Борис Виан – Шумовиння днів (страница 37)

59

Шик зупинив програвач, щоб поміняти обидві платівки, що їх він одночасно прослухав до самого кінця. Шик узяв платівки з іншої серії і під однією з них побачив Алісине фото, яке вважав за втрачене. То був портрет у півоберта, виконаний при м’якому світлі; щоб показати гру сонця в Алісиних косах, фотограф поставив один юпітер позаду неї. Шик, не випускаючи фото, поміняв платівки. Глянувши у вікно, він помітив, що з’явилися нові стовпи диму, тепер уже ближче до нього. Шик постановив дослухати платівки і зайти до книгаря в сусідньому будинку. Сів, підніс фото до очей і став пильніше придивлятися до нього: Аліса скидалася на Партра; мало-помалу Алісин образ щез і замість нього з’явився Партр; Партр усміхнувся Шикові: авжеж, він подарує йому з присвятою все, чого той забажає. На сходах почулися кроки, Шик нашорошив вуха, у двері загрюкали. Шик поклав фото, зупинив програвач і пішов відчиняти. Перед собою він побачив комбінезон з чорної шкіри, за ним другий, останнім увійшов сенешаль поліції; в сутінках сходового майданчика по його червоному вбранню перебігали якісь спалахи.

— Ваше прізвище Шик? — запитав сенешаль.

Шик відсахнувся, обличчя йому зблідло. Він задкував аж до стіни, де стояли неоціненні Партрові книжки.

— Що я такого скоїв? — запитав Шик.

Сенешаль порився в нагрудній кишені й прочитав йому папірець:

— «Примусове стягування податків з громадянина Шика з попереднім арештом майна. Незаконне побиття і публічна наруга. Повна конфіскація майна або навіть часткова, обтяжена порушенням недоторканості житла».

— Але… я сплачу податки.

— Звичайно, — мовив сенешаль, — ви їх сплатите потім. А почати нам треба з незаконного побиття. Оскільки законне побиття дуже суворе, ми, щоб люди не бунтували, вдаємося до пом’якшених форм.

— Я вам віддам усі свої гроші, — белькотів Шик.

— Звичайно, — кивнув сенешаль.

Шик підійшов до столу і висунув шухляду: там у нього лежало вирвисерце великого калібру і негодящий шпигобій. Вирвисерця він не знайшов, а шпигобій лежав на купі старого папіряччя.

— Скажіть, — озвався сенешаль, — а ви таки грошей шукаєте?

Поліцаї розійшлись у різні боки й направили на Шика рівнячі. Шик випростався, судомно затиснувши шпигобій.

— Стережіться, шефе! — гукнув один з поліцаїв.

— Шефе, мені стріляти? — запитав другий.

— Ви мене так не візьмете! — загрозливо крикнув Шик.

— Гаразд, — мовив сенешаль, — тоді ми візьмемося до ваших книжок.

Один з поліцаїв схопив найближчу книжку і брутально розгорнув її.

— Шефе, тут сама писанина, — повідомив він.

— Плюндруйте, — звелів сенешаль.

Поліцай узяв книжку за палітурку і став щосили трусити.

— Не чіпайте її! — заревів Шик.

— Скажіть мені, — спитав сенешаль, — чого ви не скористалися своїм шпигобоєм? Адже на папері ясно написано: «Порушення недоторканості житла».

— Лишіть її! — налився кров’ю Шик і замахнувся шпигобоєм, проте лезо безсило опустилося.

— Шефе, мені стріляти? — знову запитав поліцай.

Книжка відірвалась від палітурки і Шик метнувся вперед, віджбурнувши непотрібний шпигобій.

— Дугласе, стріляйте! — звелів сенешаль, задкуючи.

Шикове тіло впало під ноги поліцаям: стріляли обидва.

— Шефе, це і є незаконне побиття? — запитав другий поліцай.

Шик іще ворушився. Він піднявсь на руках і спромігся стати навколішки. Руками він тримався за живіт, обличчя йому кривилося, краплі поту заливали очі. На чолі видніла велика рана.

— Не чіпайте книжок, — бурмотів він. Голос у нього був хрипкий і надламаний.

— Ми їх зараз потопчемо, — сказав сенешаль. — Гадаю, через кілька секунд ви помрете.

Голова в Шика впала, він намагався підняти її, проте живіт болів так, ніби всередині крутились тригранні багнети. Йому вдалось поставити одну ногу на підлогу, проте друге коліно не розгиналося. Поліцаї підійшли до книжок, натомість сенешаль ступив два кроки до Шика.

— Не чіпайте книжок, — благав Шик. Стало чути, як у нього в горлі булькоче кров, голова хилилась дедалі нижче. Шик лишив свій живіт, мимоволі махнув закривавленими руками і повалився обличчям на підлогу. Сенешаль поліції перевернув його ногою. Шик не ворушився, його розплющені очі дивились кудись далеко за межі кімнати. Обличчя було поділене навпіл цівкою крові, що стікала з лоба.

— Топчіть, Дугласе! — наказав сенешаль. — А цей шумовий апарат я сплюндрую сам.

Сенешаль підійшов до вікна й побачив, як до нього поволі підпливає величезний гриб диму, клубами вириваючись з першого поверху сусіднього будинку.

