Дэн Браун – Точка Обману (страница 5)
— Мої міркування прості, — продовжив директор. — Я маю обов’язок захищати людей, котрі зі мною працюють, і тому не потерплю навіть натяку на те, що когось із моїх підлеглих збираються використати як пішака у політичній грі.
— І що ви мені рекомендуєте?
Пікерінг зітхнув.
— Моя пропозиція полягає в тому, що вам слід з ним зустрітися. І нічого не обіцяти. Коли президент скаже, що там, у біса, у нього на думці, одразу ж поінформуйте мене. Якщо у мене виникне підозра, що він грає з вами в політичні ігри, то, повірте мені, я миттєво висмикну вас із халепи: він навіть не здогадається, що сталося.
— Дякую, сер. — Рейчел відчула, як від директора йде та захисна аура, якої їй так часто бракувало в рідному батькові. — Ви сказали, що президент уже прислав за мною авто?
— Не зовсім. — Пікерінг насупився і показав у вікно.
Трохи розгубившись, Рейчел підійшла до вікна і подивилася туди, куди показував Пікерінг.
На галявинці стояв тупоносий гелікоптер MH-60G «Пейв Хоук»; його турбіна працювала на холостих обертах. Цей гелікоптер, один із найшвидших у світі, прикрашала емблема Білого дому. Поруч вичікував пілот, поглядаючи на годинник.
Рейчел обернулася до Пікерінга, не вірячи своїм очам.
— З Білого дому прислали по мене вертоліт, щоби відвезти на відстань всього-на-всього п’ятнадцять миль — до округу Колумбія?
— Вочевидь, президент хотів справити на вас враження і трохи налякати. — Пікерінг зміряв її поглядом. — Сподіваюся, що з вами не станеться ні першого, ні другого.
Рейчел кивнула. Хоча була і вражена, і налякана.
Чотири хвилини по тому Рейчел Секстон вийшла з управління і сіла до вертольота. Не встигла вона пристебнутися, як машина злетіла і понеслась над лісами штату Вірджинія. Рейчел поглянула на дерева, що мигтіли внизу, і серце її пришвидшено закалатало. Воно закалатало б іще швидше, якби вона дізналася, що гелікоптер так і не долетить до Білого дому.
5
Вітер немилосердно шарпав намет, та Дельта-Один цього навіть не помічав. Він і Дельта-Три зосередили увагу на своєму товаришеві, який із хірургічною вправністю маніпулював джойстиком. Перед ними на екрані розгорталася пряма трансляція з мініатюрної відеокамери, вмонтованої в мікроробот.
«Абсолютно бездоганний пристрій стеження», — подумав Дельта-Один, який відчував подив і захват кожного разу, коли вони його вмикали. Здавалося, останнім часом у світі мікромеханіки факти випереджали фантазію.
Мікроскопічні електромеханічні системи, тобто мікророботи, були найновішим досягненням високих технологій у царині пристроїв стеження. На жаргоні спеців ця технологія звалася «муха на стіні».
У буквальному значенні.
Мікроскопічні роботи з дистанційним керуванням видавалися чимось з області фантастики, хоча насправді вони існували й використовувалися ще з 1990-х років. У головній статті журналу «Діскавері» за травень 1997 року йшлося як про «літаючі», так і про «плаваючі» моделі. «Плавці» — наносубмарини завбільшки з кристалик солі — можна було запускати у кровоносну систему людини, точнісінько як у фільмі «Фантастична мандрівка». Зараз ці пристрої використовувалися у передових медичних закладах, для того щоб лікарі мали змогу перевіряти стан артерій, дивитися прямі відеотрансляції з кровоносних судин і фіксувати місця розташування тромбів, навіть не беручись при цьому за скальпель.
Попри певні побоювання, створити літаючий мікроробот виявилося справою, легшою за створення «плавців». Аеродинамічна технологія, потрібна для підйому машини в повітря, існувала ще з тих часів, коли брати Райт змусили злетіти перший у світі літак, тому залишалася єдина проблема — проблема мініатюризації. Перші літаючі мікророботи, спроектовані в НАСА як безпілотні дослідні пристрої, призначені для майбутніх польотів на Марс, були кілька дюймів завдовжки. Однак у наш час досягнення у царині нанотехнологій, легких надміцних матеріалів та мікромеханіки дозволили зробити літаючі мікророботи реальністю.
Справжній прорив забезпечила нова галузь, яку назвали «біонаслідування», тобто копіювання живих організмів, створених матінкою-природою. Виявилося, що мініатюрні ґедзі є ідеальним прототипом для вертких і ефективних літаючих роботів. Модель PH2, якою зараз керував Дельта-Два (лишень сантиметр завдовжки — не більше від комара!), піднімалася в повітря за допомогою двох прозорих силіконових крилець на шарнірах. Ці крильця забезпечували мікророботу неперевершену мобільність і високі льотні характеристики.
