Бернард Вербер – Її величність кішка (страница 15)
Я відповідаю після коротких роздумів:
— Щодо любові, то любити я вмію. Безперечно, я практикую любов частіше і краще за неї.
— Ні, вона говорить не про спарювання, а про іншу любов. Про ту, в якій, за її словами, головне — почуття.
— Але ж насправді все навпаки: ми віддаємося любові з почуттям, а вони виконують фізіологічний акт із репродуктивною метою!
— Вона не погоджується, каже, що все якраз навпаки. Думаю, під «почуттями» ви маєте на увазі різні речі, вона наполягає, що в її розумінні почуття — це щось тонке і високе.
Та за кого вона себе має! Вона хоче дати комусь такому, як я, урок справжньої любові? Мене ніколи не перестане дивувати людський рівень марнославства і самозакоханості. Навіть у часи Кризи вони вважають себе видом, з якого слід брати приклад у всьому.
Піфагор озивається знов:
— Вона каже, що у людській Любові з великої літери ти відчуваєш те саме, що й партнер, а він — те саме, що й ти. У цій любові також присутнє співчуття: коли пара поділяє ті самі емоції, то краще розуміє одне одного.
Дивно розмовляти про таке на висоті. На переклад потрібен час, проте я веду далі:
— Про гумор, здається, я вже десь чула, але чи може вона пояснити, що це означає?
— Вона каже, що це важко пояснити. Це ніби трюк розуму, через який хочеться зняти напругу: в мозку відбувається щось, що розряджає цей стан і провокує переривчасте дихання зі звуком. Цей типово людський феномен називається «сміх».
Цікаво, чи я сміялася коли-небудь, не знаючи про це. Бачу, двом моїм супутникам недобре через хитавицю, хоча я почуваюся прекрасно і впевнено кажу:
— Я знайома з кулінарним і музичним мистецтвом. Я люблю Каллас, Вівальді, Баха та ікру, це вже непогано, еге ж?
— Наталі вважає, що коли ти по-справжньому пізнаєш мистецтво, то переживаєш екстаз. Не просто звичайне задоволення, а осяяння, про яке ти навіть не підозрюєш.
— Я ще точно не відчувала мистецького екстазу…
— Якщо вірити Наталі, це тому, що ти ще не знайшла виду мистецтва, який би вразив тебе до глибини душі. Але не хвилюйся, крім музики та гастрономії, є ще живопис, скульптура, танці та інші форми творчості — до прикладу, парфумерія, одяг, садівництво. Вона сподівається, що одного дня ти переживеш це на власному досвіді, бо, на її думку, якщо ти хочеш створити котячу цивілізацію на заміну людській, то слід обов’язково пізнати силу мистецтва. Вид домінує не лише завдяки своєму розумові, але й завдяки здатності творити прекрасне.
Тут Наталі виймає смартфон та вмикає музику.
— Здається, тобі подобається «Токката» Баха. Я попросив її знайти твір цього композитора, він якраз пасуватиме до нашої ситуації: «Повітря».
Щоразу, коли я чую людську музику, мені спочатку здається, що це шум, потім я починаю розпізнавати музичні фрази і врешті — певний розвиток тем, які наче оповідають звуками якусь історію.
«Повітря» Йоганна Себастьяна Баха. Красиво. Хочеться назавжди запам’ятати цю хвилину, коли я зі своєю служницею і самцем на повітряній кулі лечу над землею і слухаю цю прекрасну музику.
Я глибоко вдихаю свіже повітря на висоті, милуюся безкраєю панорамою, що простягається піді мною. У мене таке відчуття, ніби я чистий розум, якому все видно і все під силу.
Щоб пом’якшити приземлення, Наталі повертає кран, який подає газ і зменшує потужність горіння. Ми поволі спускаємось, а запахи трав, землі та квітів здіймаються і лоскочуть ніздрі. Ці аромати пасують до музики Баха.
Я відкриваю для себе безмежні ліси та різнобарвні поля і розумію, що Булонський чи Венсенський ліс, де я побувала під час моїх попередніх пригод, були просто невеличкими міськими парками, а справжня природа зараз у мене перед очима: неозорий рослинний ландшафт без жодної людської споруди.
Наталі вирівнює висоту аеростата. Бічний вітер штовхає нас у потрібному напрямку. Моя служниця намагається ввімкнути навігатор на смартфоні, потім виймає компас, щоб зорієнтуватися на місцевості.
Я перехиляюсь і бачу землю просто під нами.
У цей момент до нас завітав гість — сіро-чорний голуб. Він сідає на край ванни і крутить головою, розглядаючи нас. Через те, що очі птаха розташовані по обидва боки голови, він змушений крутити нею то вправо, то вліво.
Він настирливо туркоче, ніби хоче сказати нам щось важливе. Я подумки пропоную йому поспілкуватися.