— А проте топтати дуже старанно не треба, — додав він, — сусідній будинок горить. Швидше, швидше, це дуже важливо. Тут, правда, й слідів не зостанеться, але в рапорті я однаково запишу ввесь комплекс заходів.

Шикове обличчя почорніло. Калюжа крові під його тілом загусла, прибравши форму зірки.

60

Ніколя проминув передостанню книгарню, підпалену Алісою. Він зустрів Колена, що подався на пошуки роботи, і вже знав про біду своєї небоги. Зателефонувавши до свого клубу, Ніколя зразу дізнався і про Партрову смерть, тож пішов наздоганяти Алісу, прагнучи її втішити, покріпити її дух і забрати до себе, аж поки вона знову стане весела. Він уже бачив Шиків будинок і видовжений вогняний язик, що вихопивсь із вітрини сусідньої книгарні: скло луснуло так, ніби хто молотом влупив. Перед дверима Ніколя помітив машину сенешаля поліції, побачив, що водій посуває її трохи вперед, аби вивести її з небезпечної зони, звернув увагу й на чорні постаті поліцаїв. Майже зразу прибули пожежники, їхнє авто, вискнувши, зупинилося перед дверима книгарні. Ніколя вже боровся з замком. Йому пощастило висадити ногою двері і він заскочив усередину. В книгарні все пойнялося полум’ям, сам книгар лежав на підлозі, ноги вже пожирав вогонь, поряд валялося його серце і Шикове вбивче знаряддя. Вогонь бухав бахматими клубами, вузькі довгі пасма враз пробивали грубі мури книгарні, й Ніколя впав на підлогу, щоб полум’я не охопило і його; саме цієї миті він відчув, як угорі сколихнулося повітря, зрушене потужним струменем вогнегасника з пожежного пристрою. Вогонь загуготів з подвійною силою, а струмінь опустився до самого низу. Книжки горіли з великим тріскотом, сторінки розлітались, зіштовхувались і втікали від струменя, Ніколя насилу міг дихати, бо тепер полум’я безладно шугало на всі боки. Він думав, що Аліса, напевне, не зосталася б у вогні, проте не бачив дверей, якими вона могла б вийти, вогонь боровся з пожежниками і, здається, швидко підіймавсь угору, звільнивши низ, де все вже ніби згасло. Проте посередині попелу і бруду лишилося щось блискуче, яскравіше навіть за вогонь.

Дим невдовзі розвіявся, полинувши на верхні поверхи, книжки погасли, зате стеля стала здобиччю буйного, ще не баченого полум’я. На підлозі нічого не горіло — тільки сяяло щось невідоме і блискуче.

Притрушений попелом, з обсмаленим волоссям, насилу дихаючи, Ніколя підповз до того сяєва. Чулось, як десь метушаться і гупають пожежники. Під покрученою залізною балкою Ніколя побачив сліпучі білі коси. Полум’я не пожерло їх, бо вони були яскравіші за нього. Ніколя поклав коси до внутрішньої кишені і вийшов.

Ішов він невпевнено, йому вслід дивилися пожежники. Вогонь лютував на верхніх поверхах і вони готувались відгородити ввесь квартал, оддавши його несамовитій стихії, бо рідкий вогнегасник уже скінчився.

Ніколя плентався тротуаром, правою рукою пригортаючи до грудей Алісині коси. Зашаруділа ніжками машина сенешаля поліції і невдовзі обігнала його. Ззаду Ніколя розпізнав червону сенешалеву шкірянку. Трохи розкривши поли піджака, Ніколя ввесь був осяяний сонячним промінням, і тільки його очі затьмарювала пітьма.

61

Колен підходив уже до тридцятого стовпа. З самого ранку він обходив підвал Золотої скарбниці. Його завдання полягало в тому, щоб кричати, коли він побачить, що хтось іде красти золото. Підвал був дуже великий. Щоб обійти його кругом, потрібен був день ходи, і то швидкої. Посередині була панцерна камера, де визрівало золото в атмосфері вбивчого газу. За цю роботу платили багато грошей, якщо сторож спромагався за день обійти ввесь підвал. Проте Колен почувався знесиленим, до того ж у підвалі було темно. Колен мимоволі обертався, дарма що через це вибивався з графіка, і бачив позаду тільки далеку світляну цятку останньої лампи, а попереду — наступну лампу, що поволі ближчала.

Крадії золота приходили не щодня, але в указану годину однак треба було з’являтись на контрольному пункті, бо інакше робили стягнення з зарплати. Годилося дотримуватись графіка, щоб учасно закричати, коли йтимуть злодії: адже ті людці неухильно дотримувалися своїх звичок.

Колен намуляв собі праву ногу. Долівка у підвалі, складеному з твердого штучного каменю, була крива і нерівна. Колен трохи наддав ходи, проминаючи восьму білу риску, щоб дістатися до тридцятого стовпа потрібної для нього години. З нудьги Колен став співати на все горло, але зразу замовк, бо луна повертала йому посічені загрозливі слова, виводячи мелодію, що суперечила його власній.

Ноги аж гули, проте Колен невтомно посувався вперед, проминув тридцятий стовп і несамохіть озирнувся, гадаючи побачити щось позаду. На цьому він утратив п’ять секунд і, аби надолужити згаяне, якийсь час ступав трохи швидше.