Дебора Харкнесс – Сповідь відьом. Тінь ночі (страница 89)

— Усе починається з відсутності й бажання. Усе починається із крові та страху, — прошепотіла я.

«Усе почалося з відкриття, яке зробили відьми», — відгукнувся час праісторичним відлунням, запаливши яскраві блакитно-янтарні ниті, які жваво замерехтіли на тлі кам’яних стін замку.

-Він що, так ніколи й не зупиниться? — Я підвелася, взяла руки в боки і, нахмурившись, невдоволено поглянула на стелю в помешканні Сюзанни.

— Вона, Діано. Це дракон-самка, — пояснила Сюзанна. Вона теж ошелешено витріщалася на стелю.

— Вона. Він. Воно. — Я тицьнула пальцем угору. Коли я намагалася зіткати заклинання, драконка вискочила на волю з клітки моїх ребер. Уже не вперше. І тепер знову прилипала до стелі, пускаючи дим і цокочучи зубами від збудження. — Терпіти не можу, коли він — воно починає літати кімнатою, коли йому заманеться. — Якщо подібне станеться в сучасній студентській аудиторії Єльського університету, то наслідки будуть непередбачуваними.

— Те, що твоя вогнедишна дракониха знову вибралася на волю, є лише проявом набагато серйознішої проблеми, — сказала Гуді Альсоп, подаючи мені букет яскраво забарвлених шовкових стрічок, зв’язаних докупи угорі. Його кінці вільно майоріли, наче стрічки травневого дерева, і загалом налічували дев’ять. Гама їхніх кольорів охоплювала відтінки червоного, білого, чорного, сріблястого, золотистого, брунатного, блакитного та жовтого. — Ти — ткаля і мусиш навчитися контролювати свою енергію.

— Я добре це знаю, Гуді Альсоп, але не розумію, чим мені здатна допомогти ялинкова прикраса, — вперто мовила я. Дракониха каркнула на знак згоди, і від цього звуку враз якось роздулася, стала чіткішою, але через мить повернулася до свого звичного розмитого силуету.

— І що ж ти знаєш про ремесло ткалі? — суворо спитала мене Гуді.

— Небагато, — зізналася я.

— Діані треба спочатку скуштувати ось це. — До мене підійшла Сюзанна з паруючою чашкою в руці. Запахи ромашки та м’яти наповнили повітря. Моя дракониха з цікавістю нахилила голову вбік. — Це заспокійлива настоянка, яка зможе вгамувати твою звірюку.

— Мене мало непокоїть той дракон, — зневажливо кинула Кетрін. — Змусити його підкорятися завжди непросто — це все одно, що стриножити демона, який вперто налаштувався зробити якусь шкоду. — «Їй легко говорити, — подумала я, — бо не треба вмовляти звірину забиратися назад, усередину».

— Які рослини в цьому трав’яному чаї? — спитала я, ковтнувши узвару, який подала мені Сюзанна. Після чаїв Марти я з підозрою ставилася до трав’яних сполук. Не встигла я скінчити питання, як чашка розквітла пагінцями м’яти, квітами ромашки, що пахли сіном, пінистим дудником та якимись жорсткими лискучими листками невідомого походження. Я стиха вилаялася.

— Ось бачите! — сказала Кетрін, показуючи на чашку. — Так, як я й казала. Щойно Діана ставить запитання, як богиня на нього відповідає.

Сюзанна занепокоєно поглянула на свою чашку, і та тріснула під вагою пагонів, що розросталися й набухали. — Мабуть, ти маєш рацію, Кетрін. Але якщо вона збирається щось ткати, а не ламати, то їй доведеться ставити кращі й цікавіші запитання.

Гуді Альсоп та Кетрін вирахували секрет моєї сили: вона була незручно пов’язана з моєю допитливістю й цікавістю. Тепер певні події набули сенсу: мій білий стіл з його яскраво забарвленими елементами головоломки, які приходили мені на допомогу кожного разу, коли я поставала перед проблемою, масло, що вилітало з холодильника Сари, коли я цікавилася, чи не залишилося його ще трохи. Стало можливим пояснити навіть дивовижну появу манускрипту Ешмол-782 в Бодлійській бібліотеці: коли я заповнила бланк заяви, я поцікавилася: а що там у тому фоліанті? А сьогодні вдень, коли я просто поцікавилася подумки, хто ж був автором заклинань у Сюзанниному гримуарі, чорнильні рядки зіскочили зі сторінки й утворили на столі поряд із книгою точний портрет її померлої бабусі.

Я пообіцяла Сюзанні повернути літери на місце, щойно дізнаюся, як це зробити.

Отак я й усвідомила, що заняття магією — це зовсім не заняття історією. Уся хитрість і в першій, і в другій полягала не в правильних відповідях, а в правильно сформульованих запитаннях.

— Розкажи нам знову про те, як ти викликала відьмоводу, Діано, а також про лук та стрілу, що опинилися в твоїх руках, коли твоєму коханому загрожувала смертельна небезпека, — запропонувала Сюзанна. — Може, ми зуміємо побачити в твоїй розповіді ту чи іншу методику, якою потім станемо користуватися.

