Отож обміркуймо ці історії чи принаймні найголовніші з них, у першу чергу історію про Юду і Тамару. Історик у книзі «Буття» (38:1) починає розповідати її так: «Сталося того часу, і відійшов Юда від братів своїх». Цей час неминуче повинен бути поставлений у зв’язок з іншим, про який безпосередньо говорилося. Але до того, про який у «Бутті» безпосередньо йде мова, він аж ніяк не може відноситись. Адже з того часу, саме з часу відведення Йосифа до Єгипту, до часу, як патріарх Яків вирушив туди ж зі всією родиною, ми можемо нарахувати не більше 22 років. Бо Йосиф, коли його продали брати, мав 17 років, і 30 — коли за наказом фараона був звільнений із в’язниці. Якщо до них додати 7 років урожайних і 2 роки голоду, то це становить разом 22 роки. Але ніхто не зможе повірити, щоб у цей проміжок часу могло трапитися стільки подій, а саме: що Юда від однієї дружини, яку він тоді взяв, прижив трьох дітей одне за одним, із яких старший одружився з Тамарою, щойно йому дозволив вік. Після його смерті з Тамарою одружився другий, і він також помер. І що набагато пізніше, ніж це сталося, сам Юда (через незнання) зійшовся зі своєю невісткою Тамарою. Від неї він мав знову двох дітей за одні пологи, але один з них у зазначений вище час також став батьком.
А позаяк усе це не може відноситись до того часу, про який іде мова в «Бутті», то необхідно віднести це до іншого, про який безпосередньо говорилося в іншій книзі. Виходить, і цю історію Ездра просто списав і вставив її, ще не перевіривши, серед інших. І треба визнати, що не тільки ця глава, але і вся історія про Йосифа і Якова була запозичена й переписана у різних істориків, тому так багато суперечностей ми в ній бачимо. Так, у 47-й главі «Буття» говориться, що Яків, коли він уперше в супроводі Йосифа вітав фараона, мав 130 років. Якщо від них відняти 22 роки, що їх він провів у тузі через відсутність Йосифа, і, крім того, 17 років віку Йосифа, коли його продали, і, нарешті, 7, які Яків служив через Рахіль, то виявляється, що він був досить похилого віку, а саме мав 84 роки, коли одружився з Лією. І навпаки, Діні було ледве 7 років, коли вона зазнала насильства від Сихема. Симеон і Левій мали ледве 12 і 11 років, коли вони розграбували місто і повбивали мечем усіх його громадян.
Але мені нема потреби розглядати тут усі історії «П’ятикнижжя». Якщо хто зверне увагу тільки на те, що все, тобто і Божі веління, й історії, викладено в цих п’яти книгах упереміш, без порядку та без врахування часу, і що одна й та ж історія часто, а інколи і в різний спосіб повторюється, він легко розпізнає, що все це було зібрано і нагромаджено без розбору, аби пізніше легше це дослідити і впорядкувати. Та й не тільки те, що міститься в «П’ятикнижжі», але й решта історій до зруйнування міста, які містяться в інших семи книгах, були зібрані таким же чином. Адже хто не бачить, що в 2-й главі «Книги Суддів», починаючи з вірша 6-го, наводиться сказане новим істориком (який також описував діяння, звершені Ісусом), і слова його просто переписані. Бо яким чином наш історик, після того як він в останній главі «Книги Ісуса Навина» розповів про його смерть і поховання, а в першій главі цієї книги обіцяв розповісти про те, що сталося після його смерті, міг би, якби бажав продовжувати нитку своєї історії, приєднати до попередніх оповідей те, що він тут починає розповідати про самого Ісуса.
Також і глави 17, 18 і наступна «І книги Самуїлової» були взяті з іншого історика, який думав, що причина, чому Давид став відвідувати двір Саула, була інша, цілком відмінна від тієї, про яку розповідається в главі 16-й тієї ж книги. Він не думав, що Давид прийшов до Саула, покликаний ним за порадою слуг (як розповідається в главі 16-й), але що, випадково посланий батьком до братів у табір, він став тоді вже відомий Саулові після перемоги, здобутої над филистимлянином Ґоліагом, і був затриманий ири дворі. Те ж саме підозрюю і стосовно глави 26-ї тієї ж книги, а саме: що історик, певно, розповідає там, згідно з думкою іншої особи, ту ж історію, яка є в главі 24-й. Але я пропускаю це і переходжу до розгляду літочислення. В 6-й главі «І [книги] Дарів» мовиться, що Соломон спорудив храм 480-го року після виходу з Єгипту. Але на підставі самих історій ми виводимо набагато більше число років, бо:
Мойсей правив народом у пустелі 40
Ісусові, який жив 110 років, приписують, згідно з думкою Йосифа й інших, не більше як 26
Кушан-Рішатаїм тримав народ у підданстві 8
Отніїл, син Кеназа, судив 40
Еґлон, цар моавський, тримав владу над народом 18
Егуд і Шамгар судили його ж 80
Явін, цар ханаанський, знову тримав народ у підданстві 20
Після того народ перебував у мирі 40
Потім він був у підданстві мідіянітян 7
В час Гедеона він жив на свободі 40
Під владою Авімелеха 3
Тола, син Пуї, судив 23
Яїр 22
Народ знову в підданстві филистимлян і амонітян був 18
Їфтах судив 6
Івцан із Віфлеєма 7
Елон-завулонівець 10
Авдон-ніратонянин 8
Народ знову був у підданстві филистимлян 40
Самсон судив 20
Ілій 40
Народ був знову у підданстві филистимлян, перш ніж він був визволений Самуїлом 20
Давид царював 40
Соломон до спорудження храму 4
А всі вони після додавання дають число років 580.
