Бенедикт Спиноза – Теологічно-політичний трактат (страница 30)

Якщо, однак, хтось думає, що я говорю тут надто загально і недостатньо ґрунтовно, то я його прошу зробити це самому — хай він покаже нам у цих історіях якийсь певний лад, що його історики могли б без гріха наслідувати в літописах, і хай він, мовлячи й намагаючись узгодити історії, настільки строго дотримується і так пояснює фрази та звороти мови, розподіл і побудову речень, щоб і ми могли наслідувати їх на письмі згідно з його поясненням. Якщо він це зробить, я враз простягну йому руку, і буде він для мене великим Аполлоном. Бо, зізнаюсь, я, хоч і довго шукав, нічого, проте, подібного ніколи не міг знайти. Додам навіть, що я тут не пишу нічого такого, чого б я з давніх-давен і зріло не обдумав. І хоч я з дитинства був пройнятий звичними міркуваннями про Письмо, однак я не міг, зрештою, не прийти до цих висновків. Але нема підстав довше затримувати читача на цьому і запрошувати його до безнадійного заняття. Однак показати саму тему треба було, щоб краще пояснити мою думку. Отож переходжу до решти, що я взявся відзначити стосовно долі цих книг.

Крім того, що ми щойно показали, треба наголосити, що ці книги не зберігалися нащадками з такою турботою, щоб до них не закралося жодних помилок. Давні писарі зауважили багато сумнівних прочитань і, крім того, деякі зіпсовані місця. Однак вони помітили не все. Але чи такого ґатунку помилки, щоб читачеві варто було на них довго зупинятися, — про це я тепер не розмірковую. Думаю, однак, що вони не настільки важливі, принаймні для тих, хто читає Письмо, керуючись вільним судженням. Я можу з певністю твердити, що стосовно моральних правил я не помітив жодної помилки ані різночитання, які могли б зробити їх темними або сумнівними. Щоправда, дуже небагато є таких, що не припускають, аби й до решти змісту Біблії закралася якась помилка, але стверджують, що Бог силою якогось особливого передбачення зберіг непошкодженою всю Біблію. Різночитання ж, за їхніми словами, це знаки найглибших таємниць. Те ж саме вони кажуть і про набір зірочок (asterismis) усередині параграфа, яких налічується 28. Твердять навіть, що в самих значках над літерами містяться великі таємниці41.

Справді, вже й не знаю, чи говорять вони це з дурості, чи з побожності, властивої старим бабам, або ж через пихатість і зіпсутість, — щоб їх одних вважали носіями таємниць Божих. Знаю принаймні те, що я нічого у них не читав, що відлунювало б таємницею, але тільки дитячі розмірковування. Читав також і, крім того, знав деяких базік-кабалістів, несамовитості яких я ніколи не міг достатньо надивуватися. А що помилки, як ми сказали, закралися, то в цьому, я думаю, не має сумніву жодна людина при здоровому глузді, яка прочитала відомий текст про Саула (вже наведений нами — з «І книги Самуїлової, 13:1), а також із «II книги Самуїлової» (6:2), а саме: «І встав та й пішов Давид та ввесь народ, що був з ним з Юдиного Баалу, щоб винести звідти Божого ковчега». Тут також важко не помітити, що місце, куди вони пішли, а саме Кір’ят-Єарім, щоб звідти принести ковчег, було пропущено. Не можемо також заперечувати, що в «II книзі Самуїловій» (13:37, 38) вірш спотворений і обірваний, а саме: «А Авесалом утік, і пішов до Талмая, Амміхудового сина, царя гешурського. А Давид був у жалобі за сином своїм усі ті дні. А Авесалом утік, і пішов до Гешуру, і пробув там три роки». Знаю, що раніше я помічав і інші місця такого ж роду, які в потрібну хвилину не трапляються під рукою.

А що маргінальні помітки, які зустрічаємо інколи в гебрейських кодексах, були сумнівними читаннями, щодо цього також не може сумніватися той, хто звертає увагу на те, що багато які з поміток з’явилися через велику схожість гебрейських літер між собою, а саме: внаслідок схожості, яку мають «каф» з «бет», «йод» з «вав», «далет» з «реш» тощо. Наприклад, у «II книзі Самуїловій», 5:24, написано: «І станеться, коли почуєш», на берегах стоїть: «коли почуєш», і в «Книзі Суддів» (21:22): «І буде, коли їхні батьки або їхні брати прийдуть до нас сваритися», і далі, на берегах стоїть: «до позову». І, таким чином, дуже багато поміток виникло потім також внаслідок вживання літер, званих «нейтральними» (quiescentes), вимови яких справді часто зовсім не чутно і які вживаються без розбору, одна замість іншої. Наприклад, у книзі «Левіт» (25:30) пишеться: «Стане той дім, що в місті, яке не має муру»; на берегах же стоїть: «яке має мур» тощо.

