Дэн Браун – Джерело (страница 82)

Трансляція наживо почнеться через 1 хвилину 39 секунд

Кількість дистанційних глядачів на цей момент: 227 501 173

«Уся стіна — екран?»

Амбра дивилася на зображення понад двометрової висоти, а тим часом світло в приміщенні церкви пригасло. Схоже, Вінстон організовував їм найзручніший перегляд великого шоу Едмонда.

——

За три метри від неї в кутку кімнати стояв Ленґдон і не зводив очей — ні, не зі стіни-екрана, а з маленького предмета, який щойно помітив: він стояв на елегантній підставці, як музейний експонат.

Перед ним на металевому столику зі скляною кришкою була встановлена одна-єдина пробірка, закоркована, з етикеткою. У пробірці містилася каламутна бура рідина. Якусь мить Ленґдон гадав, чи це не якісь ліки, які пив Едмонд. Але потім прочитав напис на ярлику.

«Не може бути, — сказав він собі. — Що це тут робить?!»

«Славнозвісних» пробірок на світі дуже мало, але Ленґдон не сумнівався, що перед ним одна з таких. «Невже Едмонд її придбав?!» Імовірно, він купив її таємно, з огляду на велетенську ціну. «Як тоді, коли купував Ґоґена для Каси Міла».

Ленґдон присів і поглянув на сімдесятирічне скло посудини. Наліпка обтерлася, полиняла, але два прізвища на ній усе ще можна було прочитати: «Міллер — Юрі».

Волосся на потилиці в Ленґдона стало дибки. Він перечитав напис.

МІЛЛЕР — ЮРІ.

«Боже мій… Звідки ми?»

Хіміки Стенлі Міллер і Гарольд Юрі у 1950-х роках провели легендарний експеримент, намагаючись відповісти на це питання. Їхня смілива спроба зазнала невдачі, але все одно зажила всесвітньої слави як експеримент Міллера — Юрі.

Ленґдон згадував, яке захоплення відчув, коли дізнався на уроці біології в школі про те, як ці двоє вчених спробували відтворити умови давнього минулого Землі — гарячої планети, вкритої нуртуючим, позбавленим життя хімічним океаном.

Первісний бульйон.

Відтворивши ті речовини, які існували в давніх океанах і атмосфері — воду, метан, аміак і водень, — Міллер і Юрі підігрівали цю суміш, створюючи ефект киплячого моря. Потім вони спрямовували на неї електричні розряди, відтворюючи блискавки. Далі охолодили суміш — так само як колись охолоджувались океани планети.

Їхня мета була проста й смілива: зародити життя в первісному океані. «Змоделювати створення світу, — подумав Ленґдон, — тільки науковими засобами».

Міллер і Юрі досліджували свою суміш, сподіваючись знайти в ній примітивні мікроорганізми, які могли б виникнути в багатому на хімічні речовини розчині — цей безпрецедентний процес має назву абіогенез. На жаль, створити «життя» з неживого їм не вдалося. Замість життя в них просто залишилася колекція пробірок з інертного скла, які тепер припадали порохом у темній шафі в Каліфорнійському університеті Сан-Дієго.

До сьогодні креаціоністи наводять невдалий експеримент Міллера — Юрі як науковий доказ того, що життя не могло з’явитися на Землі без божественного втручання.

— Тридцять секунд, — пролунав згори голос Вінстона.

У Ленґдона все в голові пішло обертом, він підвівся й роззирнувся в темному приміщенні церкви. Кілька хвилин тому Вінстон заявив, що всі найважливіші наукові відкриття стосувалися нових «моделей» усесвіту. Також він говорив, що MareNostrum спеціалізується на комп’ютерному моделюванні — відтворює складні системи й спостерігає за ними.

«Експермент Міллера — Юрі, — подумав Ленґдон, — це давній приклад моделювання… відтворення складних хімічних взаємодій у минулому Землі».

— Роберте! — гукнула Амбра. — Починається!

— Зараз, іду, — відповів він і пішов до дивана. Тепер його переповнювало передчуття: а може, він щойно побачив дещо, над чим працював Едмонд?

Ідучи лабораторією, Ленґдон пригадав драматичний вступ Едмонда на зеленому лужку в музеї Ґуґґенхайма. «Будьмо сьогодні як давні дослідники, — казав він, — як ті, хто залишив усе й рушив у відкритий океан… Доба релігії завершується, і настає ера науки! Просто уявіть собі, що б сталося, якби ми раптово якимось дивом дізналися відповіді на найважливіші питання життя».

Ленґдон сів біля Амбри, і на великому екрані пішов фінальний відлік.

Амбра уважно дивилася на нього:

— Роберте, з тобою все гаразд?

Ленґдон кивнув, і кімнату наповнила драматична музика, а на стіні з’явилося півтораметрове обличчя Едмонда. Славнозвісний футуролог був блідий і стомлений, але радісно усміхався в камеру.

— Звідки ми? — спитав він; музика притихла, а його голос залунав гучніше: — І куди ми прямуємо?

Амбра схопила Ленґдона за руку й нервово її стисла.

— Ці два питання — частини однієї історії, — проголосив Едмонд. — Почнімо з початку. З самого початку.

Грайливо кивнувши, Едмонд дістав із кишені маленький скляний предмет: пробірку з каламутною рідиною і затертими іменами Міллера і Юрі на етикетці.

У Ленґдона закалатало серце.

— Наша подорож почнеться в дуже давні часи… за чотири мільярди років до Різдва Христового… у первісному бульйоні.

