Дэн Браун – Джерело (страница 94)

Її немає необхідності ділити.

Наші серця створюють любов тією мірою, якою нам потрібно.

Так само як батьки можуть любити новонароджену дитину не на шкоду любові одне до одного, так і Амбра відчувала теплу прив’язаність до двох різних людей.

«Любов — це справді не щось скінченне, — зрозуміла вона. — Вона може з’являтися спонтанно з нічого».

І ось, коли машина везла її назад до принца, Амбра дивилася на Ленґдона, який залишався сам у парку. Він не зводив з неї очей. Він лагідно всміхнувся їй, помахав рукою — і різко подивився в інший бік… наче йому була потрібна якась мить, щоб накинути знову піджак на плечі й піти до готелю.

Розділ 103

Коли годинник на палаці пробив дванадцяту, Моніка Мартін зібрала свої нотатки й приготувалася виходити на Пласу де ла Альмудена, щоб звернутися до журналістів.

Раніше того ранку принц Хуліан вийшов у прямий ефір з лікарні Ескоріалу і сказав, що його батько помер. Від щирої душі і з королівською гідністю принц говорив про те, що його батько-король залишив по собі, і про ті надії, які він, принц, покладає на Іспанію. Хуліан закликав до толерантності в неоднаковому світі. Він пообіцяв учитися в історії й відкривати серце до змін. Пишаючись культурою і красою рідного краю, зізнався у глибокій, незнищенній любові до свого народу.

То була одна з найкращих промов, які чула Мартін, — і величнішого початку для правління нового короля вона не могла собі уявити.

Після цієї зворушливої промови Хуліан хвилиною тиші вшанував пам’ять двох королівських гвардійців, які вночі загинули при виконанні службових обов’язків, захищаючи майбутню королеву Іспанії. Потім він повідомив народу ще одну печальну новину. Вірний і давній друг короля, єпископ Антоніо Вальдеспіно, теж покинув наш світ того самого ранку, за кілька годин після короля. Серце літнього єпископа, схоже, не витримало болю втрати короля і тягаря звинувачень, які звалилися на нього протягом ночі.

Звичайно, новини про смерть Вальдеспіно одразу спинили заклики розслідувати справу — дехто навіть вважав, що необхідно просити вибачення; адже всі свідчення проти єпископа були непрямі, і їх могли сфабрикувати вороги Вальдеспіно.

Мартін підійшла до виходу на площу, і поряд із нею виник Суреш Бхалла.

— Вони кажуть, ти героїня! — не стримувався він. — Слава monte@iglesia.org — носієві істини, учневі Едмонда Кірша!

— Сурешу, я ж не Монте, — відбивалася вона, закочуючи очі. — Чесне слово!

— Та я розумію, що ти не Монте, — запевнив її Суреш. — Хай хто він, але він іще хитріший за тебе. Я намагався відстежити, звідки він виходить на зв’язок, — ніяк! Наче його й не було.

— Ну, так тримати, — сказала вона. — Я хочу бути певною, що інформація не просочиться за межі палацу. І, будь ласка, скажи: телефони, які ти викрав уночі…

— Лежать там само, у принца в сейфі, — запевнив він її. — Як я обіцяв.

Мартін полегшено зітхнула, знаючи, що принц саме повернувся до палацу.

— І ще одне, — продовжив Суреш. — Ми щойно отримали від провайдера інформацію про всі телефонні дзвінки з палацу. Так от, того вечора не було жодного дзвінка звідси до музею Ґуґґенхайма. Хтось просто зробив так, щоб їхній визначник показав номер палацу й Авілу внесли до списку. Намагаємося відстежити.

У Моніки гора з плечей упала: злочинний дзвінок походив не з палацу.

— Будь ласка, тримай мене в курсі, — сказала вона, наближаючись до дверей.

Надворі стояв гамір журналістів.

— Ну й натовп, — зауважив Суреш. — Що, цієї ночі сталося щось незвичайне?

— Та ні, так, дрібниці!

— Та отож, — продовжив гру Суреш. — Що, в Амбри Відаль нова дизайнерська сукня?

— Сурешу! — засміялася вона. — Ну ти смішний. Мені зараз уже пора.

— Що в нас до обговорення? — спитав він, показуючи на оберемок паперів у її руці.

— Тисяча дрібниць. По-перше, треба медіапротокол на коронацію, потім дати огляд…

— Божечки, ну ти й зануда, — буркнув Суреш і завернув в інший коридор.

Мартін засміялася: «Дякую, Сурешу. Я тебе теж дуже люблю».

Вона підійшла до дверей, окинула оком випалену сонцем площу, де перед палацом стояла найбільша юрба репортерів з операторами, яку вона бачила в житті. Моніка Мартін перевела подих, поправила окуляри й зібралася з думками. А тоді вийшла під палюче іспанське сонце.

Нагорі, в королівських апартаментах, принц Хуліан роздягався й дивився прес-конференцію Моніки Мартін. Він стомився, але відчував величезне полегшення, що Амбра безпечно повернулась і міцно спить. Останні слова їхньої телефонної розмови сповнювали його радістю.

«Хуліане, для мене надзвичайно важливо те, що ти готовий почати все спочатку — щоб ми були сам на сам, без сторонніх очей. Кохання — справа приватна; світові нема чого знати всі подробиці».

