Чайна Мьевилль – Чайна М'євіль. Вокзал на вулиці Відчаю (страница 32)

Тисячі силуетів вирували у повітрі біля його дому-складу. Вони кружляли разом, на якусь мить безцільно, а тоді, відчувши потоки повітря, розліталися навсібіч. Деякі корилися силі вітру. Деякі змінювали курс, борючись із поривами повітря, й ширяли над містом. Мир, що тривав упродовж тієї першої бентежної миті, скінчився. Аспіди летіли крізь рої дезорієнтованих комах, і їхні крихітні лев’ячі щелепи з хрускотом хапали товсті тільця. Яструби атакували голубів, і галок, і канарок. Бабки-змії спіраллю шугали вниз і кусали свою здобич.

Стилі лету звільнених тварин настільки ж різнилися, наскільки і їхні силуети. Одна темна постать хаотично пурхала небом, увесь час тягнучись до ліхтаря, нездатна протистояти світлу: вересова нетля. Інша підіймалася з величною легкістю й прямувала в ніч: якась хижа пташка. Ще одна на мить розкривалася, мов квітка, тоді стискалась і відкидалася зі струменем забарвленого повітря: один з маленьких вітряних поліпів.

Тіла виснажених і вмираючих падали на землю з легким стуком. Айзек раптом зрозумів, що земля внизу буде вкрита кров’ю і гноєм. Тихий плюскіт видавав жертви, що падали в Іржу. Але життя було більше, ніж смерті. На кілька днів, кілька тижнів, подумав Айзек, небо над Новим Кробузоном буде більш барвистим.

Учений блаженно зітхнув. Він роззирнувся й підбіг до кількох коробок із коконами, яйцями й личинками. Він штовхнув їх до вікна, залишивши непорушною лише велику, барвисту вмираючу гусінь.

Айзек вхопив жменю яєць і жбурнув їх із вікна слідом за втікачами. За ними полетіли гусениці, що звивалися й скручувались, падаючи на бруківку. Він розтрусив клітки, в яких було чути делікатних істот, що саме перетворювалися на лялечок, і швиргонув їх у вікно. Вилив акваріум червів, які народжувались у воді. Для цих малят таке звільнення було жорстоким випробуванням — кілька секунд свободи й стрімкого руху повітря.

Нарешті за вікном зникла остання маленька істота.

Айзек зачинив раму, відтак повернувся й огледів склад. Він почув слабке тріпотіння крилець і побачив кілька летючих істот, що кружляли довкола ламп. Аспід, жменька метеликів і пара маленьких пташок. «Що ж, — подумав собі, — вони або знайдуть вихід, або довго не протягнуть, — викину їх, коли здохнуть з голоду».

На підлозі перед вікном плазувало кількоро дитинчат і напівмертвих, слабких особин, що впали і не змогли злетіти. Деякі були неживі. Більшість мляво повзали то туди, то сюди. Айзек заходився їх прибирати.

— Тобі пощастило, що ти а) досить гарна і б) досить цікава, приятелько, — сказав він величезній хворій личинці, працюючи. — Ні, що ти, не дякуй мені. Просто вважай мене філантропом. А ще я не розумію, чому ти не їси. Ти — мій проект, — сказав він, викидаючи повний совок знесилено повзучих тілець у нічне повітря. — Сумніваюсь, що ти протримаєшся ніч, але чорт з тобою, ти викликала в мене жалість і цікавість, тож я ще разочок спробую тебе врятувати.

Раптом щось грюкнуло, мов грім. Двері складу широко розчинились від удару.

— Ґрімнебуліне!

Це був Яґарек. Ґаруда стояв у тьмяно освітленому просторі, широко поставивши ноги, стискаючи плащ. Його опуклі дерев’яні крила, що він використовував для маскування, неприродно коливалися з боку в бік. Вони були погано прикріплені. Айзек перехилився через поруччя й насупився.

— Яґарек?

— Ти мене покинув, Ґрімнебуліне?

Яґарек пищав, як птах у муках. Слова було майже несила розібрати. Айзек спробував його заспокоїти.

— Яґареку, про що ти в біса торочиш?..

— Птахи, Ґрімнебуліне, я бачив птахів! Ти казав мені, ти показував мені, що вони були для твоїх досліджень... що сталося, Ґрімнебуліне? Ти здався?

— Чекай-но... В ім’я Джабберових сідниць, як ти побачив, що вони відлетіли? Де ти був?

— У тебе на даху, Ґрімнебуліне, — вже тихіше сказав Яґарек. Він заспокоювався. Від нього віяло неозорим смутком. — У тебе на даху, де я сиджу ніч за ніччю, чекаючи, поки ти мені допоможеш. Я бачив, як ти випустив усіх своїх маленьких піддослідних. Чому ти здався, Ґрімнебуліне?

Айзек покликав його на сходи.

— Яґу, друже... Трясця, не знаю, з чого й почати, — Айзек втупився у стелю. — Якого чорта ти робив у мене на даху? Скільки часу ти вже там пробув? Холера, ти міг би покемарити й тут, чи щось таке... це ж абсурдно. Не кажучи вже про те, що це якось моторошно, що ти там увесь час, поки я працюю чи їм, чи сру і всяке таке. І, — він підняв руку, випереджаючи відповідь Яґарека, — я не відмовився від твого проекту.

Якийсь час учений мовчав. Він дав Яґареку можливість осмислити сказане, зачекав, поки той заспокоїться, вийде з тієї печери горя, що сам для себе зробив.

