Чайна Мьевилль – Чайна М'євіль. Вокзал на вулиці Відчаю (страница 34)

Спробую пояснити це просто. — Айзек на мить заплющив очі й зібрався з думками. — Так. Питання в тому, чи патологічно яйцю падати, якщо його впустити.

Він зробив паузу, потримавши образ в умі.

— Розумієш, якщо уявити, що матерія, а отже, об’єднана сила, яку ми досліджуємо, за своєю сутністю статична, тоді падати, летіти, котитися, передумувати, накладати закляття, старіти, рухатися — це все відхилення від природного стану. А якщо ні, тоді ти вважаєш, що рух — частина структури онтології, і питання в тому, як це найкраще теоретизувати. Неважко здогадатися, на чиєму я боці. Статисти скажуть, що я неправильно представляю їхні погляди, але чорт із ним.

Отже, я ТРОП, теоретик рухомого об’єднаного поля. А не ТСОП, теоретик статичного... ну ти зрозумів. Однак належність до ТРОПів створює стільки ж проблем, скільки й вирішує: якщо щось рухається, як воно рухається? Рівномірною ходою? Переривчатою інверсією?

Коли ти піднімаєш шматок деревини й тримаєш за три метри над землею, у нього більше енергії, ніж на землі. Ми це називаємо потенційною енергією, так? З цим погоджуються всі науковці. Потенційна енергія — це енергія, що дає дереву силу вдарити тебе чи залишити слід на підлозі, силу, якої воно не має, просто лежачи на землі. У нього є ця енергія, коли воно нерухоме, як і в попередньому випадку, але коли воно може впасти. Якщо воно впаде, потенційна енергія перетвориться на кінетичну, і можна зламати собі палець на нозі чи щось таке.

Розумієш, потенційна енергія — це коли щось займає положення чи потрапляє в ситуацію, де воно балансує на межі зміни свого стану. Так само, як можна піддати відчутному тискові групу людей, і вони раптом вибухнуть спротивом. З буркотливих та бездіяльних вони миттєво перетворяться на жорстоких і винахідливих. Перехід з одного стану в інший здійснюється, коли щось — соціальну групу, шматок дерева, закляття — переносять туди, де внаслідок взаємодії з іншими силами його власна енергія працює на противагу його початковому стану.

Я говорю про те, що речі необхідно довести до кризової точки.

Айзек на хвилину спинивсь і розслабився. На власний подив, йому це надзвичайно подобалося. Процес пояснення свого теоретичного підходу допомагав узгодити власні ідеї, формулювати свій підхід із обережною категоричністю.

Яґарек видався зразковим учнем. Його увага була цілковитою, погляд — гострим, мов шпилька.

Айзек глибоко вдихнув і продовжив:

— Те, чим ми тут займаємось, до біса серйозно, друже Ягу. Впродовж довбаних років я танцюю навколо кризової теорії. Кажучи коротко: я стверджую, що частина природного стану речей — опинятися в кризових станах, це їхня невід’ємна риса. Речі вивертаються навиворіт просто тому, що вони речі, розумієш? Сила, що керує об’єднаним полем, — кризова енергія. Такі штуки, як потенційна енергія, — це лише один аспект кризової енергії, один крихітний прояв. Так, якби можна було в будь-якій ситуації звернутися до резервів кризової енергії, — йдеться про величезну силу. Направду, деякі ситуації мають більшу кризову складову чи схильність, але суть кризової теорії полягає в тому, що речі за своєю природою є в стані кризи. Нас увесь час оточують довбані потоки кризової енергії, але ми ще не навчились ефективно її використовувати. Замість цього вона час від часу вибухає, ненадійно й безконтрольно. Жахливе марнотратство.

Айзек похитав головою на цій думці.

— Міркую, водяники здатні використовувати кризову енергію. На крихітному рівні. Це парадоксально. Наявна у воді кризова енергія йде на те, щоб утримувати її у формі, проти якої вона бореться, тож ти ставиш її в ще більш кризові умови... але тоді енергії нікуди подітися, тож криза себе розв’язує, розпадаючись у початкову форму. А що, якби водяники використовували воду, котру вони вже... е-е... наводоробили, і взяли її як складник для якогось експерименту, в якому б використовувалась ця підвищена кризова енергія... Вибач. Я зупинився. Ідея полягає в тому, що я намагаюся знайти спосіб, у який ти міг би звернутися до своєї кризової енергії та використати її для польоту. Розумієш, якщо я маю рацію, то це єдина сила, котра завжди зможе... наповнити тебе. А що більше ти літаєш, то маєш більше кризової енергії, котра дає змогу ще більше літати... В будь-якому разі, теорія така...

Але якщо чесно, Яґу, йдеться про щось значно масштабніше. Якщо я справді зможу знайти спосіб, яким ти зможеш віднайти свою кризову енергію, тоді, відверто кажучи, твоя проблема стає доволі дріб’язковою. Ми говоримо про сили й енергію, які можуть цілком змінити... все...

Повітря застигло від неймовірної ідеї. Брудне оточення складу здавалося занадто маленьким і нікчемним для такої розмови.