Я переповіла події тієї ночі, коли Метью полишив мене в Сеп-Турі, а з мене вийшла потопом вода, а також те, що сталося вранці в Сариному садочку, коли я побачила підземні водяні жили. А потім ретельно, крок за кроком, розповіла про кожен випадок, коли в моїх руках опинявся лук — і без стріли, і зі стрілою, якою я так і не вистрелила. Коли я завершила, Кетрін задоволено зітхнула.

— Тепер я бачу, в чім проблема. Діана неповністю присутня в даному конкретному моменті за винятком тих випадків, коли вона когось захищає або коли опиняється наодинці зі своїми страхами, — зазначила Кетрін. Вона завжди невпевнено розмірковує про минуле або так само невпевнено замислюється над майбутнім. А для того, щоб творити магію, відьма мусить бути повністю тут і зараз. — Мій дракон замахав крилами на знак згоди, погнавши кімнатою хвилі теплого повітря.

— Метью завжди вважав, що існує зв’язок між моїми емоціями, потребами та магією, — пояснила я.

— Інколи я дивуюся: чи той вер, бува, частково не відьмак? — сказала Кетрін. — Решта засміялися від одного припущення про те, що син Ізабо де Клермон має в собі хоча б краплину відьмацької крові.

— Гадаю, що ми можемо безпечно полишити вогнедишного дракона на самоті, і повернутися до питання Діаниного маскувального заклинання, — запропонувала Гуді Альсоп, маючи на увазі мою потребу приховувати надлишок вивільненої енергії кожного разу, коли я займалася магією. — Ну як, у тебе щось виходить?

— Я відчуваю, як довкола мене утворюються пасма вогню, — невпевнено відповіла я.

— Мусиш зосередитися на своїх вузлах, — зауважила Гуді Альсоп, утупившись поглядом на стрічки, що лежали в мене на колінах. У стрічках, що поєднували світи докупи, можна було знати кожен відтінок, а маніпуляція цими стрічками — скручування й зв’язування — творила сприятливу магію. Але спершу мені слід було дізнатися, якими стрічками користуватися. Я взяла пучок стрічок за вузол, яким вони були зв’язані докупи. Гуді Альсоп уже навчила мене, як слід легенько дмухати на стрічки і зосередитися на своєму бажанні. У результаті мали вивільнитися саме ті стрічки, які є необхідними для того заклинання, яке я хочу зіткати.

Я дмухнула на стрічки — і вони замерехтіли й затанцювали. Жовта і брунатна смужки вивільнилися й упали мені на коліна, а разом із ними упали червона, синя, срібляста й біла. Я провела пальцями по пасмам скрученого шовку довжиною дев’ять дюймів. Шість стрічок означали шість різних вузлів, і кожен складніший за попередній.

Я й досі в’язала вузли незграбно, але ця стадія ткання видалася мені на диво заспокійливою. Коли я вправлялася в скручуванні та переплетенні, тренуючись на звичайних стрічках, результат моїх зусиль чимось нагадував давній кельтський шнуровий орнамент. У вузликах був ієрархічний порядок. Перші два становили одинарні й подвійні прості затяжні вузли. Інколи їх робила Сара, коли творила любовні заклинання або щось інше, що зобов’язує чи приваблює. Але тільки ткалі здатні творити складні й витончені вузли, що містять аж дев’ять чітких переплетень і закінчуються двома вільними кінцями, які магічно поєднуються і утворюють нерозривне плетиво.

Я глибоко вдихнула і знову зосередилася на своїх намірах та бажаннях. Маскування та приховування було однією з форм захисту, і його кольором був пурпуровий. Але пурпурової стрічки я не знайшла.

Та враз блакитна та червона стрічки виокремилися, піднялися й сплелися так міцно, що в результаті стали схожими на оті цятковані пурпурові свічки, які моя мати часто ставила у вікнах у безмісячні ночі.

— Вузол зв’язали, заклинання почали, — стиха мовила я, протягуючи пурпурову нитку крізь простий затяжний вузол. Вогнедишний дракон замугикав, імітуючи мої слова.

Я поглянула на нього — на неї — і вкотре здивувалася її мінливій зовнішності. Коли дракониха видихала, вона зменшувалася й перетворювалася на розмиту хмаринку диму, а коли вдихала, то збільшувалася, а її обриси ставали виразнішими. Вона становила бездоганний баланс матеріальної речовини й духу, і жоден із цих компонентів не брав гору над другим. Чи вдасться й мені коли-небудь досягнути такої самої внутрішньої цілісності?

— Другий вузол в’яжеться — заклинання спрáвдиться, — сказала я, зробивши другий вузол на тій самій пурпуровій стрічці. Перебираючи в руці жовту смужку, я подумала: «А чи вдасться й мені стати сірою й непомітною, як той дракон, кожного разу, коли я цього забажаю?» Третій вузол став першим справжнім вузлом ткалі, який мені належало зробити. Це було непросто, попри те, що він містив лише три переплетення.

— Як третій вузол будé, заклинання вільно підé. — Я скрутила смужку трилисником, а потім стягнула його кінці докупи. І вони з’єдналися, утворивши нерозривний вузол ткалі.