— Я не здався, — повторив Айзек. — Власне, те, що сталося, — досить добре... Думаю, ми перейшли до нової фази. Закінчили попередню. Та частина досліджень, е-е, завершена.

Яґарек схилив голову. Його плечі здригнулися, коли він поволі видихнув.

— Я не розумію.

Айзек підвів Яґарека до столу. На мить спинився, щоб осудливо цикнути до велетенської гусені, що лежала на боці у коробці. Вона слабко поворухнулася.

Яґарек на неї навіть не глянув.

Айзек вказав на стоси всіляких паперів, що підпирали прострочені бібліотечні книжки й похитувалися на столі. Малюнки, рівняння, записки й наукові роботи. Яґарек почав повільно їх проглядати. Айзек йому підказував.

— Дивись... бачиш, скільки тут всюди довбаних замальовок. Переважно крила. Початковою точкою мого дослідження були крила. Ніби логічно, правда ж? Тож я намагався зрозуміти цю конкретну кінцівку.

— Від ґаруд, що живуть у Новому Кробузоні, нам жодної користі, до речі. Я розмістив оголошення в університеті, але цього року, схоже, немає студентів-ґаруд. Я навіть заради науки намагався посперечатися з... як би сказати... лідером їхньої громади... і це було трошки провально. Скажімо так, — Айзек зупинився на мить, згадуючи, а тоді оговтався й продовжив: — Тож натомість подивімось на птахів.

— Таким чином, це нас підводить до цілком інакшої проблеми. Маленькі голодранці — колібрі, королики і всяке таке — цікаві й корисні з точки зору... знаєш... загальної картини, фізики лету і всякого такого, але в основному ми розглядаємо важку артилерію. Кібців, яструбів, орлів, якби мені вдалось їх роздобути. Бо на цьому етапі я все ще міркую за аналогією. Але не хочу, щоб ти подумав, що я обмежено мислю. Я не вивчаю поденок чи щось таке просто з цікавості, я намагаюсь з’ясувати, чи зможу це використати.

Тобто я собі думаю, що ти не перебірливий, правда ж, Яґу? Сподіваюся — якщо причеплю тобі на спину пару крил кажана чи сифонофори, чи навіть літальну залозу вітряного поліпа, ти не будеш перебирати. Може бути так собі на вигляд, але ідея ж у тому, щоб підняти тебе в повітря, еге ж?

Яґарек кивнув. Він жадібно вслухався, водночас проглядаючи папери на столі. Ґаруда щиро прагнув зрозуміти.

— Так-от, навіть з урахуванням усіх цих моментів, здавалося б, логічно, що нам треба вивчати великих птахів. Але звісно... — Айзек понишпорив у паперах, зірвав зі стіни кілька малюнків, віддав Яґареку жмут потрібних діаграм. — Звісно, виявляється, це не так. Тобто щось корисне з аеродинаміки птахів взяти можна, але якщо ними займатися, це насправді веде в зовсім неправильному напрямку. Тому що аеродинаміка твого тіла збіса інакша, насправді. Ти не просто орел з причепленим кощавим людським тілом. Я впевнений, що ти так про себе ніколи й не думав... Я не знаю, як у тебе з математикою й фізикою, але на цьому аркуші, ось тут, — Айзек знайшов потрібний і передав його гостю, — є діаграми й рівняння, які пояснюють, чому великі птахи — не той напрямок, в якому треба рухатись. Зовсім не такі лінії сили. Недостатньо сильні. Ось у чім річ.

— Тож я зайнявся іншими крилами в колекції. А що, як ми розглянемо крила бабки чи щось таке? Ну, по-перше, є проблема з пошуком комашиних крил потрібної величини. А ті великі комахи, які нам підходять за розміром, не віддадуть їх просто так. Не знаю, як тобі, але мені якось не хочеться гребти у довбані гори і влаштовувати засідку на жука-вбивцю. Нам там хіба що дупи намнуть.

А що, як ми побудуємо такі крила, які нам потрібні? Тоді ми можемо зробити і розмір, і форму, як треба. Можемо врівноважити твою дещо... незграбну форму, — Айзек усміхнувся й продовжив: — Біда в тому, що, зважаючи на стан матеріальної науки, є шанс, що ми зможемо зробити їх і достатньо точними, і достатньо легкими, і достатньо сильними, але я відверто в цьому сумніваюсь. Я працюю над ескізами, котрі можуть спрацювати, а можуть і ні. Думаю, шанси невисокі.

А ще не забувай, що для успіху цього проекту просто необхідно, щоб твоєю поробкою зайнявся віртуоз. На щастя, мушу визнати, що не знаю жодних поробників, це по-перше, а по-друге, їх зазвичай більше цікавить приниження, промисловий потенціал чи естетика, ніж щось настільки складне, як політ. У тебе в спині плаває до чорта нервових закінчень, купа м’язів, розірваних кісток і всякого такого, і цьому поробнику доведеться правильно під’єднати кожнісінький із них, щоб у тебе був хоч найменший шанс піднятися в повітря.

Айзек провів Яґарека до стільця. Він підсунув табуретку й сів навпроти. Ґаруда мовчав. Він з потужною зосередженістю подивився на Айзека, а потім на діаграми в руках. Він так читав, усвідомив Айзек, з такою пильністю й концентрацією. Він не був пацієнтом, що все чекав, коли ж лікар перейде до суті: він ловив кожне слово.