Бернард Вербер – Її величність кішка (страница 6)
Де-не-де вгору здіймаються звої диму, це означає, що купка тих, хто вижив, готує їжу. Потай то з’являються, то зникають силуети, вони біжать, ховаються, порпаються в завалах сміття.
Зрідка вдалині чути нерозбірливі крики.
Тільки наш острів, відтоді як люди навели на ньому лад, здається чистим та безпечним місцем.
— Нарешті я відчуваю, що опинилась у потрібному місці, — кажу своєму сіамському супутникові.
— Люди мають для цього спеціальне слово: «рай». Це слово перського походження, що первинно означає сад, оточений захисними мурами.
Відколи я дізналася історію про Камбіса, який завоював Єгипет і вбивав котів, я остерігаюсь персів. Але мені до вподоби поняття раю.
Знову лунає крик, на цей раз людський. Я ще ніколи так не раділа тому, що я кішка.
— Тут ми зможемо побудувати кращий світ. Майбутнє за нами, — кажу я.
— Мабуть, пацюки теж так думають.
— Пацюки не мають жодного конструктивного плану, згідно з яким світ би розвивався. Вони думають лише про власне виживання та завоювання нових територій.
— Хто знає? Стільки пацюків не може помилятись. Може, в них є власний таємний план, врешті-решт…
— Чому ти так кажеш?
— Ніколи не варто недооцінювати суперника, Бастет.
— Не кажи, що ти припускаєш, нібито майбутнє, в якому вони мають владу, — можливе!
— А чом би й ні?
— Це було б… занадто…
— Що занадто?
Не можу знайти слова.
— Занадто складно.
— Можливо, в цьому й полягає еволюція: світ стає дедалі складнішим.
— Ми повинні перемогти, — впевнено кажу я.
— Для цього нам знадобиться багато сил та вміння адаптуватись.
— Ми з тобою можемо очолити і врятувати нашу спільноту, я в цьому впевнена.
Ця розмова водночас тривожить і збуджує мене. Щоб розслабитися, я лягаю на спину, кладу лапи назад, прищулюю вуха на знак покори, тимчасової, звісно, — не варто перебільшувати.
Ми кохаємося, балансуючи на найвищій химері собору, ризикуючи впасти й загинути.
На піку задоволення я скрикую, звук розлітається над островом, який відтепер належить мені.
8. Острів Сіте
Спочатку острів Сіте населяло кельтське плем’я паризіїв. Їхні сліди знаходять іще у 250 році до нашої ери. Саме вони й дали назву місту. Це плем’я жило в хатинах із солом’яними дахами на острові, захищеному дерев’яною огорожею. Паризії харчувались рибою, виловленою в Сені, та олениною, впольованою в навколишніх болотах.
Коли в 52 році до нашої ери римляни завоювали Галлію, вони перейменували острів Сіте на Лютецію та звели там храм на честь Юпітера. Населення Лютеції складало близько 1500 жителів, в основному галлів, які стали галло-романами. Для захисту острова й порту на південно-східному березі було зведено кам’яні мури.
Під час вторгнення гунів на чолі з Аттілою у 451 році, населення околиць зуміло вижити, збившись у групи за огорожами на острові. Після цього випадку навколо острова Сіте було споруджено більший мур, два метри завширшки та тридцять метрів заввишки.
У 508 році король Хлодвіг І наказав звести посеред острова палац. Коли він прийняв християнство, храм Юпітера було перетворено на католицьку базиліку, що стояла на місці теперішнього собору Паризької Богоматері.
У 845, 861 та 877 роках острів пограбували й підпалили вікінги. У 885 році 700 дракарів з 40 000 воїнів на чолі з королем Зіґфрідом штурмували Париж. На цей раз графові Одо І Паризькому вдалося стримати їх та відкупитися грошима (домовитись про те, що вони покинуть місто взамін на гроші). На підставі цієї відносної перемоги Одо було обрано королем Франції.
У 1163 році король Філіп II Август наказав збудувати на двох берегах острова захисний мур, щоб захистити вхід, а єпископ Моріс де Сюллі ініціював зведення собору Паризької Богоматері.
Зрештою острів Сіте став серцем столиці: для збільшення комерційної діяльності було збудовано мости, а площа, яке стане площею Дофіна, перетворилась на великий паризький ринок.
9. Життя на острові Сіте
— Ти занадто голосно волаєш під час оргазмів, — заявляє Піфагор. — Наталі щойно надіслала мені повідомлення зі смартфона, що ти всіх розбудила своїм воланням.