Айзек визирнув у вікно на огидну новокробузонську ніч. Місяць та його доньки спокійно танцювали вгорі. Доньки, менші за батька, та більші за зорі, світили яскравим холодним світлом. Айзек думав про кризу.

Нарешті Яґарек заговорив:

— А якщо ти правий... я зможу літати?

Айзек розреготався від раптової банальності.

— Так, так, приятелю. Якщо я правий, ти знову полетиш.

Розділ п’ятнадцятий

Айзек не зміг умовити Яґарека залишитися. Ґаруда не пояснив причин. Він просто майнув у вечірню імлу, жалюгідний вигнанець, котрий, попри всю його гордість, пішов спати в якусь канаву чи комин. Він навіть поїсти відмовився. Айзек стояв у дверях і дивився, як той ішов геть зі складу. Темна ряднина вільно звисала з дерев’яного каркаса, з фальшивих Яґарекових крил.

Постоявши трохи, Айзек зачинив двері. Він пішов до себе й спостерігав, як на поверхні Іржі пропливають вуличні вогні. Він підпер голову руками й прислухався до цокання годинника. Крізь стіни проникали звуки нічного міста. Чулося меланхолійне ревіння машин, кораблів і заводів.

Унизу конструкт Девіда й Лубламая вицокував у такт з годинником.

Айзек зняв зі стін свої ескізи. Ті, що здалися непоганими, запхав у натоптаний портфель. Інші, критично оглянувши, відправив у смітник. Лігши на своє кругле черевце, він поліз під ліжко й витяг звідти запилену рахівницю й логарифмічну лінійку.

«Що мені треба, — подумав він, — так це піти в університет і винести одну з їхніх різницевих машин». Це нелегко. Охороняють такі предмети вкрай ретельно. Йому раптом спало на думку, що випаде нагода самому оглянути їхні охоронні системи: завтра він збирався навідатися в університет і поговорити зі своїм ненависним начальником Вермішанком.

Останнім часом він не те щоб завалював Айзека роботою. Минуло декілька місяців з тих пір, як він отримав листа, написаного убористими маленькими літерами, в якому значилося, що його послуги необхідні для дослідження якоїсь малозрозумілої і, певно, безглуздої теорійки. Айзек ніколи не міг відмовити таким «проханням». Відмовитися означало ризикувати привілеями доступу до університетських ресурсів, а отже — й до розмаїття наукового обладнання, котре він цупив у вільний час. Вермішанк не робив жодних спроб обмежити Айзеку доступ, попри вельми прохолодні професійні стосунки й те, що він, напевно, звів докупи факти зникнення матеріалів і розклад дослідницької роботи Айзека. Чому, Айзек не знав. «Можливо, щоб отримати наді мною владу», — подумав він.

Йому спало на думку, що уперше в житті він шукає зустрічі з Вермішанком, однак тепер цього конче треба. Будучи повністю відданим своєму новому підходу, своїй теорії кризи, він не міг геть відмовитися від більш узвичаєних технологій, як-от поробництво, не порадившись щодо Яґарекової справи з провідним тавматургом міста. Це було б непрофесійно.

Айзек зробив собі бутерброд і чашку шоколаду. Подумки збирався з силами перед зустріччю. Він не любив Вермішанка через низку причин. Одна з яких — політична. Зрештою, біотавматургія — лиш елегантний спосіб описати царину знань, одним із застосувань якої було розтинати й відтворювати плоть, з’єднувати її в неочікувані форми, маніпулювати в межах, диктованих лише багатством уяви. Звісно, такі методи мали й цілющу дію, але це не було їх основним призначенням. Ніхто, без сумніву, не мав жодних доказів, але його геть не здивувало б, якби деякі з досліджень Вермішанка проводились у каральних фабриках. Вермішанк уважався майстерним скульптором тіла.

Раптом загупали в двері. Айзек здивовано підвів очі. Майже одинадцята. Він відклав вечерю набік і поспішив униз. У дверях стояв розбурханий Щасливчик Ґазід.

«Що за біс?» — подумав Айзек.

— Зак, брате мій, мій... нахабний, незграбний... найдорожчий... — верескнув Ґазід, як тільки забачив Айзека. Він замовк, підшукуючи наступні приклади алітерації. Айзек затяг його всередину, бо на тому боці вулиці запалили світло.

— Щасливчику, срака ти впорота, чого прийшов?

Ґазід квапливо крокував туди-сюди по кімнаті. Широко відкриті очі, здавалося, випадуть з орбіт. Вочевидь, тон Айзека його образив.

— Легше, брате мій, не гарячкуй, чого такий злий, га? Я шукаю Лін. Вона тут? — Він уривчасто захихотів.

«Он воно що», — подумав Айзек. Це був тонкий лід. Щасливчик належав до світу Салакуських Полів, він знав неоголошену правду про Айзека й Лін. Але тут не Салакуські Поля.

— Ні, її тут нема. А якби й була, то це не дає тобі жоднісінького права заявлятися сюди посеред ночі. Нащо вона тобі треба?