Дэн Браун – Джерело (страница 83)

Едмонд зітхнув.

— Однак, як, мабуть, знає багато хто з вас, експеримент Міллера — Юрі не вдався. У результаті виникло кілька амінокислот, але не з’явилося нічого й віддалено подібного до форми життя. Хіміки робили нові й нові спроби, по-різному поєднували інгредієнти, по-різному нагрівали суміш, але ніщо не допомагало. Як видавалося, життя — так вважають релігійні люди — вимагає божественного втручання. Міллер і Юрі з часом припинили досліди. Релігійна громадськість зітхнула з полегшенням, а науковці повернулися до своїх проектів. — Едмонд на мить замовк, і в його очах зблиснули веселі бісики. — Власне, до 2007 року… коли сталося дещо несподіване.

Едмонд розповів, як забуті пробірки Міллера і Юрі були знайдені в шафі Університету Сан-Дієго в Каліфорнії після смерті Міллера. Його учні заново провели аналіз зразків за значно більш чутливими сучасними технологіями — вдалися, зокрема, до рідкої хроматографії та мас- спектрометрії — й отримали приголомшливі результати. Як виявилося, той перший дослід Міллера — Юрі дав більше амінокислот і складних сполук, ніж учені могли виміряти за тих часів. Новий аналіз умісту посудин показав кілька важливих азотистих основ — «кубиків», з яких будується РНК і, можливо, за сприятливих умов навіть… ДНК.

— То була надзвичайна новина у світі науки, — завершив розповідь Едмонд, — нове свідчення на користь того, що життя, можливо, справді просто зароджується… без божественного втручання. Складалося враження, що дослід Міллера — Юрі дійсно досяг мети, але для того, аби щось визріло, потрібно більше часу. Не забуваймо важливий момент: життя еволюціонувало мільйони років, а ці пробірки не пролежали в шафі й шістдесяти. Якщо ми будемо вимірювати перебіг експерименту в кілометрах, то це все одно, що пройти лише якийсь сантиметр…

Він дав цій думці зависнути в повітрі.

— Навіть зайве говорити, — продовжив Едмонд, — що вчених охопила нова хвиля інтересу до створення життя в лабораторних умовах.

«Пам’ятаю!» — подумав Ленґдон. Гарвардський біологічний факультет тоді влаштував бенкет під кодовою назвою БНОБ — «Будуймо нашу особливу бактерію!».

— Звичайно, «сучасні», — мовив Едмонд, намалювавши в повітрі лапки, — релігійні лідери різко зреагували на цю подію.

На стіні показали головну сторінку сайту creation.com — Ленґдон упізнав постійну мішень обурення і кпинів Едмонда. Ця організація справді неухильно проповідувала креаціонізм, однак прикладом «сучасного релігійного світу» її навряд чи можна була назвати.

Гаслом організації було «Проголошувати істину й авторитет Біблії, підтверджувати його міцність — особливо в історії, викладеній у Книзі Буття».

— Цей сайт, — мовив Едмонд, — є популярним, впливовим і містить, не жартую, десятки блоґів про небезпеку перегляду результатів Міллера і Юрі. На щастя для прихильників сайту creation.com, боятися їм особливо немає чого. Навіть якщо в результаті цього експерименту утвориться якась форма життя, то до того часу ще мільярди зо два років.

Едмонд знову показав глядачам пробірку.

— Як ви можете уявити, я б найдужче хотів забігти на два мільярди років уперед, а тоді зазирнути в цю пробірку й довести, що креаціоністи помиляються. На жаль, для цього потрібна тільки машина часу… — Едмонд витримав паузу, хитро дивлячись у камеру. — Тож… я її створив.

Ленґдон поглянув на Амбру, яка від початку презентації навіть не поворухнулася. Вона не зводила темних очей з екрана.

— Машину часу, — промовив Едмонд, — зробити нескладно. Дозвольте мені показати, що я маю на увазі.

На екрані з’явився безлюдний бар, і Едмонд зайшов у нього, наблизився до більярдного столу. Кулі були викладені, як завжди, трикутником і чекали на початок гри. Едмонд узяв кий, схилився над столом і вдарив по битку. Він покотився до трикутника.

За мить до того, як биток розігнав кулі, Едмонд крикнув:

— Стоп!

Биток застиг на місці — магічно зупинився за мить до удару.

— Просто зараз, — промовив Едмонд, дивлячись на завмерлий рух на столі, — якби я попросив вас передбачити, яка куля влучить у яку лузу, чи змогли б ви це зробити? Звичайно, ні. Події можуть розвиватися буквально тисячами способів. А якби у вас була машина часу і ви могли б перенестися на п’ятнадцять секунд у майбутнє, подивитися, що буде з кулями, а тоді повернутися? Вірте чи ні, друзі, але техніка нам уже може в цьому допомогти.

Едмонд показав на численні камери, розставлені понад краями столу.

— Використовуючи оптичні сенсори, які визначають швидкість, напрямок руху і кут обертання битка, я можу за допомогою підрахунків зробити «знімок» кулі в будь-який заданий момент. Завдяки таким знімкам я можу робити надзвичайно точні прогнози подальшого руху.

