Бернард Вербер – Її величність кішка (страница 42)
— Це Третє Око, воно дозволяє підключатись до людських комп’ютерів та отримувати доступ до інформації.
— До якої інформації?
— Взагалі-то, до будь-якої. Точніше, у мирні часи, бо зараз вірус заблокував доступ в інтернет.
— То люди дали вам доступ до всіх своїх знань, еге ж?
— Так.
— Вони були готові подарувати століття свого досвіду звичайному коту… так само, як і звичайній свині… нашому королю!
Зал рохкає в унісон. Артур встає з трону та вказує на адвоката ратицею.
— До чого ви ведете, пане Захисник?
— Скільки ви знаєте видів, які би розщедрилися й дали іншим доступ до важко здобутих знань?
Сен-Жуст випалює:
— Я протестую, Ваша Честь! Вони робили це не зі щедрості, а лише з наукового інтересу. А тварини з вічками в голові — не щасливці з доступом до людських знань, а жертви!
— Говоріть далі, шановний свідку, — втручається Артур, — не піддавайтеся впливу прокурора.
Сіамець глибоко вдихає та обережно каже:
— Людина, яка ставила наді мною досліди, Софі, зрештою забрала мене до себе й добре дбала про мене.
— Що ви пропонуєте як вирок людям? — запитує король Артур.
— Ваша Честь, я би помилував їх. Гадаю, вони роблять більше добра, ніж зла. Що ж до мене, я їх пробачаю. Тим більше, пробачення — ознака розвиненого виду.
— Спасибі за ваші мудрі свідчення, мсьє Піфагоре, — завершує Бадінтер.
Сен-Жуст хоче щось додати, проте король заявляє, що розгляд тривав достатньо; він стукає молотком і наказує відпустити присяжних.
Ми чекаємо в тиші на повернення дванадцяти присяжних.
Тим часом я мрію, що коли створю своє королівство, то треба буде придумати й собі якийсь символ влади, як корона в Артура. Потрібно буде носити щось на знак вищості над іншими. Щось таке, Що видно здалеку, що одразу викликатиме повагу. Не обов’язково корона з позолоченого паперу. Першим мені спадає на думку символ римських імператорів — лавровий вінок. Зелене листя, напевно, пасуватиме мені до очей. Або краще щось жіночніше та більш котяче: корона з квітів. Квіти із запахом мого правління.
Знаю. Червоні троянди.
Так, я створю своє королівство і символічно презентую свій статус. Корона з червоних троянд на голові, ошийник з усіма людськими знаннями навколо шиї. До мене будуть звертатися «Ваша Величносте», як кажуть «Ваша Честь» до короля Артура.
Цікаво, що існує форма звертання для позначення вищості.
«Її Величність Бастет І»?
«Її Величність Кішка»?
Так, дуже добре. «її ВЕЛИЧНІСТЬ КІШКА».
Нарешті присяжні повертаються з вироком.
Король Артур запитує:
— Хто вважає підсудних невинними?
Лише один присяжний підносить лапу.
— Хто утримується?
Знову лише один.
— Хто вважає підсудних винними?
Решта присяжних одночасно підіймають праву лапу.
До мене доходить, що засідання є нічим іншим, як звичайним маскарадом, іншого вироку не варто й було очікувати.
— Один проти, один утримався, десять за. Люди визнані винними, і їх засуджують до покарання, яке спіткало наших побратимів. Смерть та переробка на «стовідсотково людську» шинку.
— Стривайте, Ваша Честь! — лунає голос.
Ми всі обертаємось. Піфагор підняв лапу:
— Ну чого вам? — запитує явно роздратований Артур.
— Я вимагаю ордалії.
Тю, нове невідоме слово. І, здається, не лише мені. Навіть король виглядає спантеличеним. Сіамець пояснює:
— Якщо ви так цікавитесь юридичними процесами в людей, то маєте знати про середньовічний звичай ордалії, який, на мою думку, в цій ситуації міг би допомогти.
— Нагадайте мені, про що йдеться.
— Ордалія означає «суд Божий». Вона полягає в тому, що звинувачений мав пройти ряд випробувань і, якщо виживав після них, то вважався невинним.
— Яких випробувань? — зацікавлено запитує Артур.
— Залежить. Інколи звинуваченого кидали зі зв’язаними руками у воду. Інколи йому треба було пройти по розпеченому вугіллю. Але найчастіше його чекав двобій з набагато вправнішим за нього суперником.
Король-суддя вагається.
— І яку ордалію ви пропонуєте у цьому випадку?
— Оскільки бик вважає кориду несправедливою, я пропоную йому вступити у бій… з тією самою зброєю, що й у людей.
Артур обмірковує доцільність пропозиції. Він поправляє корону, яка з’їхала набік.
— Ну що ж, чому б і ні. Але нехай бик сам вирішує, чи хоче брати участь в ордалії.
Шампольйон перекладає, бик теж на хвилину задумався, потім відповідає:
— Ваша Честь, мушу визнати, що завжди мріяв про кориду, де кожен має рівні шанси на перемогу.
— А ви, люди, готові прийняти цей виклик? — запитує Артур.
Роман Веллс не в захваті від ідеї, але, кинувши оком на голови людей на срібних тацях, він знімає окуляри у блакитній оправі та киває на знак згоди.
— У мене лише одна прохання: можна мені червоний капоте?
Бик одразу ж відповідає:
— Хочу зауважити, що не розрізняю кольорів. Я біг на капоте, бо відчував, що від мене цього чекали, а ще тому, що мені стискали яєчка гумкою. Я погоджусь на капоте, якщо ви одягнете гумку.
— Обійдемося без капоте, Ваша Честь, — відповідає Роман.
Бик гордо встає:
— Однак у разі моєї перемоги я вимагаю поваги до звичаю: я хочу отримати вуха та хвіст цього чоловіка в нагороду.
48. Судові процеси над тваринами у Франції
Ще з часів Середньовіччя у Франції часто проходили судові процеси над тваринами.
До найбільших порушників належали свині, яких підозрювали в пожиранні немовлят, поки батьків не було поруч. Звинуватити свиней було легким способом зняти з себе відповідальність та, на додачу, позбутися дитячого тіла.
Під час засідання свиней піддавали тим же тортурам, що й людей, звинувачених у чаклунстві. Коли бідолашні тварини починали кричати, священник трактував це як зізнання, внаслідок чого їх спалювали живцем на вогнищі.