Чайна Мьевилль – Чайна М'євіль. Вокзал на вулиці Відчаю (страница 111)
Це було схоже на розмову зі сплячим або з божевільним. Це було важко й виснажливо. Але можливо.
Яґарек почув притишену балаканину дітей, що прямували до школи. Вони пройшли позаду нього протоптаною в траві доріжкою.
Він кинув оком на протилежний берег, де від води на легкому схилі виднілися дерева й широкі білі вулиці Стяжного Пагорба. Там річку теж оточував тонконіг, але не було ні доріжки, ні дітей. Самі лише мовчазні будинки.
Яґарек підтягнув ближче коліна й міцніше загорнувся в огидний плащ. Судно, в якому сидів Айзек, здавалось навдивовижу нерухомим. Кілька хвилин тому виднілася голова Айзека, а тепер вона ледь визирала з-за краю човна, проте дивився вчений у протилежний від Яґарека бік. Здавалося, що він глядів на якусь точку в воді, якісь плавучі уламки.
Мабуть, це Ткач, подумав Яґарек, затремтівши від нетерпіння.
Він силкувався щось розчути, однак легкий вітерець звуків до нього не доносив. Ґаруда чув лише плюскіт річки й окремі уривки розмови дітей за спиною. Вони були роздратовані й швидко починали плакати.
Ішов час, але сонце, здавалося, завмерло. Маленький потік школярів не зменшився. Яґарек дививсь, як Айзек про щось сперечається з невидимим під водою павуком. Яґарек чекав.
А тоді, невдовзі після світанку, але ще до сьомої, Айзек крадькома розвернувсь у човні та заходився збирати одяг; відтак, наче якийсь незграбний водяний пацюк, злодійкувато поповз назад в Іржу.
Від руху Айзека по воді відображення ранкового світла на поверхні річки розбилося. На мілині він виконав гротескний водний танець, щоб натягнути одяг, перш ніж посунув у грязюку й траву на березі.
Він з хрипом упав на землю перед Яґареком.
Школярі загиготіли й зашепотіли.
— Думаю... Думаю, він прийде, — сказав Айзек. — Думаю, він зрозумів.
Коли вони дісталися до хатинки біля залізниці, було вже по восьмій. Повітря в помешканні було спекотне й затхле, по ньому неспішно кружляла пилюка. Там, де крізь потріскані стіни проривалося світло, кольори сміття й дерева яскравішали.
Дерхан все ще не повернулася. Пенджфінчесс спала в куточку — чи вдавала, ніби спить.
Айзек зібрав важливі трубки й клапани, двигуни, батареї й трансформатори в незугарний мішок. Він відшукав свої записи, швидко їх проглянув, а тоді запхав у сорочку. Нашкрябав записку для Дерхан і Пенджфінчесс. Вони з Яґареком перевірили й почистили зброю, порахували свою вбогу амуніцію. Тоді Айзек виглянув із поламаних вікон на місто, яке прокинулося довкола.
Тепер їм випадало бути обережними. Сонце набралося моці й засіяло на повну силу. Хто завгодно міг бути вартовим, а кожен вартовий бачив їхню геліотипію. Вони щільно загорнулися в плащі. Повагавшись, Айзек позичив у Яґарека ніж і сяк-так ним поголився. Гостре лезо боляче пошкрябало ґульки й прищі, через які він колись і відростив бороду. Після безжальної, швидкої процедури Айзек стояв перед ґарудою з блідим голим підборіддям, з якого текла кров і де-не-де виднілися кущики щетини.
Він виглядав жахливо, проте інакше, як перше. Айзек витер зі шкіри кров, і вони вирушили в ранкове місто.
До дев’ятої, за кілька хвилин бродіння повз магазини й сварливих перехожих, пересуваючись провулками там, де їх можна було знайти, напарники опинилися на звалищі в Сірому Меандрі. Палило немилосердно, а в цих каньйонах покинутого металу, здавалося, було ще більш спекотно. Підборіддя Айзека поколювало й пекло.
Вони попрямували пустирем до серця лабіринту — у лігво Ради Конструктів.
— Нічого! — Бентам Радґаттер стиснув кулаки на столі. — Ми дві ночі прочісуємо все місто дирижаблями. Нічого. Нова порція тіл щоранку, а вночі — анічогісінько. Рятуй мертвий, про Ґрімнебуліна жодної звістки, про Сумолок так само... — Він підвів почервонілі від утоми очі й подивився на інший бік столу, де Стем-Фульхер потягувала смердючий дим зі своєї люльки. — Успіхом це не назвеш.
Стем-Фульхер повільно кивнула. Замислилась.
— Є два моменти, — промовила вона. — Зрозуміло, що нам потрібні військовики, які пройшли спеціальне тренування. Я казала вам про вояків Пістрявого. — Радґаттер кивнув. Він не переставав терти очі. — Нам варто зробити те ж саме. Ми без проблем можемо наказати каральним фабрикам доставити загін спеціально пристосованих Пороблених — із дзеркалами й направленою за спину зброєю й усяким таким, але нам потрібен
Тож нам, — продовжила вона, — треба визначитися зі стратегію, як контролювати місто. Наприклад, запровадити комендантську годину. Ми знаємо, що нетлі
Далі нам треба призупинити спекуляції у пресі на тему того, що ж відбувається. Барбл не єдина працювала над тим проектом. Слід викорінити будь-які зачатки бунту, отже, треба затримати усіх інших науковців, які займалися цією роботою.
