Блейк Крауч – Рекурсія (страница 21)
— О Господи! Я, Мінді, може, Джейкоб, Кевін точно й Сара.
Баррі споглядає, як він-молодший піднімає ліву руку й дивиться на циферблат годинника, який загубиться під час переїзду за десять місяців після смерті Меґан і бурхливого скону його шлюбу.
Щойно перевалило за пів на дев’яту.
— То я можу піти?
Баррі-молодший дивиться, як «Рокіз» випускають на позицію бетера іншого бейсболіста.
— І ти прийдеш не пізніше десятої?
— Об одинадцятій.
— Ти знаєш, одинадцята — це перед вихідними.
— Тоді о пів на одинадцяту.
— Навіть не думай.
— Добре, десята п’ятнадцять.
— Ти смієшся?
— Туди десять хвилин добиратися. Хіба що ти мене підкинеш.
О-о! А його свідомість витіснила цей момент як занадто болючий.
Меґан була не проти, щоб Баррі підвіз її до Мінді, а він відмовився. От якби він тоді погодився, дочка лишилася б живою.
— Сонечко, я дивлюся гру.
— Ну то десята тридцять, так?
Баррі відчуває, як його губи складаються в усмішку, в пам’яті різко оживає давно забуте прикре відчуття, що раунд перемовин не за ним, а за дочкою.
Роздратування і водночас гордість, що вихована ними Меґан живе власним розумом і вміє наполягти на своєму. Виринуло й обнадійливе відчуття, що свій юнацький запал вона не втратить і в дорослому житті.
— Добре. — Меґан рушає до дверей. — Та щоб ані хвилиною пізніше. Обіцяєш?
— Так, тату.
Її останні слова. Тепер він пригадав. «Так, тату».
Баррі-молодший знову втуплюється в екран, на якому Бред Гоуп[30] запускає м’яч просто в центр поля. Чути, як віддаляються кроки дочки.
У душі він волає.
Але нічого не стається. Його ніби вселили в тіло, а влади над тілом не дали.
Баррі-молодший навіть не дивиться на Меґан, коли вона йде. Його цікавить тільки гра, він же не знає, що востаннє дивився в очі дочці, що одне його слово — і все це можна зупинити.
Він чує, як відчиняються, а потім ляскають вхідні двері.
І ось вона пішла, геть від дому, від нього — назустріч смерті. А він сидить у кріслі й дивиться бейсбол.
Біль від неможливості вдихнути минув.
У Баррі вже немає відчуття, що він плаває в теплій воді чи що його серце завмерло, як неживе.
Все відступило на задній план — усе, крім цього болісного спогаду, який він змушений чомусь терпіти, і того факту, що дочка покинула будинок назавжди…
Ворухнувся мізинець на лівій руці.
Точніше, Баррі відчуває, що ним ворухнув. Він відчуває, що намір дає результат.
Баррі намагається повторити. Тепер він рухає всією кистю.
Випростує одну руку, тоді другу.
Кліпає. Робить вдих.
Він розкриває рота, і з нього виривається схожий на бурчання звук — гортанний і без жодного змісту, — але
Що це означає?
Раніше Баррі проживав цей спогад як глядач, котрий промотує відеофайл. Ніби кіно дивився.
Тепер він може рухатися, продукувати звуки та взаємодіяти з оточенням, і з кожною наступною секундою він має більшу владу над цим тілом.
Баррі нахиляється, опускає підніжок у кріслі. Тоді підводиться, оглядає будинок, де жив понад десять років тому. Все таке реальне, що він надивуватися не може.
Перетнувши вітальню, Баррі зупиняється перед дзеркалом біля вхідних дверей та уважно вивчає своє відображення. Волосся густіше, знову пісочного кольору і зовсім без срібла, яке останні кілька років доволі жваво обживає його чуприну, що рідішає.
Чіткі лінії підборіддя.
Жодного натяку на обвислі щоки. Ані мішків під очима, ані червоних алкогольних плям на носі.
І Баррі тільки зараз усвідомлює, на яку руїну перетворився після смерті Меґан.
Він дивиться на двері. Двері, в які щойно вийшла дочка.
Що, чорт забирай, відбувається? В готелі на Мангеттені його вбивали в деприваційному резервуарі, чи як там воно називається?
Цього не може бути, але Баррі почувається так, як живий.
Він відчиняє двері та виходить в осінній вечір.
Якщо це не реально, тоді це найбільше з можливих знущань.
А раптом той тип не брехав йому? «Я хочу зробити вам найбільший подарунок у житті. Найбільший з усіх, про які можна мріяти».
Зусиллям волі Баррі повертається в цей момент. Всі питання потерплять. А зараз він стоїть на ґанку свого дому і чує шурхіт листя дуба на дворі, бачить, як вітерець хитає мотузку для білизни.
За всієї абсурдності таких припущень, Баррі повернувся у 25 жовтня 2007 року.
І зараз вечір — вечір загибелі його дочки. Вона так і не дійде до «Дейрі квін», де має зустрітися з друзями, а це означає, що до біди хвилин десять, не більше.
І в Меґан дві хвилини фори.
Баррі босий, але він і так згаяв чимало часу.
Зачинивши двері, Баррі збігає на газон. Опале листя шурхотить під ногами, він притьмом кидається в темряву.
Гелена
20 червня 2009 року