Чайна Мьевилль – Чайна М'євіль. Вокзал на вулиці Відчаю (страница 109)
Танселл крокував назад, до повороту, звідки мали з’явитися какти.
Пенджфінчесс крикнула до нього востаннє, а потім могутнім стрибком перемахнула через напіврозвалену стіну й веліла решті пробиратися услід.
Айзек хутко позадкував до потрісканої цегли, не відводячи очей від усе меншої постаті Танселла.
Дерхан видерлася на стіну і, повагавшись мить, плигнула у дворик, де водяниця вовтузилася з лядою люка. Менш ніж за дві секунди Яґарек переліз через стіну й опинився на тому боці. Айзек вчепився руками в цеглу й ще раз озирнувся. Провулком швидко біг Лемюель, не звертаючи уваги на ошалілу постать Танселла позаду.
Танселл стояв скраю провулка. Тіло чоловіка здригалося від натуги й тавматургічного струму, волосся стало сторчма. Айзек помітив, як від нього відскакують чорні, мов смола, іскри й електричні дуги енергії. Могутній заряд шпарко пробивався з-під його шкіри, чорний як ніч. Він виблискував у негативі антисвітлом.
Какти повернули за ріг і наштовхнулися на Танселла. Авангард групи отетеріло спостерігав за дивною, мерехтливою постаттю з погнутими, як у мстивого скелета, руками, від якої тріщало заряджене тавматургонами повітря. Не встигли вони оговтатись, як Танселл загарчав і вибухнув розпеченими громовицями чорної енергії.
Вони прокотилися в повітрі, немов кульові блискавки, й врізалися в декількох кактів. Чародійські удари розплескувалися об жертв, розсіюючись під шкірою, потріскуючи у венах. Декілька кактів відлетіло назад, гуркнувши на мощену доріжку. Один вже не рухався, інші корчилися й вили від болю.
Танселл підняв руки вище, йому назустріч вийшов воїн, занісши над плечем бойову сокиру, й метнув її по величезній дузі.
Масивна зброя вдарила Танселла в ліве плече. Від доторку до шкіри вмить утворився нульовий заряд, що із шипінням пробіг усім тілом чоловіка. Нападника смиконуло жахливим спазмом й відкинуло назад силою струму, з розтрощеної руки бризнула живиця. Однак імпульс його потужного кидка нагнав Танселла, стесавши, зрізавши шари жиру, крові й кості, розпанахавши його від плеча до грудини. Зброя застрягла над животом, коливаючись з боку на бік.
Танселл заскавчав, немов пес. Із рани вирвався темний нульовий заряд і полилися густі струмені крові. Він упав на коліна, звалився на землю. Набігли какти, добиваючи уже напівмертвого чоловіка.
Айзек не стримав зболеного крику й виліз на стіну, замахав руками Лемюелю. З іншого боку Дерхан з Пенджфінчесс уже вдалося відкрити прохід до підземного міста.
Какти не здавалися. Ті, що не дубасили труп Танселла, бігли навздогін за Айзеком і Лемюелем, загрозливо вимахуючи зброєю. Коли Лемюель добіг до стіни, свиснув шакрілук. Почувся м’ясистий удар, Лемюель скрикнув і впав.
Глибоко в спину, трохи вище сідниць, увігнався зубцюватий чакрі. Його срібні краї стриміли з рани. Рясно шумувала кров.
Лемюель глянув угору, Айзекові в обличчя, й жалібно скрикнув. Ноги нестримно дрижали. Він молотив руками, збиваючи цегляний пил.
— Боже, Айзеку, поможи ж мені, благаю! — заволав він. — Мої ноги... О Джаббере, о боги, боги...
Він закашлявся й виплюнув великий згусток крові, що страхітливо й повільно стікав підборіддям.
Айзека пронизав жах. Він дививсь униз на Лемюеля, в повні страху й болю очі. Відвівши погляд, побачив, як до скаліченого чоловіка наближаються з переможними вигуками какти. Вони були вже за якихось десять метрів від нього. Один помітив Айзека і, піднявши шакрілук, цілився йому прямо в голову.
Айзек пригнувся й поліз униз, до дворика. З відкритого люка піднімалися нудотні випари.
Лемюель дивився на нього, не вірячи.
— Допоможи! — крикнув він. — Джаббере, блядь, ні, ні, не кидай мене! Поможи!
Він калатав руками, немов розгублене дитя, ламав нігті, здирав пальці, намагаючись видертися по стіні, підтягуючи непридатні ноги. Айзека пік страшний сором, він розумів, що нічого не може зробити, що немає часу спускатися за ним, какти вже геть поряд, що він умер би від ран, навіть якби Айзек спробував витягти його на стіну. Розумів і те, що, попри все, останньою думкою Лемюеля буде думка про Айзекову зраду.
Щезнувши за громаддям битої цегли й бетону, Айзек почув крики Лемюеля, до якого дійшли какти.
— Він тут ні при чому! — закричав Айзек від горя й люті.
Пенджфінчесс з кам’яним обличчям полізла в пащу люка.
— Він ні в чому не винний! — кричав Айзек, відчайдушно намагаючись заглушити стогони Лемюеля. Дерхан, бліда, заюшена кров’ю від рани у вусі, плигнула вслід за водяницею.
— Ану пустіть його, паскуди, виблядки срані, тупі зелені виродки! — верещав Айзек, перекрикуючи какофонію жахливих охкань Лемюеля.
Яґарек уже заліз в каналізацію по плечі й міцно вчепився Айзекові в ногу, жестикулюючи, щоб той поспішав, нелюдський дзьоб люто цокотів від хвилювання.
— Він же вам допомагав... — кричав Айзек, вимучений жахіттями.
Як тільки Яґарек зник у каналізації, Айзек вхопився за край лазу й опустив туди ноги. Протиснувши свою товстеньку тушу в металевий обід, намацав рукою ляду — перед тим як щезнути з виду в підземеллі треба було опустити кришку.
Лемюель не припиняв кричати від болю й страху. З-за стіни долітали звірячі вигуки нажаханих, але тріумфуючих кактів, що карали незваного гостя.
«Це припиниться, — гарячково билася думка, доки Айзек спускався. — Вони налякані, розгублені, вони просто не знають, що відбувається. У будь-яку мить шакрі, чи ніж, чи куля в голову закінчить це все. Їм нема резону залишати його в живих. Вони уб’ють Лема, бо гадають, що він заодно з нетлями. Просто очистять Оранжерею від чужих, припинять це. Вони панікують, вони не кати, — думав він, — просто хочуть припинити ці жахіття... І в будь-яку секунду покладуть цьому кінець», — безнадійно заспокоював себе Айзек.
Проте Лемюелеві страшні зойки не припинилися й тоді, коли Айзек сховавсь у смердючій темряві каналізації, закривши над головою металеву ляду. Але й туди проникали слабкі, немилосердні відзвуки, поки Айзек брів смердючим потоком теплих фекальних вод за вцілілими товаришами. Йому здавалося, він чує їх крізь скрапування, хлюпання води, уздовж склепінь забутих борозен-каналів, поза Оранжереєю, у відносно безпечному череві нічного міста.
Вони ще довго, довго не вщухали.