Потім до них треба додати роки того сторіччя, в якому по смерті Ісуса гебрейська держава квітла, доки не була підкорена Кушан-Рішатаїмом. Число їх, гадаю, було великим. Адже я не можу переконатися ні в тому, що відразу після смерті Ісуса всі ті, які бачили чудесні його справи, загинули в одну мить; ні в тому, що їхні наступники з одного помаху покінчили з законами і з найвищої доблесті впали до найбільшого гріха і недбалості; і ні в тому, нарешті, що Кушан-Рішатаїм легко підкорив їх. Але, оскільки кожна з цих подій вимагає майже нелюдського віку, то безумовно, що Письмо («Книга Суддів», 2:7, 9, 10) містить історію багатьох років, обійдених мовчанням. Крім того, треба додати роки, протягом яких Самуїл був суддею, числа яких у Письмі немає. Потім треба додати роки царювання Саула, які я пропустив при вище наведеному підрахунку, тому що з історії про нього неясно, скільки років він царював. Говориться, щоправда, в «І книзі Самуїловій» (13:1), що він царював два роки, але й цей текст обірваний, а з самої історії ми робимо висновок про велике число.
Що текст обірваний, у цьому ніхто, хоч якоюсь мірою знайомий з гебрейською мовою, не може сумніватися. А він починається так: «Рік був, як Саул40 зацарював, і два роки царював над Ізраїлем». Хто, кажу, не бачить, що число років Саулового віку, коли він став на царство, пропущено. А що з самої історії виводиться велике число, в цьому, я гадаю, ніхто не має сумніву. Бо в 27:7 тієї ж книги сказано, що Давид у филистимлян, до яких він утік через Саула, пробув один рік і чотири місяці. Тому на підставі цього обрахунку решта подій мала трапитися протягом восьми місяців, чому, гадаю, ніхто не вірить. Иосиф принаймні в кінці VI книги «Старожитностей» так виправив текст: «Отож царював Саул за життя Самуїла 18 років, після його ж смерті 2 роки». Та і вся ця історія глави 13-ї ніяким чином не узгоджується з попереднім. Наприкінці глави 7-ї розповідається, що филистимляни так були вражені гебреями, що не наважувалися за життя Самуїла вступати в межі Ізраїля. А тут: що гебреї (за життя Самуїла) зазнавали нападів з боку филистимлян, що ними вони були доведені до таких крайнощів і злиднів, що були позбавлені зброї, якою могли б захищатися, а понад те й засобів робити її. Для мене, звичайно, було б досить марудною справою, якби я спробував усі ті історії, які є в «І [книзі] Самуїловій», узгодити між собою так, щоб усі вони здавалися написаними і розподіленими одним істориком. Але повертаюся до моєї мети. Отож роки царювання Саула повинні бути додані до наведеного вище обрахунку. Нарешті, я не рахував також років безвладдя у гебреїв, тому що їх не встановиш із самого Писання. Час, кажу, коли трапилося те, про що розповідається від глави 17-ї до кінця «Книги Суддів», по-моєму, не встановлено.
Таким чином, із цього вельми ясно випливає, що справжній рахунок років не встановлюється з самих історій, а самі історії не узгоджені між собою в одному й тому ж численні, але передбачають вельми різне літочислення. І тому треба визнати, що ці історії були зібрані у різних писарів і не були ще ні впорядковані, ні зазнали розбору. І не меншою, здається, була розбіжність стосовно рахунку років у книгах літописів царів юдейських і книгах літописів царів ізраїльських. Адже в літописах ізраїльських царів значилося, що Єгорам, син Ахава, зацарював другого року Єгорама, сина Йосафата («II книга Царів», 1:17), а в літописах юдейських царів, — що Єгорам, син Йосафатів, зацарював п’ятого року Єгорама, Ахавового сина (8:16 тієї ж книги). І якщо хтось хотів би, крім того, порівняти історії книг «Параліпоменон» з історіями «Книг Царів», то він знайшов би багато подібних невідповідностей, розглядати які тут мені немає потреби, а ще менше — вигадки авторів, які намагаються таким шляхом узгодити ці історії. Бо рабини цілком шаленіють, коментатори ж, яких я прочитав, марять, вигадуючи, і, нарешті, цілком спотворюють саму мову. Наприклад, коли в «II книзі Параліпоменон» мовиться: «Ахазія був віку сорока й двох літ, коли зацарював» (22:2), то деякі уявляють, що ці роки беруть початок від царювання Єгорама, а не від народження Ахазії. Але якби їм пощастило показати, що така саме думка автора книг «Параліпоменон», то я не вагаючись твердив би, що він не вмів говорити. Подібним чином вони вигадують і багато інших пояснень, і якби ці пояснення були істинними, то я, безумовно, сказав би, що давні гебреї зовсім не знали ні своєї мови, ні порядку в оповіді, і я не визнавав би ніякої основи, ніякого правила у тлумаченні Письма, і можна було б усе вигадувати свавільно.