Але хоч це само собою досить переконливо, однак хочеться відповісти на докази деяких фарисеїв, якими вони намагаються переконати, що маргінальні примітки були додані чи показані для позначення деякої таємниці самими авторами священних книг. Перший з цих доказів, який навіть мало стосується мене, вони беруть із практики читання Святого Письма. Якщо, кажуть, ці примітки були додані через розбіжність у читанні, в якому нащадки давніх гебреїв не могли розібратися, то чому набрав силу звичай, щоб усюди зберігався зміст маргінальних приміток? Чому, говорять, зміст, який вони хотіли зберегти, відмічений ними на берегах? Вони, навпаки, повинні були б самі сувої писати так, як їм хотілось їх читати, а не на берегах відзначати зміст і читання, які вони більш за все схвалювали. Другий же доказ, який претендує, здається, на деяку зримість, береться з самої природи предмета, а саме: що помилки закрадалися в книги не зумисне, але випадково, і були вони різні. Але в п’яти книгах слово «дівчина», за винятком тільки одного місця, завжди пишеться скорочено, всупереч правилу граматики, без літери «ге», на берегах же — правильно, за загальним правилом граматики. Невже це також могло трапитися через те, що рука помилилася при писанні? Яке лихо могло трапитись, що перо завжди, хоч би скільки разів це слово зустрічалося, поспішало? І, нарешті, цей дефект легко і без труднощів можна було б виправити за правилами граматики і додати [слово].

Отже, оскільки ці читання відбулися не випадково і настільки явні прогріхи залишені без виправлення, то роблять висновок, що це було зроблено першими писарями з певним наміром, щоб через це щось позначити. Але на це ми легко можемо відповісти, бо посилання в аргументації на їхню практику мене ніскільки не зупиняє. Забобон міг порадити не знати що, і, можливо, це відбулося тому, що те й друге читання вони вважали однаково добрим або задовільним, а тому, щоб не нехтувати якимось із них, вони вирішили, що одне слід писати, а інше — читати42. Вони, власне, боялися висловити певне судження в такій справі, щоб не вибрати через незнання неправдиве замість правдивого, і тому вони не захотіли надати перевагу одному над другим. А це вони, безумовно, зробили б, якби постановили писати й читати тільки одне, тим більше що в священних сувоях маргінальні примітки не пишуться. Або, можливо, це сталося тому, що вони побажали, щоб деякі слова, хоч і правильно написані, читалися, проте, інакше: так, як вони зазначили на берегах, і тому взагалі ухвалили, щоб Біблія читалася з маргінальними примітками.

Я зараз скажу, яка причина змусила писарів відмітити на берегах деякі слова, які слід читати особливо (бо не всі маргінальні примітки є сумнівними читаннями, але вони відзначили також і слова, які вийшли з ужитку), а саме: застарілі слова, що їх добрі звичаї того часу не дозволяли читати в громадських зібраннях, бо простодушні давні автори називали речі без усяких ввічливих викрутасів, але власними їхніми іменами, а після того, як запанували розбещеність і розкіш, стали вважати непристойним те, що не соромлячись говорили давні. Хоча з цієї причини не було потреби змінювати саме Письмо, однак, зважаючи на слабкість народу, ввели у звичай читати в громадських зібраннях назви для статевого злягання і випорожнень пристойніше, тобто саме так, як їх зазначили на берегах.

Нарешті, хоч би якою була причина, за якою ввійшло у звичай читати і тлумачити Письмо за маргінальним читанням, це у всякому випадку не означало, що правильне тлумачення мусить робитися за ними. Бо, крім того, що самі рабини в Талмуді часто відступають від масоретів і дотримуються інших читань, які вони схвалюють (як я незабаром покажу), на берегах є ще деякі примітки, що, напевне, менше потверджуються практикою мови. Наприклад, у «II книзі Самуїловій», (14:22), пишеться: «Бо цар виконав прохання свого раба». Ця конструкція цілком правильна і згідна з конструкцією вірша 15-го тієї ж глави, а конструкція, яка є на берегах («раба твого»), не узгоджується з особою дієслова.

Так само й вірш останній 16-ї глави тієї ж книги пишеться: «Як питати про Боже слово», тут на берегах додається «хто» як називний при дієслові. Це зроблено, очевидно, досить неправильно, бо звична практика цієї мови вимагає вживання безособових дієслів у третій особі однини дійсного способу, як дуже добре відомо граматикам. І подібним чином зустрічаються численні примітки, яким у жодному разі не можна надавати перевагу перед текстуальним читанням. Що ж стосується другого доказу фарисеїв, то й на нього легко відповісти на підставі тільки що сказаного, а саме: писарі, крім сумнівних читань, відзначали також слова, які вийшли з ужитку. Бо немає сумніву, що в гебрейській мові, як і в інших, пізніша практика зробила багато слів невживаними і застарілими, а пізніші писарі зустрічали їх у Біблії. Вони, як ми сказали, відзначили їх усі, щоб народ читав їх за прийнятим тоді звичаєм.