габріель замислювалася над тим, що відбувалося, то дивнішим усе виглядало. Невже Герні збирається особисто вийти у прямий ефір з цією гидотою?

В апартаментах увімкнули телевізор. Голос диктора аж бринів від захвату й ентузіазму:

— Білий дім не дав жодних пояснень стосовно теми сьогоднішнього несподіваного звернення президента до народу. Дехто з політичних оглядачів не виключає, що нещодавня тривала відсутність Зака Герні пояснюється тим, що він, можливо, готувався до свого виступу з заявою, що не балотуватиметься на другий термін.

В апартаментах схвально загули.

«Який абсурд», — подумала Габріель. Зважаючи на увесь той бруд, який тепер має Білий дім на Секстона, годі й думати, що президент відмовиться від боротьби і викине білий прапор. На цій прес-конференції йтиметься про щось інше. І Габріель мала невиразне передчуття, що їй уже дали зрозуміти, яким буде це інше.

Зі зростаючим відчуттям тривоги поглянула вона на годинник. Залишилося менше години. Вона мала прийняти рішення і тепер чітко знала, з ким треба про це поговорити. Притиснувши до грудей червоний конверт з фотографіями, вона потихеньку пішла геть з апартаментів.

У коридорі охоронець явно відчув полегшення.

— Усередині радісне пожвавлення. Здається, ви принесли приємну новину.

Габріель стримано посміхнулася і рушила до ліфта.

На вулиці починалася ніч, і її темрява здалася Габріель дуже незатишною і тривожною. Помітивши таксі, вона махнула рукою. Сідаючи, дівчина спробувала запевнити себе, що прекрасно знає, що робить.

— Телестудія Ей-бі-сі, — кинула вона водієві. — І поспішайте.

63

Майкл Толланд, лежачи на боці, поклав голову на випростану руку, яку він уже не відчував. Повіки були важкі, немов свинцеві, але він відчайдушно намагався тримати очі розплющеними. З цього химерного узвишшя він усотував останні картини світу — лише океан та крига, які бачив перед собою під незвичним похилим кутом. Що ж, доречний і химерний кінець дня, у якому все було дивовижним та химерним, де все виявилося зовсім не таким, яким спершу здавалося.