Чайна Мьевилль – Чайна М'євіль. Вокзал на вулиці Відчаю (страница 49)

За тиждень він збудував прототип кризової машини — гуркітливий кругообіг рурок і дротів, що тільки те й робив, що вивергав кашель і чмихання. Айзек розібрав його і зібрав наново. Десь три тижні потому біля вікна, яке дало свободу крилатим істотам у клітках, розповзся новий неохайний конгломерат всіляких механічних частин. Безладне громаддя різних моторів, динамо-машин і перетворювачів, сяк-так з’єднаних між собою.

Айзек хотів дочекатися Яґарека, але з ґарудою зв’язку не було — той, як завжди, кочував. Айзек уважав, що це ґаруда в такий дивний спосіб чіпляється за гідність. Живучи на вулиці, це було вельми складно. Після свого паломництва через увесь континент він не міг просто і легко полишити відчуття відповідальності, самоконтроль. Яґарек був вигнанцем, викорчуваним з корінням. Він не міг покладатися на милість інших.

Айзек уявляв, як той переходить з місця на місце, спить на голій долівці в закинутих будівлях чи, згорнувшись у клубок на дахах, тулиться до теплої вентиляційної труби. Він може прийти за годину, а може й за кілька тижнів. Айзек прочекав півдня, доки вирішив випробувати своє творіння без Яґарека.

Під скляним ковпаком, де сходилися докупи дроти, рурки й кучеряві кабелі, Айзек поклав шматочок сиру. Він там лежав і черствів, поки Айзек гатив по кнопках калькулятора. Учений намагався звести задіяні сили й вектори до математичних обчислень. Він часто зупинявся, щоб зробити якісь нотатки.

Унизу чулося чмихання борсучихи Щирозубки, Лубламаєве квоктання у відповідь, розмірене гудіння конструкта. Айзек не звертав на все це уваги, повністю зосередившись на числах.

Він почувався дещо незручно, оскільки не хотів продовжувати роботу, коли Лубламай був тут. Айзек все ще дотримувався незвичної для себе політики мовчання. «Може, в мене з’являється смак до театральщини», — подумав він і всміхнувся. Розв’язавши необхідні рівняння, як міг, тинявся по кімнаті без діла, чекаючи, доки колега піде. Айзек визирнув униз, де Лубламай креслив графіки на міліметрівці. Не скидалося, що він збирався іти. Айзека розбирала нетерплячка.

Він насилу пробрався крізь міазми металу й скла на підлозі й тихенько присів коло пристрою для вводу даних кризової машини, що стояла зліва. Замкнене коло механізмів і трубок меандрово оперізувало кімнату й завершувалося в скляному ковпак з сиром праворуч від нього.

Одною рукою Айзек взявся за гнучку металеву трубку, кінець якої був приєднаний до лабораторного бойлера в дальньому кутку кімнати. Вченого охопило нервове хвилювання. Якомога тихше він приладнав трубку до клапана блоку живлення машини. Потім відкрив клапан, і двигун почав заповнюватися парою. Почулося стрекотіння й басовите гудіння. Айзек став навколішки й набрав на клавіатурі математичні формули. Далі хутко встромив у зчитувальний пристрій чотири перфокарти й відчув, як повзуть крихітні зубаті коліщатка, побачив, як піднімаються хмарки пилу від усе сильніших вібрацій агрегата.

Учений щось промурмотів, пильно вдивляючись у машину.

Йому здавалося, ніби чує, як енергія й інформація надходять крізь механічні синапси до різноманітних вузлів розчленованої кризової машини. Відчувалося, ніби пара валує просто крізь його вени, а серце гатить, мов поршень. Він клацнув трьома перемикачами на блоці.

Повітря завібрувало.

Декілька млявих секунд нічого не відбувалося. Потім грудка сиру в скляному ковпаку почала трястися.

Айзеку захотілося переможно загорлати. Він перевів стрілку циферблата на сто вісімдесят градусів — і шматок посунувся ще.

«А тепер доведемо до кризи», — подумав Айзек і потяг за важіль, замикаючи коло. Від цього на скляний ковпак відреагували сенсорні машини.

Айзек дещо вдосконалив ковпак, відрізавши верхівку й замінивши її плунжером. Він поклав на нього руку й натис так, що абразивне денце почало повільно наближатися до сиру. Якщо плунжер піде до кінця, він його розчавить.

Айзек тиснув правою рукою, а лівою регулював рукоятки та підкручував стрілки у відповідь на тремтіння манометрів. Він дивився, як тріпочуть стрілки і відповідно регулював потоки тавматургічного струменя.

— Ану, паскуднику, — прошепотів він. — Начувайся. Хіба не чуєш? Енергія кризи йде за тобою...

Плунжер із садистською неквапністю наближався до грудки сиру. Тиск у трубах наростав до небезпечного рівня. Айзек розчаровано зашипів. Він дещо сповільнив хід плунжера, однак продовжував його невблаганний рух униз. Якщо кризова машина не спрацює і сир не покаже тих результатів, які він намагався запрограмувати, Айзек все одно розчавить сир. Суть кризи в потенціалі. Якщо в нього нема наміру розчавити сир, той не буде в стані кризи. Обдурити онтологічне поле неможливо.