Враховуючи, що половина вартових зайняті проблемою глитай-нетель, ми не можемо попускати, аби сталося щось таке, як той страйк докерів. Це може швидко розхитати порядок. Наш обов’язок перед містом — покінчити з будь-якими абсурдними вимогами. По суті, мере, ця криза — найбільша з часів Піратських воєн. Думаю, час визнати, що це надзвичайна ситуація. Нам потрібна надзвичайна влада.
Нам потрібен воєнний стан.
Радґаттер стиснув губи й замислився.
— Ґрімнебуліне, — сказав аватар.
Сама Рада не показувалась. Не сідала. Її неможливо було відрізнити від пагорбів бруду й сміття довкола.
Дріт, встромлений у голову аватара, тягнувся з металевих обрізків та уламків каміння. Від аватара смерділо. Шкіра поросла цвіллю.
— Ґрімнебуліне, — повторив він неприємним, нерівним голосом. — Ти вчасно не повернувся. Кризовий двигун, який ти в мене залишив, незакінчений. Де ті мої «я», що пішли з тобою до Оранжереї? Минулої ночі знову літали глитай-нетлі. Ти не впорався?
Айзек підняв руки, жестом закликаючи спинитися.
— Чекай, — з притиском сказав він. — Я поясню.
Айзек знав: зробив би помилку, вважаючи, що в Ради Конструктів були почуття. Розповідаючи аватару історію про ту жахливу ніч в Оранжереї кактів — ніч такої неповної перемоги за таку жахливу ціну — він знав, що тіло чоловіка трусилося не від люті, й не смуток спотворював обличчя гримасами.
Рада Конструктів мала свідомість, але не почуття. Вона просто інтегрувала нові дані, та й по всьому. Розраховувала можливості.
Айзек розповів, що конструктів-мавпочок знищили, й тіло аватара сіпнулося ще сильніше, як тільки інформація по кабелю досягла прихованих аналітичних машин Ради. Без цих конструктів вона не могла завантажити набутий досвід. Їй доводилось покладатися лише на слова Айзека.
Як це вже одного разу сталося, Айзеку здалось, ніби він помітив людську постать, що промайнула серед непотребу неподалік, але ця з’ява відразу ж розчинилась у повітрі.
Айзек розповів Раді про втручання Ткача, а тоді нарешті почав пояснювати свій план. Звісно ж, Рада швидко його зрозуміла.
Аватар почав кивати. Айзекові здалось, що він відчуває, як здригається земля від руху самої Ради.
— Ти розумієш, що мені від тебе потрібно?
— Звичайно, — відповіла Рада Конструктів тоненьким, тремтливим голосом аватара. — Мене під’єднають напряму до кризового двигуна?
— Так, — сказав Айзек. — Ось як це працює. Коли я лишав тобі кризовий двигун, то забув у нашому сховку окремі частини, через те він був неповний. Може, це й добре, бо коли їх побачив, у мене з’явилась ідея, як це все провернути. Але слухай, мені необхідна твоя допомога. Щоб це мало якісь шанси, нам треба, щоб математика була абсолютно точною. Я приніс обчислювальну машину з лабораторії, однак це не те щоб передова сучасна модель. Ти, Радо, — мережа до біса складних обчислювальних машин... правда ж? Мені потрібно, щоб ти провела для мене розрахунки. Виявила функції, надрукувала програмні картки. І мені потрібно, щоб вони були
— Покажи, — сказав аватар.
Айзек витягнув два аркуші паперу. Він підійшов до аватара й простягнув їх. Серед різких запахів нафти, хемічної плісняви й розігрітого металу на звалищі органічний сморід тіла аватара, що поступово розкладалося, різко виділявся. Айзек зморщив носа від огиди. Проте опанував себе й стояв біля згниваючого, напівживого трупа, щоб пояснити, які функції він собі намітив.
— На цій сторінці кілька рівнянь, яких не можу розв’язати. Можеш їх прочитати? Йдеться про математичне моделювання психічної активності. Друга сторінка трохи складніша. Це — набір програмних карток, який мені потрібен. Я спробував розписати кожну функцію настільки точно, наскільки можу. Наприклад, тут... — Айзек провів товстим пальцем уздовж рядка зі складними логічними позначками. — Це «отримати дані зі входу один; змоделювати дані». Ось тут той самий запит для входу два... а тут ось справді складний момент: «порівняти попередні дані». А ось написані функції конструювання й корекції. Це зрозуміло? — запитав він, відходячи. — Ти це можеш зробити?
Аватар уважно роздивився документи. Очі мерця рівно рухалися траєкторією вліво-вправо-вліво по сторінці. Рух був безперервним, аж поки аватар не спинився й не здригнувся, коли прихований мозок Ради Конструктів зібрав дані.