Дебора Харкнесс – Сповідь відьом. Тінь ночі (страница 77)

— Я надто стара, щоб бавитися в ігри, мсьє де Клермон. Ой, забула сказати вам, що знаю, хто ви є насправді і яку посаду обіймаєте у цьому світі, — додала Гуді, побачивши на обличчі Метью здивований вираз. — Мабуть, вам не вдається приховувати правду від відьом так, як вам би хотілося.

— Може, й не вдається, — відказав Метью з легкою загрозою в голосі. Та його гарчання лише звеселило стару жінку.

— Цим прийомом ви можете злякати малих дітей на кшталт Джефрі та Джона або таких схиблених демонів, як, скажімо, ваш приятель Крістофер, але мене вам не залякати. — Гуді помовчала, а потім продовжила вже серйозним тоном. — Ткалі ховаються, бо колись їх відловлювали й знищували, точнісінько як лицарів вашого батька. Не всім подобалася сила, якою вони володіли. Як ви добре знаєте, вижити набагато легше тоді, коли ваш ворог вважає, що вас уже немає серед живих.

— Але хто ж за ними полював і навіщо? — поцікавилася я, сподіваючись, що моє запитання та відповідь на нього не поверне нас до давньої ворожнечі між вампірами та відьмами.

— На нас полювали не вампіри й не демони, а інші відьми й відьмаки, — спокійно пояснила Гуді Альсоп. — Вони бояться нас тому, що ми — не такі, як усі. Страх породжує зневагу, а потім — ненависть. Відома історія. Колись відьми винищували цілі родини, щоб їхні діти не виросли й не стали ткалями. Ті ж нечисленні ткалі, яким вдалося вижити, послали своїх дітей до надійних схованок. Батьківська любов до дітей — то велика сила, і ви самі незабаром у цьому переконаєтеся.

— Значить, ви дізналися про майбутню дитину, — сказала я, мимовільно закриваючи руками живіт.

— Так, — серйозно кивнула Гуді Альсоп. — Тобі вже вдається дещо з того, що роблять ткалі, Діано. І дуже добре вдається. Тому ти не зможеш довго тримати це у секреті від інших відьом.

— Дитина? — спитала Сюзанна, роблячи великі очі. — Зачата від відьми та вера?

— На це здатна не кожна відьма. Лише ткаля може сотворити таку магію. Богиня неспроста вибрала для цієї місії саме тебе, Сюзанно, і мене вона покликала також неспроста. Ти — повитуха, і через певний час нам знадобиться все твоє вміння.

— Я не маю достатньо досвіду, щоб стати в пригоді пані Ройдон, — заперечила Сюзанна.

— Та ти ж роками допомагала жінкам народжувати дітей, — зазначила Гуді Альсоп.

— Теплокровним жінкам, Гуді, з теплокровними немовлятами! — сердито відказала Сюзанна. — А не створінням на кшталт…

— Вери також мають руки й ноги, як і ми всі, — перервала її Гуді Альсоп. — Я не думаю, що це дитя чимось буде відрізнятися.

— Якщо воно матиме по десять пальців на руках та ногах, то це ще не означає, що воно матиме душу, — відказала Сюзанна, підозріло роздивляючись Метью.

— Ти мене дивуєш, Сюзанно. Я бачу душу пана Ройдона так само чітко і ясно, як і твою. Ти що, знову наслухалася дурниць від свого чоловіка про зло, що криється у вампірах та демонах?

Сюзанна стиснула губи.

— Наслухалася — ну то й що, Гуді?

— А те, що тоді ти просто дурепа. Відьми чітко бачать істину, навіть якщо їхні чоловіки — йолопи, напхані всілякими нісенітницями.

— Усе це не так просто й легко, як тобі здається, — пробурмотіла Сюзанна.

— Але не треба його ускладнювати. Серед нас з’явилася довгоочікувана ткаля, тому ми мусимо скласти план.

— Дякую, Гуді Альсоп, — сказав Метью. Він явно відчув велике полегшення від того, що хтось, нарешті, з ним погодився. — Ви маєте рацію. Діана має швидко навчитися всьому, що їй слід знати. Їй не можна народжувати тут.

— Це рішення не залежить повністю від вас, пане Ройдон. Якщо дитині судилося народитися в Лондоні, то там вона й народиться.

— Діана не звідси, — сказав Метью і швидко поправився: — Не з Лондона.

— Слава Богу, це й так зрозуміло. Та оскільки Діана є прядильницею часу, то її переїзд до іншого місця нічого не дасть. Бо вона там вирізнятиметься не менше, аніж у Кентербері чи Йорку.

— Значить, вам відома іще одна наша таємниця, — сказав Метью, утупившись на жінку немиготливим крижаним поглядом. — Якщо ви знаєте так багато, то, напевне, вже вирахували, що Діана не буде повертатися до своєї доби сама. Із нею вирушать дитина та я. І ви навчите її тому, що для цього потрібно. — Метью поступово перебирав ситуацію на себе, а це означало, що ситуація, як і зазвичай, погіршиться.

— Тепер навчання вашої дружини — це моя справа, пане Ройдон, — звісно, якщо ви не вважаєте, що знаєтеся на ткалях більше за мене, — спокійно відказала Гуді Альсоп.

— Усе, що стосується моєї дружини, — це моя справа, Гуді Альсоп, — заперечив Метью і сказав, повертаючись до мене: — І це справа не лише відьом, бо тутешні відьми можуть повернути проти моєї пари і моєї дитини.

