Дебора Харкнесс – Сповідь відьом. Тінь ночі (страница 94)

— Чому, мілорде? — спитала я, відчувши, як у душі у мене ворухнувся страх.

— Тому, що зараз зима, і наразі королеві немає чим зайнятися. — Берглі поглянув на мою ліву руку. — Ви заміжня за паном Ройдоном. Її величність — щедра людина, але їй не подобається, коли один з її фаворитів одружується без її згоди.

— Метью — не фаворит королеви, він її шпигун. — Я затулила рукою рота, але слово — не горобець.

— Фаворит і шпигун не є взаємовиключними поняттями, за винятком Волсінгема. Королева визнала його сувору мораль вкрай дратівливою, а його кислий вираз обличчя — нестерпним. Але її величності подобається Метью Ройдон. Дехто каже, що це — небезпечно. Ваш чоловік має багато таємниць. — Сесіл підвівся, спираючись на палицю, і застогнав. — Повертайтеся до Вудстока, пані. Так буде краще для всіх зацікавлених.

— Я не покину свого чоловіка. — Єлизавета може снідати членами свого двору, як колись застерігав мене Метью, але їй не вдасться вигнати мене з міста. Тим більше зараз, коли я, нарешті, освоїлася, завела друзів і почала вчитися магії. І тим більше тепер, коли Метью плентався додому кожного дня так, немов його пропхали крізь замкову шпарину, але замість відпочити цілу ніч відповідав на кореспонденцію від інформаторів королеви, а також на листи свого батька та членів Конгрегації.

— Передайте Метью, що я заходив, — сказав лорд Берглі і повільно рушив до дверей. Там він зустрівся з Франсуазою, яка з невдоволеним виглядом несла у вітальню великий глек із вином. Забачивши мене, отетеріло витріщилася. Вона неабияк розсердилася, зустрівши мене вдома та ще й з розстебнутим корсажем у присутності Сесіла. — Дякую вам за розмову, пані Ройдон. Мені було дуже цікаво.

І державний скарбник Англії поплентався униз східцями. Він був надто старий, щоб подорожувати Лондоном на самоті, та ще й пізнього січневого вечора. Я провела його до сходового майданчика, занепокоєно спостерігаючи, як він іде.

— Піди з ним, Франсуазо, — наказала я, — і простеж, щоб лорд Берглі зустрів своїх слуг. — Мабуть, ті сиділи зараз в «Капелюсі Кардинала», випиваючи разом із Кітом та Вілом, або чекали біля скупчення екіпажів наприкінці Вотер-Лейн. Мені не хотілося бути останньою людиною, яка бачила головного радника королеви Єлизавети живим.

— Не треба, не треба, — кинув через плече Берглі. — Я лише старигань із палицею. Злодії ігноруватимуть мене, віддаючи перевагу кому-небудь із сережками у вусі або в модному камзолі. Не забувайте моєї поради, пані.

І з цими словами він розчинився в сутінках.

— От чорт! — вилаялася Франсуаза й перехрестилася, а потім ще й розставила виделкою пальці як оберіг від пристріту. — Старий Лис! Мені не сподобалося, як він на вас дивився. Добре, що мілорда ще немає дома. Йому б це також не сподобалося.

— Вільям Сесіл мені в діди годиться, Франсуазо, — відказала я, повертаючись до теплої вітальні і, нарешті, розв’язуючи на корсажі мотузки. А коли розв’язала, то аж застогнала від полегшення.

— Я не маю на увазі, що лорд Берглі дивився на вас так, немов бажав затягнути вас до ліжка, — зауважила Франсуаза, підкреслено поглянувши на мій корсаж.

— Не так? А як же він тоді на мене дивився? — Я налила собі трохи вина й стомлено плюхнулася в крісло. День завершувався погано.

— Як на ягня, призначене для заклання, він зважував, яку вигоду матиме з цього.

— Хто тут загрожує з’їсти Діану на вечерю? — То Метью, прокравшись до кімнати нечутно, мов кіт, уже стояв поруч, знімаючи рукавички.

— Той, хто до тебе приходив. Ти щойно з ним розминувся, — відповіла я, сьорбнувши вина. Не встигла я проковтнути його, як Метью вже був поруч і забрав у мене глек. Я розсердилася. — Ти можеш хоч якось попереджати мене перед тим, як зробити якийсь рух? Рукою махнути, чи що. Знаєш, це дуже нервує, коли ти отак несподівано з’являєшся переді мною.

— Оскільки ти вирахувала, що коли я дивлюся у вікно, це — один із показників моєї поведінки, то маю честь віддячити тим самим: зміна теми — один із показників твоєї поведінки. — Метью відсьорбнув вина й поставив глечик на стіл. Утомлено потерши обличчя, він спитав: — А що то був за гість?

— Коли я повернулася додому, тебе біля каміна чекав Вільям Сесіл.

Метью закляк, і мені стало моторошно.

— Він — наймоторошніший з дідів, яких я коли-небудь зустрічала, — продовжила я, знову простягаючи руку за вином. — Можливо, Берглі й виглядає, як дід мороз із сивим волоссям і бородою, але я б не ризикнула обернутися до нього спиною.

— Мудрий висновок, — спокійно сказав Метью. І поглянув на Франсуазу. — Що йому треба було?

Вона знизала плечима.