Оце так! Ніщо так не виводить мене з рівноваги, як люди зі своїми повчаннями про мою сексуальність. Я живу життям, якого бажаю і як бажаю, а якщо це комусь не подобається, тим більше людям, нашим слугам, то мала я їх у носі.
— Таке враження, ніби Наталі не любить, коли я кохаюсь, — кажу я. — Скільки б не старалася полюбити свою служницю, проте мушу визнати, що вона трохи вузьколоба та приймає нас, котів, за м’які іграшки, позбавлені сексуальності. От пригадай: вона віддала Фелікса на кастрацію. Люди ніколи не сприйматимуть нас нас як вільних, самостійних та, можливо, рівних собі істот. Підозрюю, вони ще й заздрять нам.
Я здалека розглядаю свою служницю і подумки кажу їй:
Марні зусилля. Вона мене не розуміє. Ми ще не скоро почнемо говорити з нею так, як з Піфагором.
Глибоко вдихаю, щоб заспокоїтись. Оскільки я не можу поговорити зі служницею, то піду до Патриції, німої ясновидиці, з якою мені кілька разів вдалося поспілкуватись подумки. Я даю знак, що хочу поговорити, і вона сідає у відповідну позу.
Сподіваюся, наша єдина шаманка зрозуміла моє повідомлення. Вона киває головою та гладить мене по голові.
Як не боляче це казати, але мені здається, що Патриція втратила свій телепатичний дар. Або ж я більше не здатна зв’язуватися з нею.
Я блукаю островом Сіте й обмірковую цю новину.
Іще один день минув, і мені здається, що, попри мої пориви покинути цей випадково знайдений острів, тут все складається якнайкраще. До північного берега прибули і попросили притулку семеро нових поранених котів. Згодом до нас захотіли долучитися ще троє людей, які пережили епідемію чуми. Дуже вчасно, нам потрібно якомога більше п’ятипалих рук.
Наші люди човном забрали їх з протилежного берега. Оскільки на острові Сіте вдосталь місця, ми з легкістю розміщуємо їх. Таким чином підвищується ефективність нашої спільноти, а заразом нашого оборонного війська.
Наступні дні лише підтверджують феномен. Що більше ми вдосконалюємо комфорт на острові, то більше приваблюємо тих, хто пережив Кризу. Менш ніж за тиждень населення з кількасот котів і десятка людей зростає до тисячі котів і сотні людей.
Моє кошеня Анджело виросло та оселилося з двадцятьма підлітками в Есмеральди, якій, здається, подобається піклуватися про них.
Що ж до мене, як я вже казала, моя крихта материнського інстинкту підказує, що діти — це перешкода на шляху до власного розвитку. Я люблю Анджело ще більше, коли… не бачу його часто. А бажання Есмеральди виховати його здалося мені знаком. Скажу більше, я вважаю, що дітей потрібно довіряти тим, хто любить ними займатися, а не тим, для кого це каторга.
В останні мої відвідини сина в «дитячому куточку», я здалеку помітила, як мій Анджело веселився з однолітками, здираючи шкіру з жаби під заохотливі вигуки Есмеральди. Я подумала: це найкраще, що могло з ним статися. До того ж, за допомогою вівісекції він вивчить розташування органів (оскільки в земноводних прозора кров, вони менше, ніж пацюки, бруднять шерсть тим, хто їх роздирає, кожна мати це знає).
Спостерігаючи за моїм кошеням, яке, мушу визнати, стало молодим котом, розумію, що Анджело поставив себе на чолі зграї. Він зневажливо звертається до інших молодих котів. Він займає домінантну позицію стосовно найслабших і тих, хто дозволяє керувати собою.
Щоб закріпити новоспечену співпрацю з нашими двоногими друзями, я пропоную організувати святкування на честь нашого Раю.
Піфагор обговорює це з Наталі, яка не тільки погоджується передати настанови іншим, щоб ті організували подію, але й піднімається в собор та грає на органі. Перші ноти заворожують.
— «Токката» Йоганна Себастьяна Баха, — заявляє сіамець із виглядом всезнайка.
«Токката» Баха звучить величніше з кожною нотою. Мені подобається ця музика, і я вирішую приєднатися до служниці за органом. Я сідаю навпроти неї та спостерігаю, як її десять пальців бігають по клавішах, немов два гігантські рожеві павуки.
Після голосу Каллас у «Каста Діва» Белліні та «Весні» Вівальді, які я колись почула у моєї служниці на Монмартрі, тепер я відкриваю для себе «Токкату» Баха. Моя грудна клітка вібрує під звуки цього могутнього та величного твору, а все тіло тремтить від голови до хвоста. Так я пізнаю дивовижний вплив музики на тіло.