Ленґдон згадав, як використовував симулятор гольфу, де подібна технологія з гнітючою точністю передбачала йому типову ситуацію: м’яч завертає просто в ліс.

Едмонд тим часом вийняв великий смартфон. На його екрані було зображення більярдного столу з завмерлою віртуальною кулею. Над битком маячило кілька рівнянь.

— Знаючи точну вагу битка, його розташування і швидкість, — промовив Едмонд, — я можу розрахувати його взаємодію з іншими кулями й перебачити результат.

Він торкнувся екрана — і віртуальний биток ожив, розштовхав фігуру з куль, і чотири з них упали в різні лузи.

— Чотири кулі, — прокоментував Едмонд. — Непоганий удар. — Він поглянув у камеру. — Не вірите?

Він клацнув пальцями над справжнім більярдним столом, биток зірвався з місця, покотився, з гуркотом врізався у фігуру з куль і розігнав їх. Ті самі чотири кулі влучили в ті самі чотири лузи.

— Не зовсім машина часу, — посміхнувся Едмонд, — але майбутнє завдяки їй побачити можна. До того ж за її допомогою я можу змінювати вплив законів фізики, коли це потрібно. Ось, наприклад, можу прибрати тертя — і тоді наші кулі ніколи не сповільняться… так і будуть качатися, доки всі потраплять у лузи.

Він натиснув кілька клавіш і знову запустив віртуальний більярд. Цього разу, коли фігуру було розбито, кулі, відбиваючись від стінок, не сповільнювались і шалено ганяли столом, падаючи в лузи, доки залишилися кружляти на столі тільки дві кулі.

— І якщо мені набридло чекати, доки попадають оці дві, — мовив Едмонд, — я просто можу прокрутити процес уперед. — Він торкнувся екрана, і ті дві кулі прискорилися настільки, що їх стало ледь видно, і врешті теж упали в лузи. — Ось так я можу зазирнути в майбутнє задовго до того, як подія станеться. Комп’ютерні моделі — це дійсно віртуальні машини часу. — Він трохи помовчав. — Звичайно, в малій замкненій системі, на кшталт цього більярда, це доволі проста математика. А якщо взяти складнішу систему?

Едмонд показав пробірку Міллера — Юрі і всміхнувся.

— Гадаю, ви розумієте, що я з нею зробив. Комп’ютерне моделювання — це така собі машина часу, і загляньмо в майбутнє… можливо, навіть на мільярди років уперед.

Амбра посунулася на дивані, не зводячи очей з Едмонда.

— Як ви розумієте, — мовив Едмонд, — я не перший науковець, який досліджує первісний бульйон. У принципі, експеримент очевидний, але реалізувати його на практиці жахливо складно.

Знову з’явилося бурхливе первісне море з блискавками, вулканами й високими хвилями.

— Відтворення хімії океану треба симулювати на молекулярному рівні. Це десь так, як передбачати погоду, враховуючи точне розташування кожної молекули повітря в певний момент. Отже, пристойно змоделювати первісний океан можна тільки на комп’ютері, який розуміє не лише закони фізики стосовно руху, термодинаміки, тяжіння, збереження енергії і так далі, а ще й закони хімії, щоб можна було точно відтворити зв’язки, які утворює кожен атом у тому кипучому супі.

Тепер глядачам уже показували океан не згори, а з глибини за велетенського збільшення: у краплині води шумували віртуальні атоми й молекули, то з’єднуючись, то розпадаючись.

— На жаль, — промовив Едмонд, знову з’явившись на екрані, — така великомасштабна симуляція вимагає гігантської потужності процесора, якої не має жоден комп’ютер на землі. — Його очі знову радісно загорілися. — Жоден — крім одного!

Почулися звуки органа: залунав славнозвісний початок «Токати й фуги ре мінор» Баха — і на екрані з’явилося зображення величезного двоповерхового комп’ютера Едмонда.

— E-Wave, — прошепотіла Амбра, яка до того не могла спромогтися на слово.

Ленґдон дивився на екран. «Звичайно… це прекрасно».

Під драматичну органну музику Едмонд показав глядачам свій суперкомп’ютер: шалену екскурсію завершило відкриття «квантового куба». Орган вибухнув громоподібним акордом: Едмонд не шкодував ефектів.

— Головне, — відзначив він, — що E-Wave може відтворити експеримент Міллера — Юрі у віртуальній реальності надзвичайно точно. Я не міг змоделювати весь первісний океан, звичайно, так що створив таку собі замкнену п’ятилітрову систему, до якої вдавалися Міллер і Юрі.

На екрані з’явилася віртуальна посудина з хімічними речовинами. Вона більшала й більшала, доки її вміст стало можна розгледіти на атомному рівні: атоми носилися нагрітою сумішшю, з’єднувались і роз’єднувались під дією температури, електрики й руху.

— У цій моделі є все, що ми знаємо про первісний бульйон від часів експерименту Міллера — Юрі, зокрема й імовірна наявність гідроксильних радикалів від наелектризованої пари та сульфідів карбонілу від вулканічної активності, а також вияви теорій «зменшення атмосфери».