— Хтозна. Коли я прийшла додому з м’ясним пирогом для мадам, він уже тут був. Лорд Берглі попросив принести йому вина. Але отой демон примудрився все повипивати в цьому домі, тому мені довелося піти купити іще.

Метью миттю зник. А коли повернувся уже спокійнішим кроком, на його обличчі відбилося полегшення. Горище! І всі сховані там таємниці!

— Невже він…

— Ні, — перервав мене Метью. — Усе залишилося точнісінько так, як і раніш. А Вільям не сказав, чому він до нас приходив?

— Лорд Берглі попрохав мене передати тобі, що він заходив. — Я завагалася. — А мені сказав, щоб я їхала з міста.

До кімнати увійшла Енні разом із усміхненим П’єром та Джеком, який цокотів зубами від холоду. Та від одного погляду на обличчя Метью посмішка П’єра враз розтанула. Я забрала в Енні білизну.

— А чому б тобі не відвести дітей до «Капелюха Кардинала», Франсуазо? — спитала я. — І П’єра взяти з собою.

— Ура! — закричав Джек, зрадівши перспективі провести вечір за межами домівки. — Пан Шекспір учить мене жонглювати.

— Я не проти, допоки він не забажає покращити твою каліграфію, — сказала я, спіймавши Джекову шапку, яку він підкинув у повітря. Нам тільки не вистачало додати до кримінальних навичок хлопця уміння підробляти папери. — Іди повечеряй. І не забувай, навіщо існують хустки й носовички.

— Добре, — відповів Джек, витираючи носа рукавом.

— Навіщо лорд Берглі припхався аж до Блекфраєрса побачитися з тобою? — спитала я, коли ми залишилися самі.

— Тому що я отримав сьогодні з Шотландії секретне повідомлення.

— І що тепер? — спитала, відчуваючи, як мені перехоплює подих. Уже не вперше справи бервікських відьом обговорювалися в моїй присутності, але візит Берглі залишив у мене таке відчуття, наче зло вже переповзає через наш поріг.

— Король Яків продовжує допитувати відьом. І Вільям хотів дізнатися, до яких кроків у відповідь буде вдаватися королева, якщо буде взагалі. — Відчувши зміну мого запаху, спричинену страхом, що мене охопив, Метью нахмурився. — Тобі не слід турбуватися про те, що зараз відбувається в Шотландії.

— Моє незнання не завадить цим подіям відбуватися й далі.

— І знання також не завадить, — сказав Метью, легенько потираючи мені пальцями шию, щоб зняти напруження.

Наступного дня я повернулася від Гуді Альсоп із невеличкою скринькою заклять — місцем, де визріватимуть написані мною заклинання, доки ними не зможе скористатися інша відьма. Знаходження способу перетворення моєї магії на слова стало наступною стадією моєї еволюції як ткалі. Наразі скринька містила лише мої ткацькі стрічки. Марджорі гадала, що моє маскувальне заклинання іще не було готове до використання іншими відьмами. Ту скриньку виготовив один чаклун на Темз-стріт із тієї горобинової гілки, яку дав мені вогнедишний дракон у ніч, коли я зіткала своє вступне заклинання. На поверхні скриньки маг вирізьбив дерево, чиї гілки та коріння переплелися так, що їх неможливо було розрізнити. Для виготовлення коробочки майстер не використав жодного цвяха, зробивши натомість невидимі з’єднання. Ман пишався своєю роботою, і мені також не терпілося показати її Метью.

В «Олені й Короні» було незвично тихо. У вітальні не горіли ані свічки, ані камін. Метью самотньо сидів у своєму кабінеті. На столі перед ним стояли винні глеки. Здогадно, двоє з них були вже порожні. Зазвичай, Метью так багато не пив.

— Що сталося?

Він підняв аркуш паперу. До його складок чіплявся товстий червоний сургуч. Печать була розламана навпіл.

— Нас викликають до королівського двору.

Я важко опустилася у крісло напроти.

— На коли?

— Її величність великодушно дозволила нам почекати до завтра, — пирхнув Метью. — Її батько й близько не був таким великодушним. Коли Генріх хотів когось до себе викликати, то посилав за ними навіть уночі, незалежно від погоди.

Колись мені хотілося побачити королеву Англії — у Медісоні. А після того як довелося зустрітися з найрозумнішим чоловіком королівства, мені розхотілося зустрічатися з найхитрішою жінкою Англії.

— А чи мусимо ми їхати? — спитала я, в глибині душі сподіваючись, що Метью проігнорує наказ королеви.

— У своєму листі королева не забула нагадати мені своє ставлення до заклинань, заклять та відьомської магії. — Метью кинув листа на стіл. — Схоже на те, що пан Денфорт таки написав скаргу своєму єпископу. Берглі поклав ту скаргу під сукно, але вона чомусь знову виринула на поверхню. — Метью тихо вилаявся.

— Тоді навіщо ж нам з’являтися при дворі? — спитала я, стискаючи свою скриньку для заклинань. Стрічки всередині неспокійно запóвзали, готові допомогти мені з відповіддю на це запитання.

— Бо якщо ми не з’явимося завтра до другої в палаті для аудієнцій в Ричмондському палаці, то Єлизавета обох нас заарештує, — відповів Метью, і очі його стали схожими на два скельця. — І тоді Конгрегація досить швидко дізнається про нас правду.