Дэн Браун – Джерело (страница 11)
— І, гадаю, коштують більше, ніж увесь мій костюм разом узятий.
Едмонд підійшов і роздивився ярличок на класичному фраку Ленґдона.
— Власне, — тепло усміхнувся він, — фрак доволі якісний. Ціна приблизно того самого порядку.
— Хотів би сказати тобі, Едмонде, що твій синтетичний друг Вінстон… вселяє тривогу.
Кірш радісно всміхнувся:
— Неймовірно, правда? Ти не повіриш, але я цього року створив справжній штучний інтелект — це квантовий стрибок. Я розробив кілька нових власних програм, які дозволяють машині розв’язувати завдання й саморегулюватися в цілковито новий спосіб. Над Вінстоном ще працюю, та він з кожним днем розвивається.
Ленґдон помітив: за останній рік навколо хлопчакуватих очей Едмонда залягли глибокі зморшки. Чоловік мав стомлений вигляд.
— Едмонде, скажеш, чому привів мене сюди?
— У Більбао? Чи в центр спіралі — витвору Річарда Серра?
— Почнімо зі спіралі, — мовив Ленґдон. — Ти ж бо знаєш, що в мене клаустрофобія.
— Так і є. Сьогодні ввечері я збираюся виводити людей за межі зони комфорту, — усміхнувся Кірш.
— Ти завжди цим славився.
— Крім того, — додав Кірш, — мені треба було поговорити з тобою, а при тому не хотілося, щоб хтось інший мене бачив до виступу.
— Бо рок-зірки ніколи не ходять між глядачів перед концертом?
— Саме так! — віджартувався Кірш. — Рок-зірки магічним чином виникають на сцені з хмари диму.
Угорі світло то яскравішало, то темнішало. Кірш відгорнув рукав і поглянув на годинник. Потім подивився на Ленґдона і раптово посерйознішав.
— Роберте, в нас обмаль часу. Сьогодні в мене подія надзвичайної ваги. Власне, важлива подія для всього людства.
Ленґдона сповнювало передчуття.
— Нещодавно я зробив наукове відкриття, — сказав Едмонд. — Це прорив, який матиме далекосяжні наслідки. Майже ніхто на світі не знає про це, а сьогодні — зовсім незадовго — я власною персоною звернуся до світу й оголошу, що я виявив.
— Навіть не знаю, що сказати, — мовив Ленґдон. — Звучить як щось дивовижне.
Едмонд перейшов на шепіт, незвично напружений:
— Перед тим як оприлюднити це, Роберте, мені потрібна твоя порада. — Він ненадовго замовк. — Боюся, від цього може залежати моє життя.
Розділ 9
Між двома людьми всередині спіралі запала тиша.
«Мені потрібна твоя порада… Боюся, від цього може залежати моє життя…»
Слова Едмонда важко зависли в повітрі, і Ленґдон помітив тривогу в очах товариша.
— Едмонде! Що відбувається? Що з тобою?
Світло знову моргнуло, але Едмонд не звернув на це уваги.
— Для мене цей рік був особливим, — почав він пошепки. — Я працював над великим проектом, який привів мене до революційного відкриття.
— Звучить чудово.
Кірш кивнув.
— Так і є, і я не можу дібрати слів, щоб описати, наскільки сильно бажаю поділитися ним зі світом сьогодні. Це відкриття спричинить величезний зсув парадигми. Без перебільшення можу сказати, що моє відкриття матиме наслідки такого масштабу, як коперниканський переворот.
На мить Ленґдонові здалося, що науковець жартує, але обличчя Едмонда виявляло глибоку серйозність.
Коперник? Скромність ніколи не була сильною рисою Едмонда, але така заява видавалася вершиною самовпевненості. Миколай Коперник, батько геліоцентричної моделі світу — він довів, що планети обертаються навколо Сонця, чим спричинив наукову революцію в XVI столітті, яка повністю знищила давно проповідувану церквою ідею, що людство перебуває в центрі Божого всесвіту. Його відкриття церква засуджувала протягом трьох століть, але — нічого не вдієш — світ незворотно змінився.
— Бачу твій скептицизм, — сказав Едмонд. — А якби я назвав Дарвіна, було б краще?
Ленґдон усміхнувся:
— Те саме.
— Гаразд, тоді дозволь спитати: які два фундаментальні питання хвилювали людство протягом усієї його історії?
Ленґдон замислився.
— Ну… Напевне: «Як усе почалося? Звідки ми з’явилися?»
— Саме так. Тільки друге питання просто дублює перше. Не звідки ми з’явились, а…
— …куди прямуємо?
— Так! Ці дві таємниці — осердя людського досвіду. Звідки ми? Куди ми прямуємо? Створення і доля людини. Це дві головні загадки. — Едмонд гостро, з уважним очікуванням подивився на Ленґдона. — Роберте, моє відкриття… дає чітку відповідь на обидва.
Ленґдон намагався усвідомити вагу слів Едмонда й серйозні наслідки.
— Я… навіть не знаю, що сказати.
— Немає потреби казати. Я сподіваюся, що зможу знайти час докладно обговорити майбутню презентацію після виголошення, а зараз маю порозмовляти з тобою про темний бік ситуації — про те, до чого призведе моє відкриття.
— Гадаєш, будуть наслідки?
— Не сумніваюся. Відповівши на ці питання, я поставив себе в пряму опозицію з усталеними духовними вченнями, які розвивалися протягом століть. Питання створення людини і того, що на неї чекає, традиційно є сферою релігії. Я втрутився в цю галузь — і представникам релігій світу не сподобається те, що я збираюся виголосити.
— Цікаво, — відказав Ленґдон. — І саме заради того ти мене випитував про релігії торік за обідом у Бостоні?
— Саме так. Може, пам’ятаєш, що я особисто тебе запевняв: за нашого життя міфи релігій будуть практично зруйновані науковими відкриттями.
Ленґдон кивнув. «Таке важко забути». Зухвалість заяви Кірша слово в слово закарбувалася в ейдетичній пам’яті Ленґдона.
— Так. І я заперечив: релігія пережила протягом тисячоліть великий поступ науки й виконувала важливу роль у суспільстві; релігія може еволюціонувати — але ніколи не помре.
— Точно. А я також сказав, що тепер знайшов мету в житті: зробити так, щоб наукова істина викорінила міф релігії.
— Так, сильно сказано.
— І ти мені кинув виклик, Роберте. Заперечив, що коли мені трапиться «наукова істина», яка конфліктує з принципами релігії чи підриває їх, то я маю обговорити її з богословом, сподіваючись, що я сприйму: наука і релігія часто намагаються сказати одне й те саме різними мовами.
— Пам’ятаю, звичайно. Науковці і духовні особи використовують різний словник, описуючи ті самі таємниці всесвіту. Конфлікти між ними часто є семантичними, а не посутніми.
— Що ж, я вчинив за твоєю порадою, — сказав Кірш. — Порадився з духовними очільниками щодо мого нового відкриття.
— Так?
— Знаєш Парламент світових релігій?
— Звичайно. — Ленґдон дуже захоплювався тим, як це зібрання сприяє діалогу різних вір.
— Сталося так, — сказав Кірш, — що цього року Парламент проводив засідання під Барселоною — у годині дороги від мого дому, в абатстві Монтсеррат.
«Мальовниче місце», — подумав Ленґдон, який багато років тому бував на верхівці тієї гори.
— Коли я почув, що він відбувається того самого тижня, коли я планував оприлюднити своє велике наукове відкриття, не знаю, я…
— Подумав, що то, можливо, Боже знамення?
Кірш засміявся.