Амбра сповнила його оптимізмом у важкий день смерті батька.

Він зібрався повісити свій піджак, коли відчув у кишені щось об’ємне — то була пляшечка з-під морфіну з батькової палати. Хуліан був вражений, коли побачив пляшечку біля єпископа Вальдеспіно. Порожню.

У темній палаті, зрозумівши болючу правду, Хуліан став на коліна і тихо помолився за двох близьких друзів. А тоді тихцем сховав пляшечку в кишеню.

Виходячи з кімнати, він обережно підняв тіло єпископа, заплакане обличчя якого лежало на грудях короля, і посадовив назад у крісло… молитовно склавши йому руки.

«Кохання — справа приватна, — згадав він науку Амбри, — світові нема чого знати всі подробиці».

Розділ 104

Пагорб Монжуїк заввишки близько 180 метрів розташований у південно-західному куточку Барселони, і його вінчає фортеця Монжуїк — велика споруда XVII століття стоїть на прямовисній скелі, і з неї відкриваються чудові краєвиди на Балеарське море. Також на пагорбі стоїть дивовижної краси Національний палац — потужний, у стилі Ренесансу, центр Міжнародної виставки 1929 року, яка проводилася в Барселоні.

Сидячи сам у кабінці канатної дороги на півдорозі до вершини, Роберт Ленґдон споглядав зелений лісистий краєвид унизу, відпочиваючи від міста. «Треба кут зору змінити», — подумав він, насолоджуючись спокоєм місцевості й теплом опівденного сонця.

Прокинувшись нерано вранці в «Принцесі Софії», він радо прийняв гарячий душ і смачно поснідав яєчнею, вівсянкою і печивом чурос, випив цілий кавник кави Nomad, перемикаючи канали й дивлячись ранкові новини.

Як він і очікував, головною новиною був Едмонд Кірш, і різноманітні експерти палко сперечалися щодо теорій футуролога і їхнього впливу на релігію. Як професор, закоханий у викладання, Роберт Ленґдон не міг стримати усмішку:

«Діалог завжди важливіший за консенсус».

Зранку Ленґдон уже побачив перших спритників, які винесли на продаж наліпки на бампери «Кірш — мій штурман!», «Сьоме царство — Царство Боже!» поряд із тими, хто продає статуетки Діви Марії та фігурки Чарльза Дарвіна з головою на пружинці.

«Капіталізм вірою не перебирає», — подумав Ленґдон, згадавши найцікавіше, що побачив зранку: скейтбордиста у футболці, на якій було від руки написано:

Я — monte@iglesia.org

Журналісти так і не виявили особу того загадкового інтернет-інформатора. Так само загадкою лишилися ролі інших тіньових гравців: Регента, покійного єпископа, пальмаріан.

Тільки клубок гіпотез.

На щастя, цікавість громадськості до насильства довкола презентації Кірша, здається, вщухала, поступаючись місцем захопленню її змістом. Грандіозний фінал — те, як пристрасно Кірш змалював утопічне завтра, — відгукнувся в серцях багатьох глядачів, і класичні книжки про оптимістичне майбутнє технологій одразу злетіли на перші місця в списках бестселерів.

ДОСТАТОК: МАЙБУТНЄ КРАЩЕ, НІЖ ВИ ДУМАЄТЕ

ЧОГО ХОЧЕ ТЕХНІКА

СИНГУЛЯРНІСТЬ УЖЕ БЛИЗЬКО

Ленґдон мав відзначити, що, попри його старорежимний скептицизм щодо розвитку техніки, тепер він значно радісніше дивився на майбутнє людства. Новини вже рясніли анонсами надзвичайних відкриттів, які дозволять очистити забруднені океани, забезпечувати всіх питною водою, вирощувати їжу в пустелях, лікувати смертельні хвороби й навіть запустити в небо силу-силенну «сонячних дронів», які б зависали над країнами, що розвиваються, роздавали безкоштовні інтернет-послуги й допомогли підняти «упосліджений мільярд» до рівня світової економіки.

При тому що світ охопив захват від нових технологій, Ленґдонові навіть важко було уявити, що практично ніхто не знав про Вінстона; це творіння Кірш навдивовижу тримав у таємниці. Світ, без сумніву, ще почує про Едмондів суперкомп’ютер із двома півкулями — E-Wave, який залишився Барселонському суперкомп’ютерному центру, і Ленґдон гадав, чи багато часу мине, коли програмісти почнуть використовувати інструментарій Едмонда, щоб створювати новеньких Вінстонів.

Кабіна канатної дороги нагрівалась, і Ленґдон уже не міг дочекатися, коли вийде на свіже повітря й роздивиться фортецю, палац і славнозвісний «Чарівний фонтан». Він хотів на годинку відволіктися від думок про Едмонда і подивитися щось цікаве.

Щоб дізнатися більше про історію Монжуїку, Ленґдон звернув увагу на великий інформаційний плакат у кабінці. Почав читати, але зупинився після першого ж речення:

Назва Монжуїк походить або від середньовічного каталонського Montjuich («Єврейська гора»), або від латинського Mons Jovicus («Гора Юпітера»).

Тут Ленґдон зупинився. Який несподіваний зв’язок!