Іще одним технічним проривом став механізм підзарядки. Перші прототипи мікророботів могли підзаряджати свої батареї, тільки зависаючи безпосередньо над джерелом яскравого світла, що було мінусом для непомітного використання у темних місцях. Однак новіші прототипи вже мали змогу підзаряджатися, просто приземляючись за кілька дюймів від магнітного поля. Це виявилося дуже зручною обставиною, бо в сучасному світі магнітні поля є майже скрізь: це і розетки, і монітори комп’ютерів, і електромотори, і гучномовці, і мобільні телефони — імпровізованих підзарядних станцій не бракує. Якщо помістити мікроробот у якесь приміщення, він зможе передавати відео- та аудіоінформацію скільки завгодно довго. Тому ось уже понад тиждень підрозділ «Дельта» без проблем забезпечував трансляцію за допомогою літаючого пристрою PH2.
От і зараз мікроробот тихо висів у нерухомому повітрі центрального приміщення об’єкта, наче комар у великому сараї. Транслюючи вид унизу «з пташиного польоту», літаючий шпигун тихо кружляв над людьми, які й не підозрювали про його існування. То були науковці — фахівці з різних галузей знань. Поки PH2 над ними кружляв, Дельта-Один помітив два знайомі обличчя, які нахилилися одне до одного, про щось розмовляючи. То був сигнал до дії: командир наказав Дельта-Два опустити пристрій і підслухати розмову.
Маніпулюючи джойстиком, Дельта-Два увімкнув звукові сенсори робота, націлив умонтований у нього параболічний підсилювач і почав спускати літаючого шпигуна, аж поки той не опинився за кілька футів над головами науковців. Чутність була слабкою, але достатньою.
— Ніяк не можу в це повірити, — казав один фахівець.
Попри те що він прибув сюди дві доби тому, збудження в його голосі і досі не згасло.
Здавалося, його співрозмовник відчував не менший ентузіазм.
— Ти коли-небудь у житті думав, що станеш свідком чогось подібного?
— Ніколи, — відповів перший науковець, сяючи від захвату. — Для мене це й досі як прекрасний сон.
Дельта-Один почув, що хотів. Було ясно, що всередині об’єкта все йшло так, як і планувалося. Дельта-Два порухом джойстика забрав мікроробот від двох науковців і спрямував його до схованки. Він загнав його до «ангару» — потаємного місця біля циліндра електрогенератора. І батареї живлення PH2 одразу ж почали заряджатися для нового завдання.
6
Гелікоптер мчав у вранішньому небі, а Рейчел Секстон подумки губилася в сьогоднішніх химерних подіях. І лише тоді, коли MH-60G блискавично проскочив повз Чезапіцьку бухту, вона збагнула, що вони летять у зовсім іншому напрямку. Сум’яття, що вмить спалахнуло в її душі, одразу ж змінилося на страх.
— Гей! — крикнула вона пілоту. — Що ви робите? — Її голос ледь пробивався крізь гуркіт лопатей і виття турбіни. — Ви ж мали відвезти мене до Білого дому!
Пілот похитав головою.
— Вибачте, пані. Цього ранку президент не в Білому домі.
Рейчел спробувала пригадати, чи говорив Пікерінг щось конкретне про Білий дім, чи то їй здалося.
— А де ж тоді зараз президент?
— Зустрінетеся з ним в іншому місці.
— Де це, в іншому?
— Вже недалеко звідси.
— А можна уточнити?
— Через шістнадцять миль.
Рейчел гнівно встромила погляд у пілота.
— А від куль ви теж так вправно ухиляєтеся, як і від моїх відповідей?
Пілот промовчав.
Щоб перелетіти через Чезапіцьку бухту, гелікоптерові знадобилося менш ніж сім хвилин. Коли попереду знову з’явився суходіл, пілот звернув машину на північ і погнав її вздовж берега вузенького півострова, де Рейчел побачила кілька злітно-посадкових смуг та будівель, схожих на військові об’єкти. Пілот почав знижуватися саме туди, і Рейчел здогадалася, що то було за місце. Шість пускових майданчиків та закіптюжені ракетні башти слугували доброю підказкою, а для особливо нетямущих на даху однієї з будівель виднівся напис величезними літерами: ВОЛЛОПС-АЙЛЕНД.
Воллопс-айленд був одним із найстаріших пускових майданчиків НАСА. І досі використовуваний для запуску супутників та випробувань експериментальних літальних апаратів, Воллопс був чимось на кшталт неофіційної закритої бази НАСА.
Пілот вирівняв гелікоптер відносно трьох злітно-посадкових смуг, що простягнулися уздовж вузького півострова. Здавалося, вертушка прямувала до дальнього кінця смуги, що розташовувалася по центру.
Машина почала опускатися.
— З президентом ви зустрінетеся в його кабінеті.
Рейчел повернулася до пілота — чи не жартує він, бува?
— Президент Сполучених Штатів має кабінет на Воллопс-айлснд?
Але вигляд у пілота був абсолютно серйозний.
— Пані, президент Сполучених Штатів має свій кабінет там, де забажає. — І він показав на кінець смуги, де мерехтіли обриси велетенського літака.