— Значить, тебе поранила відьма, а не вер, — лагідно сказала Гуді. — Я тоді відчула біль і збагнула, що до цього має стосунок відьма, але мені здалося, що вона загоює твою рану, а не завдала її тобі. До чого ж дійшов наш світ, коли одна відьма може скоїти таке з іншою?

Метью уважно поглянув на Гуді Альсоп.

— А, може, та відьма також здогадалася, що Діана є ткалею?

Мені й на думку не спадало, що Сату могла про це знати. Зважаючи на те, що розповіла мені Гуді про ставлення до ткаль з боку одноплемінників, Пітер Нокс та його поплічники в Конгрегації могли запідозрити, що я також приховую таємницю ткацтва. Від цієї думки у мене аж мурашки по шкірі побігли. Метью взяв мене за руку і огорнув її своїми долонями.

— Можливо, й здогадалася, але я не можу стверджувати цього з цілковитою впевненістю, — відповіла Гуді Альсоп із ноткою винуватості в голосі. — Однак упродовж часу, відпущеного нам богинею, ми мусимо зробити все, що зможемо, для підготовки Діани до майбутнього.

— Стоп, — сказала я, ляснувши долонею по столу. Перстень Ізабо різко вдарився об його дубову поверхню. — Ви розмовляєте так, наче моє ткацьке вміння — уже доконаний факт. А тим часом я навіть свічки не здатна запалити. Мої здібності — магічні! У моїй крові — вітер, вода і навіть вогонь!

— Якщо я здатна побачити душу твого чоловіка, Діано, то не дивуйся, що я маю здатність бачити й твої таланти. Ти — не вогневідьма й не вітровідьма, що б ти там про себе не думала. Ти не здатна керувати цими стихіями. А якщо у тебе вистачить глупства зробити таку спробу, то ти можеш знищити себе.

— Але я колись мало не потонула у власних сльозах! — уперто відказала я. — А заради порятунку Метью навіть убила жінку-вампіра, кинувши в неї стрілу відьмовогню. Моя тітка розпізнала цей характерний запах.

— Вогневідьмі не потрібні стріли. Вогонь вилітає з неї і влучає у ціль за одну невловиму мить, — заперечила Гуді Альсоп, хитаючи головою. — То були лише прості прояви ткацької магії, дитино, породжені коханням та відчаєм. Богиня милостиво позичила тобі ці магічні здібності, коли тобі це було конче необхідно, але не наділила тебе силою абсолютного контролю над цими стихіями.

— Позичила, — сказала я сама собі і подумки перебрала події останніх місяців та спалахи магії, яка ніколи не поводилася так, як хотілося мені. — Так он чому ці здібності то з’являлися, то зникали. Значить, насправді вони ніколи не були моїми.

— Жодна відьма не може володіти такою величезною міццю, бо інакше порушиться баланс світів. Ткаля ж обережно вибирає з довколишньої магії ту, яка їй потрібна, і творить дещо нове.

— Але ж існують, напевне, тисячі заклинань, уже не кажучи про привороти й зілля. Що б я не зробила, воно навряд чи буде оригінальним і новим. — Я провела рукою по лобі, і точка, де Філіп зробив свою позначку, здалася мені холодною на дотик.

— Усі заклинання звідкись беруться, Діано: з нагальної потреби, з туги, з проблеми, яку не можна розв’язати жодним іншим способом. Вони беруться також і від інших людей.

— Перша відьма, — прошепотіла я. Декотрі створіння вважали, що Ешмол-782 є першим гримуаром, книгою, що містить початкові оригінальні заклинання та чари, вигадані нашими одноплемінниками. Ось іще один зв’язок між мною та отим загадковим манускриптом. Я поглянула на Метью.

— Перша ткаля, — лагідно поправила мене Гуді Альсоп, а також ті, хто був після неї. Ткалі — це не просто відьми, Діано. Сюзанна — видатна відьма, яка знає більше про всю магію, що існує на землі, ніж будь-яка з її сестер у Лондоні. Та, незважаючи на всі її таланти, вона не може зіткати жодного заклинання. А ти — можеш.

— Та я навіть не уявляю, звідки почати, — сказала я.

— Ти ж вилупила оте курча, — зауважила Гуді Альсоп, показавши на жовтенький пухнастий клубочок, який міцно спав.

— Але ж я не збиралася його вилуплювати! Я просто намагалася розбити яйце! — заперечила я. Тепер, коли я знала, що таке стрільба з лука, до мене дійшло, в чому суть проблеми. Моя магія, як і мої стріли, летіли мимо цілі.

— Очевидно, що ні. Якби ти просто намагалася розбити яйце, то ми зараз ласували б омлетом у чудовому виконанні Сюзанни. Ти явно думала про щось інше. — Курча погодилося з нею. Воно прокинулося й голосно писнуло.

Вона мала рацію. Я дійсно мала на думці інше: нашу дитину, її майбутнє та її безпеку.

Гуді Альсоп кивнула головою.

— Я так і знала.

— Але ж я не вимовляла слів, не здійснювала жодного ритуалу і нічого не вигадувала. — Я просто повторювала те, чому мене вчила Сара. — Я тільки те й робила, що ставила деякі питання. Їх навіть важко назвати цікавими та оригінальними.