Розділ 91

Сидячи поряд з Амброю на дивані, Ленґдон дивився на жовтувате обличчя Едмонда на екрані стіни — і йому стало боляче від думки, що Едмонд у той час мовчки страждав від смертельної хвороби. Однак у ту хвилину очі футуролога сяяли радістю й захватом.

— Зараз я розповім вам про цю маленьку пробірку, — промовив Едмонд, показуючи її глядачам, — але спочатку поплаваймо… у первісному бульйоні.

Едмонд зник, ударила блискавка — й освітила кипучий океан, у якому вулканічні острови викидали лаву та попіл у буряне небо.

— Чи звідси почалося життя? — промовив голос Едмонда. — Спонтанна реакція в бурхливому морі хімічних сполук? Чи, може, мікроб на метеориті прилетів із космосу? Чи, може… від Бога? На жаль, ми не можемо повернутися в часі й побачити цю мить. Ми точно знаємо тільки те, що сталося після того моменту, коли життя зародилося. Відбулась еволюція. І ми звикли зображувати її приблизно так.

Тепер на екрані показали знайому картинку розвитку людини: примітивна мавпа, незграбно похилившись, починала вервечку приматів, які чимдалі випростувались і скидали шерсть.

— Так, люди еволюціонували, — сказав Едмонд. — Це неспростовний науковий факт, і ми побудували чітку послідовність відповідно до викопних знахідок. А що, якби ми могли подивитися на еволюцію навпаки?

Раптом обличчя Едмонда почало обростати волоссям, він перетворювався на первісну людину. Стала змінюватися форма кісток, і лице перетворилося на мавпячу морду, а тоді процес шалено пошвидшився, і на екрані з’являлися дедалі давніші види: лемур, лінивець, сумчасте, яйцекладне, дводишне — і риба пірнула в море, витяглась у вугра і стала мінитися, перетворюватися на різних істот, які врешті виродилися до драглистих згустків, планктону, амеб, аж доки від Едмонда Кірша лишилася мікроскопічна бактерія — одна клітинка, яка пульсувала у великому океані.

— Перша іскра життя, — промовив Едмонд. — Ось куди нас приводить цей фільм, якщо прокрутити його назад. Ми не маємо уявлення, звідки в безживному хімічному морі з’явилися якісь форми життя. Ми просто не можемо побачити перших кадрів цієї історії.

«T = 0», — подумав Ленґдон, уявивши подібну «зворотну прокрутку» розширення всесвіту, коли космос стискається в одну світлу цятку — і космологи опиняються в «глухому куті».

— Першопричина! — проголосив Едмонд. — Так Дарвін називав отой загадковий момент Творіння. Він довів, що життя постійно еволюціонувало, але не міг визначити, як розпочався цей процес. Інакше кажучи, теорія Дарвіна пояснює, чому вижили найбільш пристосовані, але не звідки вони взялися.

Ленґдон розсміявся: такого формулювання він іще не чув.

— Тож як з’явилося життя на Землі? Іншими словами, звідки ми? — усміхнувся Едмонд. — Протягом наступних кількох хвилин ви дізнаєтеся відповідь на це питання. Однак повірте мені: хоч яка дивовижна буде ця відповідь — це лише половина того, що я розповім вам сьогодні. — Він подивився в камеру усміхненим «пророчим» поглядом. — Виходить так, що те, звідки ми — це щось дивовижне… але те, куди ми прямуємо — це просто приголомшливо.

Амбра і Ленґдон стурбовано перезирнулись, і хоча Ленґдон відчував, що ця заява зроблена здебільшого від властивої Едмондові гігантоманії, професорові ставало дедалі менш затишно.

— Першопочаток життя… — продовжив Едмонд. — Він лишався таємницею за сімома замками ще від часів міфів про створення світу. Протягом тисячоліть філософи й науковці шукали якихось знаків і свідчень про джерело життя.

Едмонд тепер тримав у руках ту саму пробірку з каламутною речовиною.

— У 1950-х роках двоє таких шукачів — хіміки Міллер і Юрі — провели сміливий експеримент, який, вони сподівалися, мав точно показати, як почалося життя.

Ленґдон нахилився до Амбри і прошепотів:

— Ця пробірка отам, — і показав на вітрину в кутку.

Вона здивувалася.

— А навіщо вона Едмондові?

Ленґдон знизав плечима. Судячи з химерної колекції предметів у квартирі Едмонда, ця пробірка була просто частиною історії науки, якою той хотів володіти.

Едмонд швидко виклав суть спроби Міллера та Юрі відтворити первісний бульйон, аби життя виникло в посудині з неживою матерією.

На екрані з’явилася шпальта The New York Times від 8 березня 1953 року зі статтею «Зазирнути в минуле на два мільярди років».

— Очевидно, — зауважив Едмонд, — цей експеримент декого вразив. Його наслідки могли бути вибуховими, особливо у світі релігії. Якби життя чарівним чином виникло в пробірці, то ми б знали: законів природи самих по собі достатньо, аби створити життя. Потреба в надприродній істоті, яка з небес дала нам іскру Творіння, відпала б. Ми б зрозуміли, що життя просто є… неуникним побічним продуктом законів природи. Навіть важливіше: ми б мали зробити висновок, що оскільки життя спонтанно виникло тут, на Землі, то майже напевне те саме сталося і ще десь у космосі, що б означало: людина — не унікальна, людина не є центром Божого всесвіту, і людина — не самотня у всесвіті.