Тоді, коли виття пари та спів поршнів сягло некомфортної висоти, а краї тіні від плунжера загострилися, коли той майже опустився до дна скляного ковпака, сир вибухнув. Почувся голосний вологий чвак, і грудочку розірвало з такою силою, що скляні стінки оббризкало крихіттям сиру й маслом.

Лубламай гукнув знизу, цікавлячись, що в ім’я Джаббера тілько що було, проте Айзек нічого не чув. Він сидів і дивився на сирну квашу, вибалушивши очі. А потім недовірливо й радісно розсміявся.

— Айзеку! Що це за фігня була? — гаркнув Лубламай.

— Нічого, нічого! Вибачай, що потривожив... Робота... просувається... — і розплився в посмішці.

Він швидко вимкнув машину й підняв ковпак. Ковзнувши пальцями по розквецяній каші, подумав: «Неймовірно!»

Учений спробував запрограмувати машину так, щоб сир піднявся на один-два дюйми в повітря. З одного боку, експеримент не вдався. З іншого ж — він взагалі не очікував на результат. Очевидно, він щось неправильно розрахував, хибно запрограмувавши карти. Либонь, визначити результати, яких він прагнув досягти, буде дуже непросто. Ймовірно, процес виділення енергії ще вкрай недолугий, що може призвести до всіляких помилок і неточностей в майбутньому. А він ще навіть не пробував створити петлю постійного зворотного зв’язку, до якої зрештою збирався прийти.

Але ж... але ж він таки видобув енергію кризи.

Це було безпрецедентно. Уперше в житті Айзек повірив у свої ідеї. Тепер залишалося лише довести все до ладу. Було ще немало проблем, але вже іншого й меншого порядку. Основну загадку, ключову проблему усією теорії кризи, вирішено.

Айзек зібрав свої нотатки і святобливо прогорнув декілька сторінок. Не вірилося, що він таке зробив. Ураз в думках почали з’являтися нові плани. «Наступного разу, — подумав учений, — можна використати якийсь із водяникових виробів. Те, що вже й так тримається купи енергією кризи. А це вже набагато цікавіше, можливо, петля таки запрацює...» В Айзека паморочилося в голові. Він раптом ляснув себе по лобі й усміхнувся.

«Треба провітритися, — майнула зненацька думка. — Піду... нап’юся. Побачу Лін. Влаштую собі нічку. Таж я вирішив одну з найнепоступливіших проблем в одній з найбільш суперечливих парадигм науки — я заслужив хильнути...» Він усміхнувся на цей емоційний виплеск і враз посерйознішав. Айзек вирішив розповісти Лін про кризову машину. «Я вже не можу міркувати над цим самотужки», — подумав.

Перевіривши, чи ключі й гаманець на місці, він потягнувся, стрепенувсь і пішов униз на перший поверх. На звук його кроків озирнувся Лубламай.

— Лубе, я пішов.

— І ти називаєш це робочим днем? Ще ж тільки третя.

— Я, друже мій, перевиконав графік, — усміхнувся Айзек у відповідь. — Тому скорочений день. Якщо хто спита, хай заходить завтра.

— Добро, — відповів Лубламай і, махнувши рукою, повернувся до роботи. — Гарного вечора.

Айзек прокректав швидке «бувай».

Він зупинився посеред Веслярського Шляху й глибоко вдихнув, насолоджуючись свіжим повітрям. Тиха вуличка була малолюдною. Айзек весело привітався з парою сусідів і почимчикував у бік Малого Кільця. День був чудовий, а тому він вирішив пройтися пішки до Салакуських Полів.

Тепле повітря сочилося крізь двері й вікна, крізь шпарини у складських стінах. Лубламай на мить припинив роботу, щоб підіткнути поли халата. Щирозубка бавилась із жуком. Конструкт закінчив прибирання і якийсь час стояв у дальньому кутку кімнати, легенько клацаючи. Здавалося, ніби одна з його оптичних лінз вшнипилася в Лубламая.

Незабаром після того, як Айзек пішов, Лубламай встав і, перегнувшись через підвіконня біля його столу, прив’язав червоний шарф до гвіздка в цегляній стіні. Він накидав список закупів на випадок, якщо Чай-Удвох пролітатиме повз. Потім знову повернувся до роботи.

До п’ятої вечора сонце все ще стояло високо, хоча й почало хилитися до землі. Денне світло згущалося в іржаво-брунатну сутінь.

Углибині хитливої лялечки нова форма життя відчула наближення вечора. Майже оформлена плоть тріпотіла й билася в корчах. Десь у надрах недовершеного тіла почалася низка завершальних хемічних реакцій.

О пів на сьому роботу Лубламая перервав голосний гуп за вікном, і, визирнувши, він побачив, як унизу в провулку чіпкою ногою чухмарить голову Чай-Удвох. Вірм глянув угору й гукнув привітання.

— Пане Лублуб! А я тут по ділах літав, бачу — ваша червона шльопавка висить...

— Вечір добрий, Чаю-Удвох, — відповів Лубламай. — Зайдеш?

Він одійшов від вікна, щоб впустити вірма усередину. Той гепнувся на підлогу, недолуго хляпаючи крилами. Його брунатна шкіра гарно мінилася в уламках вечірнього світла. На веселому бридкому обличчі розповзлася усмішка.