Вітаю, голубе. Дуже приємно зустріти вас на вашій повітряній території. Ми просто тут пролітаємо транзитом.
Птах туркоче активніше, з агресивними нотками в голосі, хитаючи головою вперед-назад. Здається, він реагує, тож я пробую уявити його відповідь. Можливо, щось на зразок:
Що це коти і люди забули в повітрі, яке належить нам? Вам нічого тут робити.
Я пробую пояснити:
Вибачайте за клопіт, але ми потребуємо допомоги. Ми втікаємо від пацюків.
Здається, голуб не розуміє моїх телепатичних повідомлень. Його голос звучить ще непривітніше, він рухає головою і тріпоче крилами. Його воло ритмічно надимається на знак гніву.
За хвильку прилітає ще кілька голубів, обсідають кіш і хором загрозливо туркочуть.
Наталі не дуже подобається їхня присутність. Я знову зауважую, що комунікація між видами не ідеальна. Ще один голуб кружляє над нами і раптом випускає на волосся Наталі зелений липкий послід.
Може, вони намагаються комунікувати за допомогою хімії?
Неважливо. Мені не подобається, коли псують і без того не розкішне волосся моєї служниці, тому, в пориві тваринного інстинкту, я випускаю кігті й запускаю праву лапу в пір’я найближчого голуба. Тварина лускає, ніби повітряна кулька, і перетворюється на хмарку крові та пуху.
Всі голуби відразу ж зриваються і, користуючись умінням літати, крутяться довкола мене, намагаючись зачепити маленькими гострими дзьобами. Моя права лапа знову блискавично йде в діло, мені вдається розправитися ще з трьома птахами, поки решта обстрілює мене смердючим послідом.
Якою ж мерзотою треба бути, щоб використовувати свої фекалії як зброю?
Вцілілі голуби літають біля берегів коша. Я зрозуміла їхню стратегію: вони хочуть, щоб я перехилилась і випала з коша, проте я зберігаю ідеальну рівновагу. Я вбиваю ще двох, які мали необережність залетіти в зону досяжності моїх кігтів.
— Ну ось, у нас на обід буде птиця.
Піфагор нарешті виліз зі схованки. Він не поділяє мого захоплення, натомість дає знак подивитися вгору, і я помічаю, що один із пернатих негідників впився кігтями в оболонку кулі, ніби дятел у стовбур дерева.
Hi, голубе, не роби цього.
Проте він мене не слухає і щосили довбає дзьобом тканину. Тканина рветься. Лунає тонкий свист, з оболонки виривається мутнувате тепле повітря. Десяток інших голубів одразу ж кидаються до повітряної кулі й повторюють все за своїм побратимом.
Я голосно нявчу в надії відлякати їх. Але вони ще більше розпалюються, ще завзятіше працюють своїми гострими дзьобами.
Кілька слабших не можуть втриматись на тканині, але більшості вдається встромити дзьоба і проколоти кулю. За сигналом найбільшого всі починають цілити в те саме місце, щоб збільшити діру.
Наталі занепокоєно збільшує подачу вогню, але вже надто пізно. Ми стрімко знижуємось.
Моя служниця викидає крісла, щоб полегшити кіш, слідом викидає все, що є, аж до газових балонів. Ми падаємо ще швидше, я бачу, як наближається земля під переможні глузливі вигуки голубів.
Ми падаємо.
Ну що ж, коти не створені для неба.
Я вирішую краще стрибнути, аніж лишатись у коші. Я знаю, що успіх мого падіння залежить від кількості парних чи непарних поворотів у повітрі, які я здійсню перед приземленням. Я стрибаю, кружляю і починаю рахувати: один… два…
Аби ж це було непарне число.
20. Чому коти завжди падають на лапи?
Коли коти падають зі значної висоти, то за частку секунди інстинктивно розставляють кінцівки якомога ширше.
Таким чином вони створюють площу опору, яка сповільнює падіння, щоб воно не перевищувало 100 кілометрів на годину, подібно до летючих білок.
Під час падіння всі кінцівки задіяні.
Їхній хвіст дозволяє знайти ідеальне положення. Під час падіння їхнє внутрішнє вухо надає інформацію про траєкторію, що дозволяє оптимально пристосуватись. Їхні вібриси постійно відстежують відстань від землі.
Нарешті, хребет згинається так, щоб таз опинився нарівні з головою. Це рефлекс рівноваги.
За мить до контакту із землею вони витягують лапи, щоб рівномірно розподілити удар між чотирма кінцівками. Хвіст для противаги вигинається у протилежному напрямку.
Саме в момент зіткнення кінцівки розслабляються, щоб прийняти удар.
Таким чином коти можуть залишитись неушкодженими при падінні з висоти, коли всі інші ссавці ламають собі кістки.
21. Світ на гіллі
… п'ять!